Рішення

від 22.05.2018 по справі 916/256/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/256/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача : не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства «ПОЛІМЕР» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДНК-ЛОГІСТІК» про стягнення 286 976,42грн.,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2018 року Приватне підприємство «ПОЛІМЕР» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 281/18) до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДНК-ЛОГІСТІК» (надалі - відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 286 976,42 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі №916/256/18 за правилами загального позовного провадження та призначено її до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.03.2018р. було продовжено строк підготовчого провадження по справі №916/256/18 на 30 днів. та відкладено підготовче засідання на "02" травня 2018 р. о 10:00 год.

25.04.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.05.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/256/18 за позовом Приватного підприємства «ПОЛІМЕР» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДНК-ЛОГІСТІК» про стягнення 286 976,42 грн. та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "22" травня 2018 р. о 10:00 год.

03.05.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

В обґрунтування заявлених вимог, серед іншого, позивач посилається на наступні обставини.

12.07.2016р. між Приватним Підприємством ПОЛІМЕР в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ДНК-ЛОГІСТИК був укладений договір №9 (надалі - Договір) про прийняття, оплати канцтоварів у кількості, асортименті та за цінами вказаними у видаткових накладних на товар.

Згідно з п. 1.2. Договору, право власності на товар переходить до покупця, з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Відповідно до п.2.1. Договору, продавець реалізовує товар, а покупець приймає та оплачує товари за цим Договором окремими партіями.

За умовами п.2.3. Договору, передача товару за цим договором здійснюється в місці, щодо якого досягнуто усної або письмової домовленості між сторонами, і оформлюється накладною.

За приписами п.4.3. Договору, покупець протягом 45 (сорока п'яти) днів з дня отримання товару, що підвереджує видатковою накладною сплачує продавцю його вартості. Факт отримання товару підтверджується видатковою накладною підписаною сторонами.

Згідно п.6.1 зазначеного Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно п.7.1 зазначеного Договору останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо жодна із сторін, за місяць до закінчення цього строку, письмово, не висловить бажання про його розірвання, договір вважається продовженими на той самий період на тих самих умовах.

14.07.2016 року була складена податкова накладна № 18 між ПП ПОЛІМЕР та ТОВ ДНК-ЛОГІСТИК щодо номенклатури товару, одиниці виміру товару, кількості, ціни постачання за одинцю товару на загальну суму 301015,08 грн. з урахуванням ПДВ.

15.07.2016 року була складена квитанція про реєстрацію податкової накладної між ПП ПОЛІМЕР та ТОВ ДНК-ЛОГІСТИК .

Згідно умов вищевказаного Договору Покупцеві згідно накладної № 18 від 14.07.2016 року було передано товар виходячи з письмової заявки Покупця на загальну суму 301 015,08грн. (триста одна тисяча п'ятнадцять грн. 08 коп.) по договору №9 від 12.07.2016 року.

Згідно п. 4.3. Договору № 9 від 12.07.2016 р. відповідач повинен був здійснити платіж у розмірі - 301 015,08 грн. протягом 45 днів з моментів отримання товару.

Проте, в порушення умов договору, відповідач здійснив лише часткову проплату відповідно до Договору № 9 від 12.07.2016 року із загальної суми 301015.08 грн. виплатив 44 000 грн. згідно платіжних доручень від 02.08.2016 р., 02.08.2016 р.,14.09.2016 р., р., 02.11.2016 р., 05.01.2017 р., 05.01.2017 р. що підтверджується виписками з особового рахунку ПП ПОЛІМЕР про сплату з боку ТОВ ДНК-ЛОГІСТИК .

З метою досудового врегулювання спору ПП ПОЛІМЕР 01.11.2017 на адресу відповідача була надіслана претензія з розрахунком суми основного боргу- 257015,08 грн., індексу інфляції на суму 20 844,35 грн., 3% річних за просочення виконання грошових зобов'язань на суму 9116,99 грн., а всього на загальну суму 286976,42 грн., яка залишена відповідачем без відповіді.

З наведених підстав, Приватне підприємство «ПОЛІМЕР» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДНК-ЛОГІСТІК» , в якій просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 286 976,42 грн., з яких: 257 015,08 грн. - основного боргу, 9 116,99грн. - 3% річних та 20 844,35 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач в засідання суду призначені на 15.03.2018р. 02.05.2018р. та 22.05.2018р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 19.02.2018р., 15.03.2018р., 23.03.2018р., та 02.05.2018р. були направлені за належною адресою відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі згідно з витягом з ЄДР.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В підтвердження передачі товару відповідачу, позивачем надано суду належним чином засвідчену копію накладної № 18 від 14.07.2016 року (а.с. 23).

Вищезазначена накладна містить підпис та печатку представника відповідача, крім того, здійснення часткової оплати за договором, свідчить про визнання позивачем наявності заборгованості за договором.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону зобов'язання щодо оплати за товар виконані частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у загальній сумі 257 015,08 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отриманий товар за договором поставки, в розмірі 257 015,08 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 9 116,99грн. - 3% річних та 20 844,35 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено що позивачем розрахунок здійснено вірно, у зв'язку із чим стягненню з відповідача на користь позивача за порушення зобов'язання, підлягає стягнення 9 116,99грн. - 3% річних та 20 844,35 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 20, 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «ПОЛІМЕР» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДНК-ЛОГІСТІК» про стягнення 286 976,42грн. - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДНК-ЛОГІСТІК» (68803, Одеська обл., м. Рені, вул. 25 Чапаївської Дивізії, буд. 57; код ЄДРЮОФОПГФ 39390474) на користь Приватного підприємства «ПОЛІМЕР» (63523, Харківська обл., Чугуївський р-н., смт. Новопокровка, вул. Центральна, буд. 70; код ЄДРЮОФОПГФ 25176734) суму заборгованості в розмірі 257 015 /двісті п'ятдесят сім тисяч п'ятнадцять / грн. 08 коп., інфляційні втрати в сумі 20 844/двадцять тисяч вісімсот сорок чотири/ грн. 35 коп., 3% річних в сумі - 9 116 /дев'ять тисяч сто шістнадцять/ грн. 99 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 4 304 /чотири тисячі триста чотири/ грн. 65 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано 30 травня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут