Постанова

від 21.05.2018 по справі 401/1180/17(2-а/401/111/17)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 травня 2018 рокусправа № 401/1180/17(2-а/401/111/17)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Бишевська Н.А.

судді: Добродняк І.Ю. Семененко Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в режимі

апеляційну скаргу Світловодського об'єднаного управління ПФ України

на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.01.2018 (суддя Андріянов О.В.)

у справі № 401/1180/17(2-а/401/111/17)

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Світловодського об'єднаного управління ПФ України

про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

03.05.2017 ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Світловодського об'єднаного управління ПФ України , третя особа: ОСОБА_2, в якому просила:

- визнати звільнення незаконним та скасувати п.1 наказу від 03.04.2017 № 19-о Про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4

- поновити на попередній роботі в Світловодському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути 20 000 грн., матеріальний еквівалент відшкодування заподіяної незаконним звільненням моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що її безпідставно звільнено в зв'язку зі скороченням, так як позивач, враховуючи стаж роботи та освіту, мала переважне право на залишення на роботі ніж інші працівники, які також попереджалися про наступне їх вивільнення, але звільнені не були.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2018 р. у справі № 401/1180/17(2-а/401/111/17) вищевказаний адміністративний позов задоволено частково:

- визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та скасовано п.1 наказу Світловодського об'єднаного УПФУ від 03.04.2017 № 19-о Про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Світловодського об'єднаного УПФУ;

- стягнуто з Світловодського об'єднаного УПФУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 47 381,90 грн.;

- стягнуто з Світловодського об'єднаного УПФУ на користь ОСОБА_1 5 000 грн. матеріального еквіваленту відшкодування моральної шкоди;

- суми, що підлягають стягненню визначені без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Зі сплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу коригуванню підлягає персоніфікований облік працівника відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ;

- стягнуто зі Світловодського об'єднаного УПФУ на користь ОСОБА_1 судовий збір з позовних вимог майнового характеру в сумі 640 грн.;

- стягнуто зі Світловодського об'єднаного УПФУ на користь відповідного бюджету судовий збір з позовних вимог про поновлення на роботі в сумі 1 762 грн.;

- покладено на начальника Світловодського об'єднаного УПФУ ОСОБА_2 обов'язок відшкодувати заподіяну установі матеріальну шкоду, пов'язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 47 381,90 грн.

Судом встановлено, що позивача звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності штату з посади головного спеціаліста сектору Світловодського об'єднаного УФПУ. Як встановлено судом, позивача попереджено про майбутнє вивільнення працівників, крім того, відповідач звертався до профспілкового органу щодо майбутнього вивільнення працівників згідно списку, проте відповідачем не надано суду рішення профспілкового органу, а також докази щодо розгляду цього питання профспілковим органом, присутності позивача під час розгляду профспілкового органу питання щодо її вивільнення або копії заяви позивача про такий розгляд без її присутності, що є порушенням ст.43 КЗпП України. На підставі встановлених по справі обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо протиправності звільнення позивача.

Не погодившись з рішенням суду, Світловодським об'єднаним УПФУ подано апеляційну скаргу, згідно з якою особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2018 р. у справі № 401/1180/17(2-а/401/111/17), як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача через відсутність рішення профспілкового органу, оскільки виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття і у разі пропуску цього строку такого повідомлення вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

При цьому скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував, що скорочення чисельності та штату державних службовців та службовців управління взагалі та звільнення позивача зокрема, проведено у відповідності до чинного трудового законодавства та Закону України Про державну службу , а щодо надання пропозиції на зайняття іншої посади в Управлінні, то відповідно до нової структури Управління, єдина вакантна посада, яка залишилася не зайнятою, це посада заступника начальника Онуфріївського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, яка є керівною і такою, що потребує проведення конкурсу, а тому вона не була запропонована особам, що підлягали звільненню, в тому числі і позивачу.

Стосовно прийняття рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скаржник, посилаючись на п.32 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.92 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , зазначає, що суд першої інстанції з'ясував факт отримання позивачем вихідної допомоги, допомоги по безробіттю та факт працевлаштування позивача з 11.07.2018 на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління районної державної адміністрації за результатами конкурсу, що підтверджується довідкою виданою 26.01.2018 № 06-03-26/71.

Стосовно задоволення позовних вимог про стягнення з Управління 5000 грн. матеріального еквіваленту відшкодування моральної шкоди скаржник зазначає, що негативне ставлення до позивачки та в чому саме полягали додаткові зусилля для організації її життя, окрім факту незаконного звільнення, жодним доказом не підтверджено.

Також скаржник вважає, що вирішуючи питання про покладення на службову особу обов'язку відшкодування матеріальної шкоди в адміністративному судочинстві, суд першої інстанції невірно визначив характер спору, який має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки наявність суб'єкта владних повноважень не робить розгляд даного питання автоматично адміністративним, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є передчасним.

Третя особа, наводячи аналогічні доводи, підтримує апеляційну скаргу відповідача.

ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, наполягаючи на тому, що позивач до звільнення працювала на різних посадах в Управлінні і тому має більший досвід в різних напрямках роботи пенсійного фонду, що проігноровано відповідачем. Також позивач звертає увагу на той факт, що їй повинні були запропонувати будь-яку посаду в Управлінні, а не виключно в її секторі (підрозділі), тим більш, що ОСОБА_1 до цього працювала і в інших підрозділах та має відповідно фахову освіту, а інші працівники, яких було залишено на роботі, мають менший стаж роботи, не мають не тільки фахової, а взагалі й вищої освіти.

Крім того, позивач зазначає, що суд першої інстанції вірно вирішив питання про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, а посилання скаржника на п.32 Постанови Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів , є недопустимим, тому що як вирішив ВСУ в своїй постанові у справі № 6-2597 від 21.09.2017: Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-15 Про внесення змін до Кодексу законів про працю України .

Позивач, та представники сторін, в судовому засіданні апеляційної інстанції, проведеному в режимі відео конференції за допомогою Світловодського міськрайонного суду, підтримали визначені правові позиції по суті справи, надали пояснення та заперечення на доводи апеляційної скарги.

На підставі отриманих в судовому засіданні пояснень, та матеріалів справи, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 має вищу освіту за кваліфікацією економіст (т.1, а. с.28); стаж праці в органах ПФУ (Світловодськое відділення) - 18 років 2 місяці, і за цей час ОСОБА_1 працювала на посадах, пов'язаних з виплатою пенсій натуроплатою, надходженням доходів, контрольно-перевірочною роботою, а з вересня 2015 р. по квітень 2017 р. (1 рік 6 місяців) працювала на посадах, пов'язаних з персоніфікованим обліком застрахованих осіб (т.1, .а с.15-23).

Станом на квітень 2017 р. ОСОБА_1 обіймала посаду головного спеціаліста сектора ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, яка відповідно до Закону України Про державну службу відноситься до посади державної служби категорії В (т.1, а. с.22, 23).

За час роботи у Світловодському підрозділі ПФУ (нині Світловодське об'єднане УПФУ) ОСОБА_1 проходила підвищення кваліфікації в 1999 та 2004 році за тематиками: Методика ліквідації заборгованості по пенсіям натуральною сплатою і послугами , Ресурсне забезпечення виплати державної адресної допомоги до пенсії , а також отримала грамоти та подяки датовані 2000, 2002, 2005 та 2010 р.р. (т.1, а. с.20, 21, 53-59).

Як вбачається зі Структури Світловодського об'єднаного УПФУ, затвердженої 23.03.2016, та Штатного розпису у Світловодському об'єднаному УПФУ (т.1, а. с.95, 96) штат становив 74 особи, з яких у секторі ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем - 5 осіб (1 - завідувач сектору; 4 - головні спеціалісти).

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 22.12.2016 № 29-1 Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України , у зв'язку з скороченням чисельності та штату державних службовців та працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів, Світловодським об'єднаним УПФУ винесено наказ від 31.01.2017 № 7, яким введено в дію з 01.02.2017 новий Штатний розпису Світловодського об'єднаного управління ПФУ (т.1, а. с.94, 98), а також затверджено 31.01.2017 нову Структуру Світловодського об'єднаного управління ПФУ (т.1, а. с.97).

Відповідно до нових Штатного розпису та Структури Світловодського об'єднаного управління ПФУ у штаті має працювати 61 особа. При цьому в результаті злиття сектору ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем в кількості (5 штатних посад) та сектору адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем в кількості (3 штатних посади) утворено відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації в кількості 7 штатних посад (1- начальник відділу, 1 заступник начальника, 5 - головні спеціалісти).

На підставі виданого начальником Управління ОСОБА_2 наказу від 01.02.2017 № 7-о Про попередження працівників про зміну істотних умов державної служби (т.1, а. с.99) працівників Управління, у т. ч. і ОСОБА_1, попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності та штату державних службовців та працівників з 03.04.2017 на підставі п.3 ч.1 ст.43 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (т.1, а. с.13, 100-102).

Також Управління листом № 639/12-25 від 01.02.2017 повідомило про заплановане вивільнення працівників голову профспілкової організації Світловодського об'єднаного управління ПФУ (т.1, а. с.103, 104), отримання якого останнім підтверджується матеріалами справи (т.1, а. с.42).

Матеріали справи містять скарги ОСОБА_1, адресовані начальнику Управління, голові профспілкової організації Управління, начальнику ГУ ПФУ в Кіровоградській області та голові профспілкової організації ГУ ПФУ в Кіровоградській області, в яких ОСОБА_1 зазначала про упереджене ставлення до неї, як до державного службовця, наявність у неї переважного права для залишення на роботі та про порушення, в зв'язку з цим умов державної служби при вивільненні працівників у зв'язку зі скороченням штатної чисельності (т.1, а. с.35-38, 45-48).

У відповідь на зазначені скарги начальник Управління та голова профспілкової організації Управління повідомили заявника про відсутність морального тиску на ОСОБА_1 та відсутність порушення її прав (т.1, а. с.42, 43).

03.04.2017 начальником Управління ОСОБА_2 винесено наказ № 19-о Про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4. , пунктом 1 якого ОСОБА_1 звільнено 03.04.2017 з посади головного спеціаліста сектору ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем в зв'язку із скороченням чисельності та штату державних службовців відповідно до п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу та на підставі наказу Управління від 31.01.2017 № 7 Про структуру та штатний розпис та наказу Управління від 01.02.2017 № 7-о Про попередження працівників про зміну істотних умов державної служби (т.1, а. с.14, 111, 112).

Від підписання вказаного наказу ОСОБА_1 відмовилась (т.1, а. с.41, 112, див. на зв.,), у зв'язку з чим посадовими особами Управління складний відповідний акт № 1 від 03.04.2017 (т.1, а. с.114).

ОСОБА_1, вважаючи пункт 1 зазначеного наказу № 19-о від 03.04.2017, протиправним, звернулась до адміністративного суду з даним позовом, який судом першої інстанції задоволено частково.

Колегія суддів, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга Світловодського об'єднаного управління ПФУ на рішення суду першої інстанції в даній справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

Згідно зі ст.5 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (в редакції на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Таким чином, питання припинення державної служби регулюється Законом України Про державну службу , а у частині відносин, які не врегульованих цим Законом - нормами законодавства про працю, серед яких і норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, стаття 83 Закону № 889-VIII визначає підстави для припинення державної служби, відповідно до п.4 ч.1 якої державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

В свою чергу, у п.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Також у п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУкраїни (в редакції на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому у п.19 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.92, зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Аналогічні за змістом положень частини 2 ст.87 Закону № 889-VIII наведені у ч.2 ст.40 КЗпП України.

Разом з тим, порядок вивільнення працівників наведений у ст.49-2 КЗпП України.

Так, за приписами ч.ч.1-3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату, є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При цьому власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Крім того, стаття 42 КЗпП України встановлює переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Так, згідно положень даної статті при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У ОСОБА_5 України від 21.05.2012 № 80/06/187-12 Про переважне право на залишення на роботі вказано, що Законодавством не передбачені критерії і порядок визначення працівників із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

На практиці для виявлення таких працівників роботодавцем робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо .

Таким чином, при звільненні працівників у зв'язку із змінами в організації праці (зокрема, скороченням) роботодавець має встановити наявність переважного право на залишення на роботі у кожного з працівників з урахуванням рівня кваліфікації і продуктивності праці.

Вищенаведені обставини справи свідчать, що зміни в організації праці Управління мали місце у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників.

Зокрема, утворено новий структурний підрозділ - відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації в кількості 7 штатних посад (1- начальник відділу, 1 заступник начальника, 5 - головні спеціалісти) шляхом злиття структурних підрозділів: сектору ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем в кількості (5 штатних посад) та сектору адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем в кількості (3 штатних посади), в результаті якого скороченню підлягала 1 штатна посада і саме ОСОБА_1 звільнена у в зв'язку зі скороченням цієї посади.

ОСОБА_1 про наступне вивільнення була попереджена персонально 01.02.2017, тобто не пізніше ніж за два місяці до дати звільнення - 03.04.2017, що відповідає вимогам ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Разом з тим, позивач наполягає на наявності у неї переважного права на залишення на роботі, у т. ч. і з можливістю обіймання посад в інших відділах Управління, з огляду на наявність у неї більшої кваліфікації, стажу роботи в органах ПФУ на різних посадах у порівнянні з іншими працівниками Управління, відповідної освіти.

Відповідач стосовно наявності у позивача переважного права на залишення на роботі зазначає, що в першу чергу з кола попереджених працівників сектору ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Управлінням застосовано обмеження щодо звільнення одиноких матерів з дитиною до 14 років чи дитиною-інвалідом або батьків, опікунів та ін., що визначено ст.184 КЗпП України, відносно ОСОБА_6, яка в органах ПФУ з лютого 1996 року, має базову вищу освіту, яку отримала в 1994 році в Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства за кваліфікацією економіст по бухгалтерському аудиту та аналізу господарської діяльності ; відповідно до посадових обов'язків за напрямком роботи працювала на посадах, пов'язаних з персоніфікованим обліком застрахованих осіб з 1996 року. При скороченні чисельності та штату державних службовців управління переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації. Має утриманця ІНФОРМАЦІЯ_1, розлучена (т.2, а. с.47-52).

В другу чергу при визначенні переважного права залишення на роботі, як зазначає відповідач, Управлінням розглянуто коло працівників, що займали таку ж посаду і виконували таку ж роботу у секторі ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, що і позивач , за критеріями, визначеними у ст.42 КЗпП України, та коло працівників сектору адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем, структурні підрозділи яких об'єднувались у відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації, зокрема:

- ОСОБА_7 - до скорочення займала посаду завідувача сектору ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, що відноситься до посади державної служби категорії Б ; в органах ПФУ з 25.10.1993, має вищу освіту, яку отримала в 1982 році в Харківському інституті редіоелектроніки за кваліфікацією інженер-математик ; в 2006 році пройшла підвищення кваліфікації з питання Основні завдання системи персоніфікованого обліку Єдиного реєстру страхувальників Пенсійного фонду України ; з 2000 року займала керівні посади за напрямком персоніфікований облік . При скороченні чисельності та штату державних службовців управління переведена на рівнозначну посаду начальника відділу, яка відповідно до Закону України Про державну службу відноситься до посади державної служби категорії Б в межах відповідної категорії посад державної служби (т.2, а. с.17-27);

- ОСОБА_8 - до скорочення займала посаду завідувача сектору адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем, що відноситься до посади державної служби категорії Б ; в органах ПФУ з 22.11.2010, має вищу освіту, яку отримала в 1987 році в Харківському політехнічному інституті за кваліфікацією інженер-електрик . При скороченні чисельності та штату державних службовців управління переведена на нижчу посаду (заступника начальника відділу), але на посаду в межах відповідної категорії посад державної служби (категорія Б ) (т.2, а. с.28, 29);

- ОСОБА_9 - до скорочення обіймала посаду головного спеціаліста підрозділу, яка відповідно до Закону України Про державну службу відноситься до посади державної служби категорії В ; в органах ПФУ України з січня 1998 по грудень 2001 року та з квітня 2006 року, має вищу освіту, яку отримала в 1997 році в Херсонському державному технічному університеті за кваліфікацією облік і аудит ; відповідно до посадових обов'язків за напрямком роботи працювала на посадах, пов'язаних з персоніфікованим обліком застрахованих осіб, в т. ч. і на керівній посаді з січня 1998 по грудень 2001 року. При скороченні чисельності та штату державних службовців Управління переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації (т.1, а. с.53-56); має двох утриманців ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2;

- ОСОБА_10 - до скорочення обіймала посаду головного спеціаліста підрозділу, яка відповідно до Закону України Про державну службу відноситься до посади державної служби категорії В ; в органах ПФУ з січня 2002 року, має вищу освіту, яку отримала в 1986 році в Харківському інституті радіоелектроники за кваліфікацією інженер електрозв'язку , в 2006 році пройшла підвищення кваліфікації за тематикою Основні завдання системи персоніфікованого обліку та єдиного реєстру страхувальників Пенсійного фонду України ; відповідно до посадових обов'язків за напрямком роботи з січня 2002 року працювала на посадах, пов'язаних з персоніфікованим обліком застрахованих осіб, в т. ч. і на керівній посаді; при скороченні чисельності та штату державних службовців Управління переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу адміністрування супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації (т.2, а. с.30-36);

- ОСОБА_11 - до скорочення обіймала посаду головного спеціаліста сектору адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем, що відноситься до посади державної служби категорії В ; в органах ПФУ з 24.02.2004, має вищу освіту, яку отримала в 1983 році в Харківському інституті радіоелектроніки за кваліфікацією інженер-математик , в 2009 році пройшла підвищення кваліфікації з проблеми Розвиток інформаційних технологій Пенсійного фонду України ; відповідно до посадових обов'язків завдання та обов'язки передбачені за напрямком роботи у сфері інформаційних технологій. При скороченні чисельності та штату державних службовців управління переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту (т.2, а. с.37-40);

- ОСОБА_12 - до скорочення обіймав посаду головного спеціаліста сектору адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем, що відноситься до посади державної служби категорії В (віддалене робоче місце); в органах ПФУ з 01.05.2004, має вищу освіту, яку отримав в 2001 році в Кіровоградському державному педагогічному університеті їм.В.Винниченка за кваліфікацією вчителя трудового навчання (технічної праці), основ інформатики, креслення і безпеки життєдіяльності , в 2010 році пройшов підвищення кваліфікації за тематикою Організація роботи органів Пенсійного фонду України по забезпеченню надходжень до бюджету Фонду ; відповідно до посадових обов'язків завдання та обов'язки передбачені за напрямком роботи у сфері інформаційних технологій. При скороченні чисельності та штату державних службовців Управління був переведений на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації (віддалене робоче місце) (т.2, а. с.42-46); має двох утриманців ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стосовно решти державних службовців інших структурних підрозділів Управління, які попереджені про наступне вивільнення, відповідач зазначає, що, вони не займали таку ж посаду і не виконували таку ж роботу, як спеціалісти сектору ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, і їм було надано пропозиції щодо подальшого проходження державної служби в Управлінні в новоутворених структурних підрозділах відповідно до тих посадових обов'язків, які вони виконували раніше.

Між тим, відповідачем не надано суду доказів здійснення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації вищезазначених працівників та решти працівників Управління, з огляду на наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт, обіймання різних посад у органах ПФУ, що беззаперечно збільшує переваги працівника.

Тобто відповідачем не доведено суду дотримання вимог наявності у вищезазначених працівників та решти працівників Управління переважного права на залишення на роботі у порівнянні з ОСОБА_1, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.42 КЗПП України.

При цьому посилання скаржника на те, що позивач працювала на посадах, пов'язаних з персоніфікованим обліком застрахованих осіб, лише 1 рік 6 місяців, нівелюються фактом наявності у ОСОБА_1 стажу роботи в органах ПФУ у кількості 18 років 2 місяці на різних посадах та наявності вищої освіти за спеціальністю економіст , що свідчить про очевидні переваги у кваліфікації ОСОБА_1 для залишення на роботі у бажаному підрозділі органу ПФУ.

Також апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду доказів пропонування позивачу інших посад в Управлінні, ніж у новоствореному відділі, тобто пропозицій щодо вакантної посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку ОСОБА_1 могла б виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, та досвіду її роботи на різних посадах в Управлінні, що, відповідно, свідчить про неналежне виконання відповідачем вимог ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 та наявність, таким чином, підстав для скасування п.1 наказу від 03.04.2017 № 19-о Про звільнення ОСОБА_3, ОСОБА_4. та для поновлення позивача ОСОБА_1 на попередній роботі в Світловодському об'єднаному УПФУ, про що зазначив суд першої інстанції.

В той же час, апеляційний суд погоджується з доводами скаржника про хибність висновку суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача через відсутність рішення профспілкового органу, передбаченого ст.43 КЗпП України, оскільки судом першої інстанції не враховано положення ч.5 вказаної статті.

Так, відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

З вищенаведених обставин справи вбачається, що відповідач листом № 639/12-25 від 01.02.2017 звертався до профспілкового органу щодо майбутнього вивільнення працівників згідно з доданим списком, який останнім отримано (т.1, а. с.103, 104, 42), але докази відповіді профспілкового органу на цей лист у матеріалах справи відсутні.

При цьому у ч.5 ст.43 КЗпП України встановлено, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Тобто неотримання власником згоди профспілкової організації на звільнення працівника з роботи, за наявності відповідного повідомлення, не може слугувати підставою для скасування наказу про звільнення працівника, а тому задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 та скасування п.1 наказу Управління від 03.04.2017 № 19-о Про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з наведених судом першої інстанції підстав, є помилковим .

Стосовно задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення з Управління на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 47 381,90 грн. скаржник зазначає про необґрунтованість такого стягнення з огляду на відсутність з'ясування судом першої інстанції фактів отримання позивачем вихідної допомоги, допомоги по безробіттю та факту працевлаштування позивача з 11.07.2018 на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління районної державної адміністрації за результатами конкурсу, що підтверджується довідкою виданою 26.01.2018 № 06-03-26/71, що, за твердженням скаржника не відповідає п.32 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 № 9, відповідно до абз.2 якого При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час .

При цьому у скаржника відсутні зауваження до порядку здійсненого судом першої інстанції розрахунку присудженої до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 47 381,90 грн.

Так, апеляційний суд відносно наведених доводів скаржника зазначає, що суд першої інстанції вірно вирішив питання про стягнення на користь позивача заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вищезазначені у п.32 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 №9 роз'яснення зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема ч.3 ст.117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20.12.2005 № 3248-15 Про внесення змін до Кодексу законів про працю України .

Також скаржник вважає необґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення з Управління на користь позивачки 5 000 грн. матеріального еквіваленту відшкодування моральної шкоди з огляду на не доведення позивачем наявності негативного ставлення до неї та не наведення в чому саме полягали додаткові зусилля для організації її життя, окрім факту незаконного звільнення.

Апеляційним судом такі доводи скаржника до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Так, у ч.1 ст.237-1 ККЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, яке провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд першої інстанції оцінив наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000 грн. через неправомірні дії відповідача по звільненню позивачки, які, в свою чергу спричинили виникнення моральної шкоди у вигляді негативного ставлення до неї, додаткових зусиль для організації її життя, що виявилось у відстоюванні своїх прав у суді, і таку оцінку апеляційний суд вважає цілком обґрунтованою з огляду на вищенаведені обставини справи, та з урахуванням виникнення у позивача додаткових, непередбачуваних и не планованих позивачем дій, які порушили звичний уклад життя и виникли не по вині ОСОБА_1 Тому, судова колегія погоджується з такою інтерпретацією обґрунтування судом першої інстанції вимоги щодо моральної шкоди.

Стосовно доводів скаржника про передчасність покладення судом першої інстанції на начальника Світловодського об'єднаного УПФУ ОСОБА_2 обов'язку відшкодувати заподіяну установі матеріальну шкоду, пов'язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 47 381,90 грн. на підставі ст.237 КЗпП України, колегія суддів зазначає про обґрунтованість таких доводів скаржника.

За приписами ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Разом з тим, питання повної матеріальної відповідальності винних в незаконному звільненні службових осіб з обов'язком покрити заподіяну установі шкоду у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи лежить поза межами даного адміністративного спору і має вирішуватись заінтересованими особами в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в цілому в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та норми процесуального права, однак, з урахуванням прийняття рішення щодо покладення обов'язку відшкодувати заподіяну установі матеріальну шкоду, пов'язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу на третю особу, що до речі не входило в коло вимог позивача, оскаржене судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині покладення на начальника Світловодського об'єднаного УПФУ ОСОБА_2 обов'язку відшкодувати заподіяну установі матеріальну шкоду, пов'язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 47 381,90 грн..

В іншій частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Світловодського об'єднаного управління ПФ України на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2018 р. у справі № 401/1180/17(2-а/401/111/17) задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2018 р. у справі № 401/1180/17(2-а/401/111/17) скасувати в частині покладення на начальника Світловодського об'єднаного УПФУ ОСОБА_2 обов'язку відшкодувати заподіяну установі матеріальну шкоду, пов'язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 47 381,90 грн.

В іншій частині задоволених позовних вимог рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2018 р. у справі № 401/1180/17(2-а/401/111/17) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України.

Головуючий суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко