Постанова

від 23.05.2018 по справі 826/9561/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №826/9561/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4583/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

за участі: представника відповідача - Белзецької Т.Л.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційні скарги Приватного акціонерного товариства Народна фінансово-страхова компанія Добробут та Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 (головуючий суддя: Огурцов О.П.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 (головуючий суддя: Шостак О.О., судді: Горяйнов А.М., Желтобрюх І.Л.)

у справі № 826/9561/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства Народна фінансово-страхова компанія Добробут

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Народна фінансово-страхова компанія Добробут (далі - позивач, ПрАТ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 14.09.2012 № 0003482230 у частині збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 44566603,00 грн. за основним платежем та на 845,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012 № 0003482230 у частині збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 61603,00 грн. за основним платежем; у решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі судові рішення у частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпункту 153.3.5 пункту 153.3 ст.153 Податкового кодексу України (далі - ПК),. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач вказує, що операції із виплати дивідендів шляхом збільшення номінальної вартості акцій звільняються від сплати авансового внеску із податку на прибуток при такій виплаті.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ просить суд залишити її без задоволення як безпідставну.

Крім того, у своїй касаційній скарзі, ДПІ просить суд скасувати прийняті у справі судові рішення у частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст.7 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (Закон № 334/94-ВР), ст.ст. 7, 9 та 159 кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень). Доводи ДПІ зводяться до того, що позивачем було завищено валові витрати за операціями з придбання цінних паперів (вексель), емітент якого визнано банкрутом.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Верховний Суд приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.08.2012 № 317/23-30/31093336, а також акта від 07.02.2013 № 376/22-3-01/31093336, складеного за наслідками перевірки призначеної у межах процедури адміністративного оскарження висновків попередньої перевірки. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми підпунктів 7.6.1, 7.6.3, 7.6.4 пункту 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, пункту 153.8 ст. 153 ПК, у результаті чого занижено податок на прибуток від іншої ніж страхова діяльність за 2-й квартал 2011 року на 61603,00 грн., у зв'язку із завищенням від'ємного фінансового результату від операцій із придбання векселя, емітованого ВАТ Агромашбуд , якого було визнано банкрутом, що мало наслідком заниження доходу від діяльності іншої ніж страхова.

Крім того, за висновком акту перевірки порушені норми підпункту 153.3.2 пункту 153.3 ст. 153 ПК, а саме: не нарахував та не сплатив до бюджету авансовий внесок на загальну суму 44505000,00 грн. при виплаті дивідендів за минулі податкові періоди у сумі 193500000,00 грн.

За результатами перевірки та процедури адміністративного оскарження ДПІ по відношенню до позивача прийняла податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012 № 0003482230 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 44569984,00 грн. за основним платежем та на 845,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (оскаржується позивачем у частині 44566603,00 грн. за основним платежем та 845,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вказано в акті перевірки, за договором купівлі-продажу від 10.01.2011 № Б-2011/208 позивачем було придбано вексель АА№1784048, номінальною вартістю 300000,00 грн., емітент ВАТ Агромашбуд (код за ЄДРПОУ 33151719), за ціною 267840,00 грн., який передано за актом приймання-передачі від 30.06.2011. У зв'язку з визнанням банкрутом ВАТ Агромашбуд , ДПІ було зроблено висновок про безпідставність включення витрат на оплату цього векселя до обліку операцій із цінними паперами.

Відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.6.3 цього пункту, під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

За встановлення у судовому процесі обставин невідображення позивачем у власному податковому обліку витрат на оплату вказаного векселя, зокрема і при здійсненні окремого податкового обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами, суди зробили правильний висновок про недоведеність у судовому процесі обставин заниження позивачем податку на прибуток у сумі 61603,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів ПрАТ Народна фінансово - страхова компанія Добробут від 04.04.2011 № 71 було вирішено затвердити наступний порядок розподілу прибутку за 2010 рік у розмірі 193525000,00 грн.: нарахування дивідендів в розмірі 193500000,00 грн. з подальшим їх направленням на збільшення статутного капіталу товариства шляхом збільшення номінальної вартості акцій.

Також відповідно до зазначеного протоколу було вирішено збільшити статутний капітал позивача на 193500000,00 грн. за рахунок реінвестиції дивідендів за 2010 рік шляхом збільшення номінальної вартості акцій із 100,00 грн. до 550,00 грн., при цьому було вирішено, що розміщення акцій не здійснюється, власники акцій не несуть збитків, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, у акціонерів не змінюється кількість акцій та відсоток голосів у статутному капіталі.

Підпунктом 153.3.1 пункту 153.3 ст. 153 ПК встановлено, що у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

Відповідно до підпункту 153.3.2. пункту 153.3, крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 156.1 статті 156 цього Кодексу). Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку не поширюється на суб'єктів господарювання, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно з розділом XIV цього Кодексу.

Пунктом б підпункту 153.3.5 встановлено, що авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2 цього пункту, не справляється у разі виплати дивідендів: б) у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні.

Суди попередніх інстанцій, даючи оцінку змісту протоколу від 04.04.2011 № 71 зробили обґрунтований висновок, що загальними зборами акціонерів позивача було прийнято рішення про виплату дивідендів акціонерам, суму яких було реінвестовано у збільшення статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій. Такий порядок розпорядження акціонерами своїми дивідендами не може ототожнюватися із виплатою дивідендів акціями, з фактом якого законодавець пов'язує звільнення платника податків від сплати авансового внеску при такій виплаті.

Доводи, наведені позивачем та відповідачем у касаційних скаргах, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства Народна фінансово-страхова компанія Добробут та Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко