Рішення

від 25.05.2018 по справі 916/505/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/505/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Шут О.М. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явились;

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Каапрі" (02125, м Київ, пр-т Тичини, 20);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" (65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 14);

про стягнення 19283,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Каапрі" (надалі - ТОВ „Фірма „Каапрі") звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" (надалі - ТОВ „Одеський коровай"), в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі - 19 283,51 грн., з яких: 15 884,00 грн. - борг, 2 091,42 грн. - пеня, 1 057,97 грн. - інфляційні, 250,12 грн. - річні, а також судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки №71 від 19.07.2017р., позивачем було належно виконані свої зобов'язання, між тим відповідач, за фактично отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2018 року, за даним позовом відкрито провадження у справі №916/505/18 за правилами спрощеного позовного провадження, із призначенням судового засідання.

24.04.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №8527/18), згідно якого відповідач з вимогами позивача не погоджується, а позовну заяву вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, зазначає, що позивачем не враховано здійснені відповідачем проплати на загальну суму 11 880,00 грн., в зв'язку з чим наполягає, що заборгованість за видатковою накладною №РН-0003816 від 19.07.2017 року на момент складання відзиву становить 4004,00 грн. З огляду на зазначене вважає невірним здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій та просить суд у задоволені позовних вимог ТОВ „Фірма „Каапрі" про стягнення боргу у розмірі 11880,00 грн., пені у розмірі 989,33 грн., інфляційних у розмірі 295,83 грн. та 3% річних у розмірі 123,29 грн. відмовити. Водночас, відповідач звертає увагу суду, що призначення платежу у платіжних дорученнях містять різні номери рахунків та мають певні неточності, про що відомо позивачу, однак ним не враховувались призначення платежу при зверненні з відповідним позовом.

У судовому засіданні від 25.04.2018 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 21.05.2018 року.

08.05.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО № 9243/18), згідно якої ТОВ „Фірма „Каапрі" на задоволені позову наполягає та зазначає, що між сторонами існують правовідносини поза межами договору поставки №71 від 19.07.2017 року та здійснені відповідачем проплати на суму 10 980,00 грн. зараховано в якості оплати товару, що не стосується поставки за договором №71 від 19.07.2017р. Водночас, позивач стверджує, що грошові кошти у розмірі 1000,00 грн., які були перераховані ТОВ „Одеський коровай" за полотно згідно рахунку №СФ-0005790 від 01.09.2017року, як зайво сплачені за відповідним рахунком, зараховано ТОВ „Фірма „Капрі" в якості часткової оплати за договором №71 від 19.07.2017 року.

У судовому засіданні від 21.05.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, між тим у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв.

В судовому засіданні 21.05.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 25.05.2018р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено матеріалами справи, 19.07.2017 року між ТОВ „Фірма „Каапрі" (надалі - постачальник) та ТОВ „Одеський коровай" (надалі - покупець) укладено договір поставки №71 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця продукцію, визначену у п. 2.1 цього договору (надалі іменується продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною даного договору.

У відповідності до п. 1.2 договору, під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником.

За умовами п. 1.3 договору, поставка продукції здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії продукції узгоджуються сторонами шляхом оформлення замовлень на поставку продукції відповідно до умов, визначених цим договором.

Положеннями п. 2.2 договору встановлено, що фактична кількість, асортимент та розфасування продукції, що підлягає поставці покупцеві, вважається узгодженим сторонами в момент підписання відповідних додатків до договору.

У відповідності до п. 5.1 договору, доставка продукції здійснюється транспортом постачальника, адреса складу доставки зазначається покупцем у замовлені або узгоджується сторонами у відповідному додатку.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додану вартість) та становить за 1 тонну 5 346,00 грн. в т.ч. ПДВ - 891 грн. і вказується в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Вартість тари, упакування та маркування продукції внесене в її ціну.

За умовами п. 11.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017р. Договір вважається автоматично пролонгований на кожен наступний календарний рік на таких же умовах, якщо до закінчення терміну дії цього договору, жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Із матеріалів справи також вбачається, що 19.07.2017 року між сторонами у справі укладено специфікацію до договору поставки №71 від 19.07.2017р. у відповідності до якої постачальник зобов'язався передати у власність замовника, а замовник оплатити та прийняти сіль кухонну виварну вакуумну таблетовану ґатунку екстра, маса таблетки 10 г в мішках по 25 кг УКР, виробник ТОВ „РУССОЛЬ-Україна" кількістю 4 т ціною 5346,00 грн. з ПДВ, на загальну суму 21 384,00 грн.

Згідно зазначеної специфікації за видатковою накладною №РН-0003816 від 19.07.2017р. на суму 21 384,00 грн. (а.с. 21) позивачем передано, а уповноваженою особою відповідача отримано сіль кухонну у відповідності до довіреності №890 від 19.07.2017р. (а.с. 23) на отримання товарно-матеріальних цінностей. Факт здійснення відповідної поставки товару також підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною № 0000001327 від 19.07.2017 року (а.с. 22).

З урахуванням чого, позивачем був виставлений до сплати відповідачу рахунок-фактура №СФ-0004851 на загальну суму 21 384,00 грн., щодо поставки сілі кухонної у кількості 4 т.

Як встановлено матеріалами справи, згідно виписки банку за відповідний період (а.с.24-33) ТОВ „Одеський коровай" були здійсненні наступні проплати:

- 04.08.2017 року у розмірі 1000,00 грн. за сіль згідно рахунку №СФ-0004851 від 19.07.2017 року;

- 15.08.2017 року у розмірі 1000,00 грн. за сіль згідно рахунку №СФ-0004851 від 19.07.2017 року;

- 16.08.2017 року у розмірі 1000,00 грн. за сіль згідно рахунку №СФ-0004851 від 19.07.2017 року;

- 17.08.2017 року у розмірі 400,00 грн. за сіль згідно рахунку №СФ-0004851 від 19.07.2017 року;

- 18.08.2017 року у розмірі 600,00 грн. за сіль згідно рахунку №СФ-0004851 від 19.07.2017 року;

- 31.08.2017 року у розмірі 500,00 грн. за сіль згідно рахунку №СФ-0004851 від 19.07.2017 року;

- 11.09.2017 року у розмірі 500,00 грн. за полотно згідно рахунку №СФ-0005790 від 01.09.2017 року;

- 12.09.2017 року у розмірі 500,00 грн. за полотно згідно рахунку №СФ-0005790 від 01.09.2017 року.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні платіжні доручення на загальну суму 11880,00 грн. (а.с. 41-42), які надані відповідачем, в якості доказів проплати вартості продукції, поставленої за спірною накладною, а саме:

- платіжне доручення №3118 від 07.09.2017 року на суму 3000,00 грн.;

- платіжне доручення №3971 від 27.09.2017 року на суму 2400,00 грн.;

- платіжне доручення №4539 від 10.10.2017 року на суму 3204,00 грн.;

- платіжне доручення №7273 від 06.12.2017 року на суму 3276,00 грн.

У відповідності до зазначеного в них призначення платежу вказані грошові кошти сплачено відповідачем за полотно на підставі рахунків № СФ-0005798 від 01.09.2017 року та №СФ-0008534 від 04.12.2017 року.

Умовами п. 6.6 договору визначено, що при здійсненні кожного переказу покупець вказує наступні реквізити для здійснення платежу: назва та номер цього договору та/або номер накладних, по яких відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

Отже, фактично відповідачем сплачено за товар, отриманий на підставі договору №71 від 19.07.2017 р. за видатковою накладною №РН-0003816 від 19.07.2017р. та рахунком-фактурою №СФ-0004851 від 19.07.2017 року у розмірі 4500,00 грн. Водночас, позивачем зараховано в якості часткової проплати за спірний товар грошові кошти у розмірі 1000,00 грн., які були перераховані ТОВ „Одеський коровай" 11.09.2017 року та 12.09.2017 року за полотно згідно рахунку №СФ-0005790 від 01.09.2017 року., при цьому зазначені обставини ніяким чином не заперечуються відповідачем.

З огляду на те, що позивачем визнаються обставини щодо зарахування платежів на суму 1000,00 грн., здійснених відповідачем 11.09.2017 року та 12.09.2017 року саме за договором №71 від 19.07.2017 р., суд приймає позицію позивача та вважає здійснені проплати, як часткову оплату вартості товару, поставленого за видатковою накладною №РН-0003816 від 19.07.2017р.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, надані відповідачем платіжні доручення №3118 від 07.09.2017р., №3971 від 27.09.2017р., №4539 від 10.10.2017р. та №7273 від 06.12.2017 року, з огляду на зазначене в них призначення платежу, як сплату вартості товару, поставка якого не обумовлена умовами договору №71 від 19.07.2017р. та на існування між сторонами правовідносин саме щодо поставки іншого товару поза межами відповідного договору, враховуючи обставини зарахування ТОВ „Фірма „Каапрі" грошових коштів, як оплату вартості відповідного товару, згідно зазначеного відповідачем призначення платежу, суд не приймає вищевказані платіжні доручення в якості належних доказів оплати вартості товару за договором №71 від 19.07.2017р. за видатковою накладною №РН-0003816 від 19.07.2017р.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про сплату вартості товару поставленого на підставі договору №71 від 19.07.2017р. за видатковою накладною №РН-0003816 від 19.07.2017р.

Згідно з п. 6.7 договору, оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: товар, завантажений постачальником за даною угодою, підлягає оплаті покупцем та на умовах відстрочення платежу протягом 10 календарних днів з моменту фактичного отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ТОВ „Одеський коровай" у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого товару за договором №71 від 19.07.2017р., в зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 15 884,00грн. є цілком обґрунтованими.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до п. 8.3 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов договору протягом більше, ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії продукції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування відповідачу пені за період прострочення з 11.08.2017 року по 06.02.2018 року у розмірі 2091,42 грн., встановив, що позивач допустив арифметичні помилки при здійсненні визначення розміру пені. З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок пені за заявлений позивачем період нарахування, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, і здійснених відповідачем часткових проплат та встановив, що розмір пені розрахований судом перевищує розмір пені заявлений до стягнення позивачем.

З огляду на зазначене, суд не виходить за межі позовних вимог та задовольняє позовні вимоги ТОВ „Фірма „Каапрі" про стягнення з відповідача пені у розмірі 2091,42 грн. за період з 11.08.2017 року по 06.02.2018 року.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 250,12 грн. за період з 11.08.2017 року по 14.02.2018 року, та інфляційних у розмірі 1057,97 грн. за період з серпня 2017 року по січень 2018 року, заявлених до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „Фірма „Каапрі" та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 15884,00 грн., пені у розмірі 2091,42 грн., інфляційних у розмірі 1057,97 грн. 3% річних у розмірі 250,12 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" (65078, м. Одеса, Малиновський р-н, вул. Генерала Петрова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39300003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Каапрі" (02125, м Київ, пр-т Тичини, 20; код ЄДРПОУ21533628) 15 884/п'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири/ грн. боргу, 2091/дві тисячі дев'яносто одна/грн. 42 коп. пені, 1057/одна тисяча п'ятдесят сім/грн. 97 коп. інфляційних, 250/двісті п'ятдесят/грн. 12 коп. 3% річних та 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 травня 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська