Рішення

від 29.05.2018 по справі 826/4690/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2018 року № 826/4690/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доНаціонального агентства з питань запобігання корупції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - позивач або ОСОБА_1.) з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - відповідач або НАЗК), в якому просила:

1. Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття виправлених декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2015 та 2016 роки.

2. Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та забезпечити можливість внесення до нього відповідних змін, прийнявши виправлені декларації ОСОБА_1 за 2015 та 2016 роки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно не було вирішено питання надання позивачу, за його зверненнями, дозволу на подання виправлених декларацій за 2015 та 2016 роки, чим порушено права та законні інтереси позивача.

Відповідач проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог вважаючи, що подача виправленої декларації у будь-який строк порушує принцип встановленої Законом правової визначеності та нівелює закріплений Законом антикорупційний механізм фінансового контролю за статками суб'єктів декларування.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є народним депутатом України, отже є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України Про запобігання корупції та на виконання вимог якого позивачем подані відповідачу декларації за 2015 та 2016 роки.

24 листопада 2016 року позивачем надіслано відповідачу повідомлення за вих. № 24- 11/2016 з проханням про надання можливості виправити декларацію за 2015 рік з прийняттям відповідачем відповідного рішення щодо цього.

За результатом розгляду зазначеного повідомлення, відповідач листом від 01.12.2016 № 51-06/6486 повідомив позивача, що про прийняте рішення щодо можливості подання виправленої декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, його буде проінформовано додатково.

07 лютого 2018 року позивачем знову надіслано відповідачу повідомлення з проханням надати дозвіл на подання виправленої декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 року з достовірними відомостями про що прийняти відповідне рішення (повідомлення отримано відповідачем 08.02.2018).

Згідно з доводами позивача, підставою для звернення до відповідача про надання дозволу на подання виправлених декларацій за 2015 та 2016 роки є самостійне виявлення недоліків (технічних помилок) та додаткової інформації, яка впливає на коректність відображення відомостей у щорічній виправленій декларації за 2015 та щорічній декларації за 2016 рік.

Так, у декларації за 2015 рік, позивачем виявлено наступні недоліки (технічні помилки) та відомості, які підлягають коригуванню та уточненню: у розділі 3 Об'єкти нерухомості у пунктах 16 та 17 у графі Інформація щодо прав на об'єкт помилково зазначено невірний ідентифікаційний код компанії Глорієта Інвестментс 1 ЕйПіЕС (Glorietta Investments 1 ApS) 29323135, оскільки вірний ідентифікаційний код: 32344577, що підтверджується відповідним витягом із реєстру.

Також, у деклараціях за 2015 та 2016 роки після отримання додаткової інформації (отриманням листів-відповідей керівників ТОВ Енергія-1, ТОВ Гідроенергоінвест на запити про надання інформації), виникла необхідність внесення до них додаткових відомостей, а саме: у розділі 9 Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї , допущено неточність, оскільки у цьому ж розділі не відображено інформацію про ТОВ Ресурсекоенерго (код ЄДРПОУ 36953011), ТОВ Акванова Констракшн (код ЄДРПОУ 36049810), ТОВ Будівельно-транспортна компанія Едельвейс (код ЄДРПОУ 34698924), у яких позивач є кінцевим бенефіціарним власником (контролером).

Разом з тим, за даними позивача, які не спростовуються відповідачем належними і допустимими доказами, будь-яких рішень щодо можливості подання виправлених декларацій за 2015 та 2016 року відповідачем станом на день подання даного адміністративного позову не прийнято та позивачу не скеровано.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України Про запобігання корупції від 14.10.2014 № 1700-VII (далі також - Закон).

За приписами частини першої статті 4, частини першої статті 11 Закону, центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику є Національне агентство з питань запобігання корупції, до повноважень якого належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 1 Закону, суб'єкти декларування - це особи, зазначені у пункті 1, підпунктах а і в пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Згідно з підпунктом б пункту 1 частини першої статті 3 Закону суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є, зокрема, народні депутати України.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 45 Закону особи, зазначені у пункті 1, підпунктах а і в пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Упродовж семи днів після подання декларації суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

У разі притягнення суб'єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Аналіз наведеної норми Закону дає суду підстави для висновку, що виявлення у декларації недостовірних відомостей зумовлює у суб'єкта декларування обов'язок подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Разом з тим, наявному обов'язку суб'єкта декларування подати відповідну декларацію з достовірними відомостями відповідає обов'язок НАЗК її прийняти, оскільки Закон не передбачає право останнього не приймати таку декларацію.

Окрім того, станом на момент звернення позивача до відповідача з повідомленням від 24.11.2016 № 24- 11/2016 про надання можливості виправити декларацію за 2015 рік, пунктом 7 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 № 3, також закріплювалось, що, якщо після спливання семиденного строку на подання виправленої декларації суб'єкт декларування виявить неповні чи неправильні відомості в поданій ним декларації (або у виправленій декларації), він повідомляє про це Національне агентство через персональний електронний кабінет та подає виправлену декларацію згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства.

У разі притягнення суб'єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію або виправлену декларацію з достовірними відомостями у строк, визначений уповноваженою особою Національного агентства.

Наведене не заперечувалось відповідачем у листі від 01.12.2016 № 51-06/6486.

Водночас, відповідачем не надано позивачу можливості (не прийнято відповідне рішення) подати виправлені декларації за 2015 та 2016 роки, що в силу наведених вище вимог чинного законодавства свідчить про неможливість реалізації прямого обов'язку декларування достовірних відомостей позивачем, чим допущено протиправну бездіяльність.

Згідно з приписами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з обов'язкових елементів якого, згідно практики Європейського суду з прав людини, є вимога щодо дотримання принципу юридичної (правової) визначеності.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вимоги вказаної норми були проаналізовані в численних рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини № 37801/97 від 01.07.2003 по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Сутність наведеного вище принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер'їлдіз проти Туреччини ).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.1998 у справі Копп проти Швейцарії вислів згідно із законом вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права.

Водночас, у порушення наведених вимог Конституції України, Закону та Конвенції, бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу можливості подати виправлені декларації за 2015 та 2016 роки (неприйняття виправлених декларацій), не обґрунтована жодними фактичними даними (доказами), допущена без урахування та оцінки всіх обставин, наслідком чого є виникнення ситуації, за якої позивач, як суб'єкт декларування, позбавляється можливості правомірно виконати законодавчо покладений на нього обов'язок подати виправлену декларацію в разі виявлення у ній недостовірних відомостей.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що спірна бездіяльність відповідача порушує вимоги частини четвертої статті 45 Закону, а отже є протиправною.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами частини першої, пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття виправлених декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2015 та 2016 роки.

3. Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та забезпечити можливість внесення до нього відповідних змін, прийнявши виправлені декларації ОСОБА_1 за 2015 та 2016 роки.

4. Стягнути судові витрати в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) на користь ОСОБА_1 шляхом їх безспірного списання з рахунків Національного агентства з питань запобігання корупції за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович