Рішення

від 29.05.2018 по справі 910/2143/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

м. Київ

29.05.2018Справа № 910/2143/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 (Юридична адреса:02068, м. Київ, ВУЛИЦЯ Г.АХМАТОВОЇ, будинок 3; Фактична адреса: 02068, м. Київ, вул. Драгоманова, 17; код ЄДРПОУ 32070545)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Печерська Хвиля (01004, м. Київ, БЕССАРАБСЬКА ПЛОЩА, будинок 5; код ЄДРПОУ 40513077)

про стягнення 5 815,48 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рада 5 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Печерська Хвиля про стягнення 5 815,48 грн., а саме 5097,20 грн. основного боргу, 135,43 грн. процентів річних та 582,85 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих останнім житлово-комунальних послуг, зокрема, з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період червень 2016 року - травень 2017 року у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2143/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/2143/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі №910/2143/18, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103045106520.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Печерська Хвиля не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2.1 Статуту, затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 25.04.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 5" створене з метою забезпечення управління житловим фондом, ефективної експлуатації житлових будинків і споруд, для задоволення потреб споживачів щодо надання їм житлово-комунальних послуг, а також розширення ринку товарів і послуг, отримання прибутку, сприяння у найбільш повному задоволенні потреб споживачів в товарах і послугах, що виробляються товариством, та має право здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законодавством України. Позивач надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, поточний ремонт, вивезення побутових відходів, тощо); нараховує, обліковує та збирає плату за надані споживам послуги; забезпечує належний санітарний стан допоміжних приміщень житлових будинків, прибудинкової території та інших об'єктів благоустрою на відповідних прибудинкових територіях, обслуговування та утримання внутрішньо - будинкових мереж; комплексне обслуговування об'єктів; загальне прибирання будинків, тощо.

На підставі акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 994/1 від 03.07.2003 року, житловий будинок № 13а секція Е по вул. Старонаводницькій, 2-20 у Печерському районі м. Києва прийнято в експлуатацію та передано для обслуговування експлуатаційній організації - ТОВ Рада 5 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 13А, кв. 7, вказаний об'єкт з 02.06.2016 року перебуває у власності відповідача - ТОВ Печерська хвиля .

При цьому здійснено поділ об'єкту нерухомого майна (висновок ТОВ БТІ від 05.08.2016 року, технічний паспорт № 41708 /16 від 05.08.2016 року) та виділено об'єкт нерухомого майна: квартиру загальною площею 85,4 кв.м, житлова площа 17,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 13а, кв. 7а, про що внесено запис до реєстру 09.08.2016 року.

В подальшому право власності відповідача на вказану квартиру припинилося 05.05.2017 року та було зареєстровано за ТОВ Онікс-Фінанс , що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Виходячи з вищезазначених приписів ст.ст. 180, 181 ГК України, наявних матеріалів справи, а також матеріалів позовної заяви вбачається, що в період з 02.06.2016 року по 05.05.2017 року договір щодо надання житлово-комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався.

Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами; Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду; 2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами; 3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в період з червня 2016 року по травень 2017 року відбулось фактичне споживання відповідачем комунальних послуг (послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) на загальну суму 5097,20 грн.

Зокрема, на підтвердження факту надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій позивачем долучено до матеріалів справи копії укладених позивачем договорів з виконавцями послуг: Договір № 1/317-Ж-11 на вивезення та знешкодження твердих побутових відходів від 03.01.2011 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз"; договір № 75/8-пр від 26.10.2007 року на проведення технічного обслуговування систем протипожежної автоматики і димовидалення, укладений між позивачем та Орендним підприємством "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7"; Договір № 02-6332 від 03.02.2014 року, укладений між позивачем та Комунальним підприємством "Профдезінфекція"; Договір на виконання капітального ремонту ліфтового обладнання житлових будинків № D24T0462, укладений між позивачем та Приватним акціонерним товариством "Отіс"; Договір від 28.08.2013 року про надання інформаційних (сервісних) послуг, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОК"Сервіс24"; Договір про надання послуг диспетчеризації від 28.08.2013 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОК"Сервіс24"; Договір підряду на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту диспетчерського обладнання № 15-14ТО від 01.07.2014 року, укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Чайковським К.Б.; Договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів по індивідуальному розрахунку від 01.10.2002, укладений між позивачем та Спеціалізованим ліфтовим управлінням № 4 Закритого акціонерного товариства "Отіс"; Договір про надання послуг по вивезенню та знешкодженню (захороненню) твердих побутових відходів від 03.01.2011 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Володар - Роз тощо.

Окрім того, факт надання відповідачу послуг на підставі вищезазначених договорів за період з червня 2016 по травень 2017 року підтверджено долученими до матеріалів справи відповідними актами надання послуг, рахунками на оплату вартості робіт (послуг); актами приймання-передавання товарної продукції; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); акти надання послуг; акти прийомки виконаних робіт.

При цьому як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі та прибудинкової території, до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ рада 5 своїх зобов'язань з утримання будівлі та прибудинкової території з боку відповідача відсутні.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідач як споживач зобов'язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги, в т.ч. витрати з утримання будинків та обслуговування прибудинкових територій. При цьому, згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача відшкодувати експлуатаційні витрати та комунальні послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Окрім цього слід відзначити, що відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №3-184гс14).

Проте, за твердженням позивача, відповідач в порушення зазначених приписів чинного законодавства свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу експлуатаційних витрат на утримання будинків та прибудинкових територій належним чином не виконав, в наслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 5097,20 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України , ст. 202 Господарського кодексу України ). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601 , 604- 609 ЦК України .

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а тому у відповідача виникло зобов'язання з їх оплати в сумі 5097,20 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих комунальних послуг у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з ТОВ Печерська хвиля 5097,20 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги підлягають задоволенню.

Окрім того, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання розрахунків за надані фактично спожиті комунальні послуги позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача за період з 21.07.2016 року по 28.11.2017 року 3 % річних в сумі 135,43 грн. та втрати від інфляції в сумі 582,85 грн., які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів річних ат втрат від інфляції, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 135,43 грн. процентів річних та 582,85 грн. втрат від інфляції за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих комунальних послуг відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних ат втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 135,43 грн. процентів річних та 582,85 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1762,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Печерська Хвиля (01004, м. Київ, Бессарабська площа, буд. 5; код ЄДРПОУ 40513077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, будинок 3, код ЄДРПОУ 32070545) 5 097 (п'ять тисяч дев'яносто сім) грн. 20 коп. - основного боргу, 135 (сто тридцять п'ять) грн. 43 коп. - 3% річних, 582 (п'ятсот вісімдесят дві) грн. 85 коп. - втрат від інфляції, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко