Рішення

від 22.05.2018 по справі 904/1180/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018м. ДніпроСправа № 904/1180/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомак", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія Логістік", м. Дніпро

про стягнення 215487,55 грн

у присутності представників:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 05.02.2018;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

22.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомак" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія Логістік" (далі - відповідач), у якій заявило вимоги про стягнення 215487,55 грн, з яких: основний борг у сумі 193579,40 грн, пеня у сумі 14011,74 грн, 3% річних у сумі 1368,00 грн та інфляційні нарахування у сумі 6528,41 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 02/10-17, укладеного між сторонами 02.10.2017.

Ухвалою суду від 27.03.2018 було залишено позовну заяву без руху та надано позивачу час для усунення недоліків на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Позивач повністю виконав вимоги вказаної ухвали, надіславши до суду 04.04.2018 відповідні докази усунення недоліків.

Ухвалою від 05.04.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, встановленими ГПК України, з призначенням підготовчого засідання на 02.05.2018.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Від відповідача на адресу господарського суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення останньому 12.04.2018 поштового відправлення.

Ухвала суду від 02.05.2018 про призначення справи для судового розгляду по суті була надіслана відповідачу завчасно на його юридичну адресу, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів.

При цьому, ст. 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень.

Відповідно до п.п. 1, 2 частини 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 165 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2017 між сторонами укладений договір купівлі - продажу № 02/10-17, згідно з яким позивач зобов'язався протягом дії договору поставляти відповідачу автозапчастини та інші товари, а відповідач зобов'язався приймати товар та своєчасну оплачувати його вартість.

Позивач зазначає, що в період з 01.12.2017 по 26.12.2017 він передав відповідачу автозапчастини на суму 269078,20 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 01 грудня 2017 року №№: 2944, 2946, 2947, 2948, 2949, 2951; від 05 грудня 2017 року № 2977; від 06 грудня 2017 року №№: 3001, 3005; від 07 грудня 2017 року №№: 3018, 3020, 3027; від 08 грудня 2017 року № 3054; від 11 грудня 2017року № 3057; від 13 грудня 2017 року №№: 3070, 3071, 3107; від 15 грудня 2017 року №№: 3144, 3145, 3146; від 16 грудня 2017 року № 3148; від 18 грудня 2017 року №№: 3162,3164, 3165; від 19 грудня 2017 року № 3177; від 20 грудня 2017 року №№: 3193, 3196, 3199; від 21 грудня 2017 року № 3216; від 22 грудня 2017 року №№: 3219, 3221, 3222, 3234, 3240, 3242, 3243.

Відповідно до п. 2.2. договору оплату товару покупець зобов'язаний здійснювати протягом 2-х календарних днів з моменту отримання рахунку.

Також відповідач мав заборгованість перед позивачем за придбаний товар у листопаді 2017 року на загальну суму 46054,90 грн.

Відповідачем було частково оплачено товар на загальну суму 121553,70 грн, залишок боргу склав 193579,40 грн.

Несплаченими є виставлені відповідачу для оплати рахунки на оплату і видаткові накладні від 01 грудня 2017 року №№: 2967, 2981, 2982; від 06 грудня 2017 року №№: 3027, 3031; від 12 грудня 2017 року № 3104; від 14 грудня 2017 року № 3134; від 15 грудня 2017 року №№: 3151, 3152; від 18 грудня 2017 року №№: 3159, 3160, 3162, 3165; від 19 грудня 2017 року №№: 3186, 3190, 3191; від 20 грудня 2017 року № 3198; від 21 грудня 2017 року №№: 3211, 3213; від 22 грудня 2017 року №№: 3216, 3235; від 26 грудня 2017 року №№: 3235, 3238, 3239, 3241.

Вказана сума заборгованості підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.12.2017 по 29.12.2017.

Відповідач відзив на позов не надав, позовні вимоги не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у цій справі договір є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт наявності заборгованості за договором підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ЦК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони дійшли згоди про те, що у разі несвоєчасної оплати отриманого товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи умови договору та приписи законодавства позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню за загальний період з 04.12.2017 по 12.03.2018 в сумі 14011,74 грн та 3% річних за аналогічний період у сумі 1368,00 грн.

Перевіривши розрахунки пені та 3% річних, суд дійшов висновку, що вони нараховані вірно.

Інфляційні нарахування на суму боргу позивачем також розраховані за період 04.12.2017 по 12.03.2018 і до періоду нарахування включено березень 2018 року, але, враховуючи те, що у березні 2018 період прострочки становить менше 16 днів, суд, керуючись листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, здійснив власний розрахунок інфляційних за рахунками від 01.12.2017 №№: 2967, 2981, 2982; від 06 грудня 2017 року №№: 3027, 3031; від 12 грудня 2017 року № 3104 за період з грудня 2017 року по лютий 2018 року, за рештою рахунків за період січень - лютий 2018 року. Загальний розмір інфляційних становить 5453,81 грн.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст. 614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи матеріали справи позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 193579,40 грн боргу, 14011,74 грн пені, 1368,00 грн 3% річних, 5453,81 грн інфляційних нарахувань, в решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог покладаються 3216,19 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія Логістік" (м. Дніпро, вул. Старокозацька, 6; ідентифікаційний код 39530838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомак" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Серафимовича, буд. 1; ідентифікаційний код 38031579) борг в сумі 193579,40 грн, пеню в сумі 14011,74 грн, 3% річних в сумі 1368,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 5453,81 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 3216,19 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 31.05.2018.

Суддя ОСОБА_2