Постанова

від 23.05.2018 по справі 159/451/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 159/451/16-к

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/773/319/16

Провадження № 51 1173 зпв 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_10 ,

прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 ,

захисника засудженого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015030110001456 від 23 листопада 2015 року, щодо

ОСОБА_12 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хотин Березнівського району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за заявою захисника засудженого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 про перегляд вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року, вироку Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_12

встановив:

ВирокомКовельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року засуджено ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

Цим же вироком засуджено:

ОСОБА_14 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Хотин Березнівського району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

ОСОБА_15 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Хотин Березнівського району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

Заяви про перегляд судових рішень від зазначених осіб і щодо них не надходили.

Вироком суду ОСОБА_12 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

22 листопада 2015 року приблизно о 23 годині ОСОБА_12 за попередньою змовою з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , діючи з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом прибули в м. Ковель Волинської області, де на території АЗС «ОККО» по вул. Володимирській, 120, під приводом придбання автомобіля зустрілись з власником автомобіля марки «BMW 525» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_16 . Після огляду автомобіля вони запропонували потерпілому проїхатись на автомобілі. Під час руху на зазначеному автомобілі, під керуванням ОСОБА_12 , по вул. Варшавській в м. Ковель у напрямку вул. Шевченка перед мостом через річку Турія ОСОБА_14 здійснив правою рукою захват шиї потерпілого ОСОБА_17 , який сидів на передньому пасажирському сидінні, а іншою рукою приставив до шиї потерпілого заздалегідь заготовлений пневматичний пістолет, який потерпілий сприймав як бойову зброю, та наказав не опиратись. Відчувши реальну загрозу своєму життю, ОСОБА_17 почав чинити опір. ОСОБА_15 з метою подолати опір потерпілого бризнув йому в обличчя сльозогінним газом з балончику марки «Терен-4». Вирвавшись із захвату ОСОБА_14 , ОСОБА_17 вийняв ключ із замка запалювання і двигун автомобіля вимкнувся. ОСОБА_12 скерував автомобіль у відбійник, внаслідок чого права частина автомобіля зазнала механічних ушкоджень. Після чого ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , не вчинивши всіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від їх волі, не змогли заволодіти транспортним засобом, втекли у напрямку м. Володимир-Волинський та у подальшому були затримані працівниками поліції.

Вироком Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Волинської області ОСОБА_18 в частині призначення покарання ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_12 скасовано, ухвалено новий вирок, яким кожному засудженому за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року зазначені рішення судів нижчих інстанцій щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_12 залишено без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , захисника засудженого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 без задоволення.

У заяві захисник ОСОБА_13 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_12 , порушує питання про перегляд вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року, вироку Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_12 на підставі пунктів 2 і 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII у зв`язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.

Захисник вважає, що має місце неоднакове застосування кримінальних процесуальних норм, які містяться у статтях 86, 87, 233, 234, 237 КПК України. Зазначає, що огляд автомобіля марки «BMW 525» від 22 листопада 2015 року та огляд автомобіля марки «ВАЗ 21081» від 23 листопада 2015 року проведені без дозволу слідчого судді. Указує на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про звернення слідчого чи прокурора до суду для отримання дозволу слідчого судді на обшук транспортного засобу наступного дня після проведення огляду, який за тих обставин був невідкладним. Вважає, що наслідком такого порушення є визнання протоколів огляду місця події (огляду зазначених транспортних засобів) недопустимими доказами.

На обґрунтування неоднакового правозастосування до заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2015 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Адвокат ОСОБА_13 указує на те, що зазначене рішення касаційного суду щодо ОСОБА_12 також не відповідає висновку щодо застосування норм права про забезпечення права на захист, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року щодо ОСОБА_9. Зазначає, що участь захисника у даному кримінальному провадженні є обов`язковою, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, однак органом досудового розслідування не було забезпечено участь захисника з моменту затримання ОСОБА_12 . Вважає, що під час провадження у суді першої інстанції також порушено право ОСОБА_12 на захист, оскільки не забезпечено участь захисника.

Заявник просить скасувати вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року, вирок Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_12 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні прокурор вважав заяву необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Захисник засудженого ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_13 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї заяви та просив її задовольнити.

Справу про перегляд вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року, вироку Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року допущено до провадження за заявою захисника засудженого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 , який зазначає підстави для перегляду, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII.

Згідно з ч. 1 ст. 458 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.

Здійснюючи перегляд судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, Суд повинен перевірити на предмет відповідності/невідповідності висновку щодо застосування норм права судом касаційної інстанції в оспореному рішенні шляхом зіставлення його з правовим висновком про застосування цих же норм, який міститься в постанові Верховного Суду України.

У постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року в справі № 5-224кс (15) 17 сформульовано правовий висновок про те, що норма ч. 1 ст. 52 КПК України, яка передбачає обов`язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, є гарантією забезпечення права на захист та важливою умовою справедливого судового розгляду, підлягає застосуванню на всіх стадіях кримінального провадження.

Забезпечення права на захист є однією із основних засад кримінального провадження (п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 52 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

За змістом пунктів 5, 10 та 24 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження включає в себе досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Досудове розслідування стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Судове провадження кримінальне провадження в суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 19 жовтня 2017 року, про перегляд якого порушено питання у заяві, не вбачав порушення права на захист та указав, що всіма засудженими під час судового розгляду їх дії трактувалися як жарт над потерпілим, тобто вони мали одну лінію захисту, а тому забезпечення захисником кожного із засуджених не потребувалося. Крім того, засудженими укладалися угоди із захисниками та вони залучалися до участі у судових засіданнях на розсуд засуджених. При цьому будь-яких нарікань або клопотань щодо обов`язкового залучення бажаного захисника під час судового засідання, так само як і в ході досудового розслідування, ними не вимагалося. Брали участь у кримінальному провадженні захисники, які прибули на їх вимогу.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що його за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 листопада 2015 року за № 12015030110001456.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, згідно зі ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів і участь захисника у вказаному кримінальному провадженні є обов`язковою.

Того ж дня, між батьком засудженого ОСОБА_12 ОСОБА_19 та адвокатом ОСОБА_20 укладено договір про надання правової допомоги.

Адвокат ОСОБА_20 здійснював захист прав та законних інтересів в ході досудового розслідування також ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , оскільки лінія захисту була спільною, що не суперечило їх інтересам. Захисник ОСОБА_20 брав участь в усіх слідчих діях, які проводилися за участю ОСОБА_12 , результати яких у подальшому були використані як докази та покладені в основу обвинувального вироку.

Під час кримінального провадження у суді першої інстанції ОСОБА_14 надав показання, які суперечили показанням ОСОБА_15 , у зв`язку з чим він заявив клопотання про залучення захисника для здійснення його захисту та надання правової допомоги. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2016 року залучено до участі у кримінальному провадженні для здійснення захисту інтересів обвинуваченого ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_21

18 березня 2016 року між ОСОБА_12 та адвокатом ОСОБА_22 укладено договір про надання правової допомоги. Зазначений захисник подав апеляційну скаргу на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року в інтересах ОСОБА_12 та брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції.

04 жовтня 2016 року ОСОБА_12 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_13 , який здійснював захист прав та законних інтересів ОСОБА_12 під час провадження в суді касаційної інстанції та подав заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України в його інтересах.

Отже, кримінальне провадження щодо ОСОБА_12 здійснювалося з дотриманням вимог ч. 1 ст. 52 КПК України щодо обов`язкової участі захисника у кримінальному провадженні.

Враховуючи зазначене, не вбачається підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_12 не відповідає висновку, який міститься в постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року в справі № 5-224кс (15) 17, а тому підстава, передбачена п. 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII не підтвердилася.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII передбачено процедуру оцінки Судом норм права на предмет їх однаковості/неоднаковості застосування касаційним судом, тобто встановлення розуміння (тлумачення) цих норм у рішенні, про перегляд якого порушено питання у заяві, та порівнюваному судовому рішенні, а саме їх розуміння судом у процесі правозастосування, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

В ухвалі від 19 жовтня 2017 року, про перегляд якої порушено питання у заяві, суд касаційної інстанції указав, що огляд місця події відбувався безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення на виклик потерпілим працівників правоохоронних органів з 23 по 24 листопада 2015 року. Такі дії, як зазначив касаційний суд, вчиняються безпосередньо без дозволу на це суду.

У рішенні касаційного суду від 20 серпня 2015 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, доданому до заяви на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд виключив із мотивувальних частин рішень судів нижчих інстанцій посилання на протокол огляду місця події від 20 грудня 2012 року як на доказ. Мотивуючи своє рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що наступного дня після проведення огляду транспортного засобу, який за даних обставин був невідкладним, слідчий чи прокурор не звернулись до суду з метою отримання дозволу на обшук цього транспортного засобу та відповідне рішення слідчого судді в матеріалах кримінального провадження відсутнє.

Із наведених правових позицій суду касаційної інстанції та змісту заяви захисника ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 убачається, що має місце неоднакове застосування норми, яка регулює проведення огляду іншого володіння особи транспортного засобу, а також визнання результатів такого огляду належними і допустимими доказами у кримінальному провадженні.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного мирно володіти своїм майном.

Конституцією України заборонено проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 2 ст. 30).

Відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 234 КПК України в редакції Закону № 4651-VIвід 13 квітня 2012 року, що діяла в час проведення вказаної слідчої дії встановлено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК України. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.

Конституцією України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_12 . Суд встановив, що огляд місця події огляд автомобіля марки «BMW525» д.з. НОМЕР_2 , належного потерпілому ОСОБА_16 , проведено 22 листопада 2015 року у період часу з 23 години 55 хвилин по 00 годин 30 хвилин 23 листопада 2015 року. У салоні зазначеного транспортного засобу виявлено та вилучено пневматичний пістолет, газовий балончик, сліди рук.

Огляд місця події огляд автомобіля марки «ВАЗ 21081» д.з. НОМЕР_3 , належного ОСОБА_23 , проведено 23 листопада 2015 року у період часу з 02 години 10 хвилин по 02 годину 40 хвилин. У салоні зазначеного транспортного засобу виявлено та вилучено упаковку з-під стартового пакету оператора «Київстар», балаклави, рукавички, біту.

Зазначені слідчі дії проводилися одразу після вчинення злочину, як виняток, передбачений ч. 3 ст. 233 КПК України, для невідкладних випадків.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що слідчий, прокурор після проведення зазначених оглядів зверталися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Відповідні рішення слідчого судді у матеріалах кримінального провадження також відсутні.

Неправильне застосування судом касаційної інстанції один і тих самих норм права, які містяться у статтях 86, 87, 233, 234, 237 КПК України, зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, що є підставою для скасування такого судового рішення та задоволення заяви частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII за наявності підстав, передбачених пунктами 13 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу, Верховний Суд має право: скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції; скасувати судові рішення та закрити провадження у справі; змінити судове рішення (судові рішення), не передаючи справу на новий розгляд.

За таких обставин, Суд вважає за необхідне скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_12 , а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 453 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, якщо задоволення заяви дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли заяви, суд зобов`язаний прийняти таке рішення. З врахуванням зазначених вимог закону, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року і щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Згідно зі статтею 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII у постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Висновок: За загальним правилом, встановленим у ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК України, огляд та обшук житла чи іншого володіння особи здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. У винятковому випадку, передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, однак у такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій (постфактум) звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Докази, встановлені внаслідок огляду та обшуку, проведених з порушенням зазначених правил, а також, якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, є недопустимими.

Керуючись ст.ст. 453, 454, 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Заяву захисника засудженого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_6

ОСОБА_24 ОСОБА_7

ОСОБА_4 ОСОБА_8

ОСОБА_5 ОСОБА_9