Рішення

від 21.05.2018 по справі 920/179/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 21.05.2018 Справа № 920/179/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., за участю секретаря судового засідання Пономаренко Т.М., представника позивача – не з'явився представника відповідача – не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/179/18 за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмех», м. Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго», м. Суми про стягнення 47314,64 грн., встановив: До господарського суду звернулось ТОВ «Будмех» з позовом до ТОВ «Сумитеплоенерго» про стягнення 47314,64 грн. заборгованості, в тому числі: 40464,60 грн. основного боргу за договором про надання послуг з розробки та навантаження відходів (золи) № 45 від 27.06.2017, 4615,26 грн. пені за несвоєчасні розрахунки, 490,41 грн. – суму 3% річних, 1744,37 грн. інфляційних збитків, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг з розробки та навантаження відходів (золи) № 45 від 27.06.2017. 19.04.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач позову не визнав, мотивуючи свою позицію порушенням позивачем порядку досудового врегулювання спору. У судовому засіданні 19.04.2018 було оголошено перерву до 15.05.2018. У судовому засіданні 15.05.2018 було оголошено перерву до 21.05.2018. Представник сторін 21.05.2018 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про судове засідання сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується підписами їх представників на повідомленні про час та дату наступного судового засіданні, яке було складено за результатами судового засіданні від 15.05.2018. Тому, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності представників сторін. Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне. 27 червня 2017 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір №45 на надання послуг з розробки та навантаження відходів (золи) (далі - Договір), відповідно до вимог якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по наданню послуг з розробки та навантаження відходів (золи) на транспортні засоби замовника, у відповідності з заявками замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. Відповідно до п. 2.1 укладеного Договору, ціна надання послуг складає 26,01 грн. з ПДВ, за навантаження 1м3 відходів (або 1,4 т. відходів відповідно). Пунктом 2.3 Договору встановлено, що сторони визначають кількість наданих виконавцем послуг шляхом складення та підписання актів наданих послуг. Виконавець складає в кінці кожного місяця акт надання послуг та передає два примірники акту замовнику разом із рахунком на оплату. Відповідно до п. 2.4 Договору замовник зобов'язаний підписати отриманий від виконавця акт надання послуг протягом 3-х робочих днів з дня отримання та повернути один примірник Виконавцю або надати обґрунтовані заперечення на акт надання послуг. Виконавцем було надано послуг замовнику з розробки відходів (золи) у кількості 16174,65 м3, послуг з навантаження відходів (золи) у кількості 1193 м3. Виконавцем було складено п'ять актів надання послуг, а саме: №259 від 31.07.2017, №307 від 31.08.2017, №366 від 29.09.2017, №426 від 31.10.2017, №452 від 15.11.2017. Усі зазначені акти були передані відповідачу, який їх підписав та скріпив печаткою без жодних заперечень. Пунктом 2.6 Договору встановлено обов'язок замовника оплатити надані послуги протягом трьох робочих днів з моменту підписання сторонами та скріплення печатками акту надання послуг. Проте зобов'язання за Договором відповідач виконав частково: рахунки на оплату робіт згідно акту надання послуг №366 від 29.09.2017 на суму 33550,44 грн. з ПДВ та згідно акту надання послуг №452 від 15.11.2017 на суму 6914,16 грн. з ПДВ відповідачем не оплачені. Відтак, в загальній сумі заборгованість за надані послуги за Договором склала 40464,60 грн., що підтверджується копіями актів надання послуг, виписок з особового рахунку, акту звіряння розрахунків. Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) – ч. 1 ст. 530 ЦК України. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відтак, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за надані за Договором послуги в сумі 40464,60 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач заявив до стягнення з відповідача 490,41 грн. 3% річних та 1744,37 грн. інфляційних нарахувань. Перевіривши, в межах позовних вимог, розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог по стягненню річних, а саме – в сумі 482,15 грн. та повне задоволення вимог за інфляційними нарахуваннями – 1744,37 грн. В іншій частині трьох відсотків річних суд визнає нарахування необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Абзацом 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» було надано роз'яснення: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Нараховуючи на заборгованість пеню позивач посилається на п. 5.1 Договору яким встановлено, що за невиконання, або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Також позивач посилається на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яка визначає, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Разом з тим, суд наголошує, що ані Договором, ані певним законодавчим актом не передбачено самої можливості нарахування пені у даних зобов'язальних правовідносинах, що виникли між сторонами. Щодо Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», то він регулює лише розмір пені та не може бути підставою для самого нарахування пені без встановлення її в договорі. Тому, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 4615,26 пені. У відповідності до вимог статей 13, 74  ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Частино 2 ст. 237 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у загальній сумі 42691,12 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 42691,12 грн. заборгованості за договором № 45 на надання послуг з розробки та навантаження відходів (золи) від 27.06.2017, а в іншій частині відмовити у задоволенні позовних вимог. Щодо посилань відповідача на порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору, то суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову. Згідно вимог ч. 1, ч. 3 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (ч.1, ч.2 ст. 222 Господарського кодексу України). Відтак, подання претензії є правом, а не обов'язком, якщо інше не встановлено законом. Укладеним між сторонами Договором (п. 5.3) передбачено врегулювання спорів шляхом переговорів, однак це не перешкоджає стороні звертатися до суду за захистом порушеного права та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, суд наголошує, що відповідач в силу вимог ст. 19  ГПК України та ст. 222 ГК України повинен був сплатити позивачеві заборгованість, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову. Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а також, що судовий збір сплачено у даній справі в мінімальному розмірі, суд вважає, що сума сплаченого позивачем судового збору підлягає покладенню на відповідача у повному обсязі Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1762 грн. витрат по сплаті судового збору. Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 232, 233, 236– 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                     вирішив: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10; ід. код 33698892) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмех» (40030, м. Суми, провулок 2-й Заводський, 12; ід. код 33078435) заборгованість за Договором на надання послуг з розробки та навантаження відходів (золи) № 45 від 27.06.2017 у сумі 42691,12 грн., в тому числі: 40464,60 грн. основного боргу за надані послуги, 482,15 грн. 3% річних, 1744,37 грн. інфляційних нарахувань; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у розмірі 1762 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами        за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повний текст рішення складено 29.05.2018. Суддя                                                                                        В.Л.Котельницька