Рішення

від 29.05.2018 по справі 918/93/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 29.05.2018Справа №  918/93/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О., розглянувши матеріали господарської справи За позовом Хмельницького обласного підприємства по заготівлях і постачанню палива  населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам “ОБЛПАЛИВО” до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАСС-ТРЕЙД” про стягнення  41 681,18 грн. Представники сторін: від позивача:           не з'явився від відповідача: не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Хмельницьке обласне підприємство по заготівлях і постачанню палива населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам "ОБЛПАЛИВО" звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСС-ТРЕЙД", в якому просить стягнути попередню оплату в розмірі 40 500, 00 грн., 3% річних в розмірі 146, 47 грн., 1 034, 71 грн. інфляційних втрат та 8 100, 00 грн. витрат на правову допомогу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання № 6/2017 від 15.09.2017 в частині поставки оплаченої позивачем продукції. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.02.2018 матеріали позовної заяви передані за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва. Ухвалою суду від 21.03.2018 дану позовну заяву  залишено без руху, встановлено позивачу   строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд вирішив  здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 відкрито провадження у справі № 918/93/18 та призначено засідання у справі на 26.04.2018 В судовому засіданні 26.04.2018 суд відклав розгляд справи на 24.05.2018, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 судом здійснено виклик  позивача та відповідача   в судове засідання 24.05.2018. 10.05.2018 та 21.05.2018 через відділ діловодства суду від  позивача надійшли заяви про розгляд справи без участі представника позивача. Представник позивача в судове засідання 24.05.2018 не з'явився. Представник відповідача  в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач про розгляд справи був повідомлений ухвалами суду від 30.03.2018 та від 26.04.2018, направленими на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 30.03.2018 повернута на адресу суду  поштовим відділенням зв'язку за встановленим строком зберігання. Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 26.04.2018 до суду не повернулось. Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали. Відповідно до частини 2 статті  178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. З огляду на неявку представників сторін, оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).   Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:            15.09.2017 між Товариством з обмеженою  відповідальністю “МАСС-ТРЕЙД” (далі – постачальник) та Хмельницьким обласним підприємством по заготівлях і постачанню палива  населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам “ОБЛПАЛИВО” (далі – покупець) укладено договір № 6/2017 (далі – договір), відповідно до п. 1.1 якого по даному договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується своєчасно оплатити і прийняти товар. Найменування товару: брикети торф'яні паливні (п. 1.4 договору).           Відповідно до п. 2.1 договору, оплата покупцем товару по даному договору здійснюється згідно рахунків шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на рахунок постачальника.           Розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі 100% передоплати (п. 2.2 договору). Положеннями п. 4.1 договору встановлено, що продавець зобов'язується передати покупцю замовлений товар після підписання всіх необхідних для цього документів і оплати за товар. Термін дії договору встановлюється з моменту підписання по 31.12.2017 та до повного його виконання (п. 6.1 договору). На виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 40500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 452 від 18.10.2017 з призначенням платежу: «За брикет торф'яний згідно рах. № 48 від 17.10.2017». Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором,      поставку оплаченого відповідачем товару   не здійснив, у зв'язку з чим сума оплаченого та не поставленого товару становить 40500,00 грн. За твердженням позивача, останній 14.12.2017 звернувся до відповідача з проханням повернути грошові кошти у розмірі 40   500,00 грн., однак, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що станом на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач не здійснив поставку товару на суму заборгованості      та не повернув на користь позивача грошові кошти у розмірі 40   500,00 грн., які були сплачені позивачем за поставку товару згідно договору. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача 40   500,00 грн. попередньої оплати, а також 3% річних в розмірі 146, 47 грн., 1 034, 71 грн. інфляційних втрат. Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2   ст. 509 Цивільного кодексу України   зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених   статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі   ст. 11 ЦК України   цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1   статті 626 ЦК України   визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі   ст. 628 ЦК України   зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.ч. 1,2   ст.712 Цивільного кодексу України   за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1   ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до   статті 530 цього Кодексу. Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 40   500,00 грн.,, в той час, як відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань поставку оплаченого позивачем товару не здійснив. Згідно із ст. ст.   525,   526 Цивільного кодексу України   зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 1   статті 193 Господарського кодексу України   встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники      господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення   Цивільного кодексу України   з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Доказів поставки товару на суму попередньої оплати у розмірі 40   500,00 грн. матеріали справи не містять та відповідачем не надано. Відповідно до частини 2   статті 693 Цивільного кодексу України   якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 40   500,00 грн. матеріали справи не містять. Частиною 1   статті 73 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ч. 1   ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 40   500,00  грн. є правомірною, оскільки факт перерахування грошових коштів на користь відповідача у рахунок оплати товару та факт порушення відповідачем зобов'язань з передачі позивачу такого товару позивачем належним чином доведено, а відповідачем належним чином не спростований, а тому позовні вимоги про повернення суми попередньої оплати у розмірі 40   500,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 146, 47 грн., 1 034, 71 грн. інфляційних втрат. Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено строку, у який відповідач зобов'язаний повернути суму попередньої оплати. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Так, відповідно до ч. ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. У позовні заяві позивач зазначає, що звертався до відповідача з листом від 14.12.2017 про повернення грошових кошів у розмірі 40500,00 грн. Однак, позивачем не надано суду доказів звернення позивача з даним листом до відповідача, як і не надано доказів отримання відповідачем вказаного листа. За таких обставин, суд позбавлений можливості встановити чи прострочено відповідачем виконання грошового зобов'язання та в який момент.   З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 146, 47 грн., 1 034, 71 грн. інфляційних втрат. Приписами ст. ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,  суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково. Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Хмельницького обласного підприємства по заготівлях і постачанню палива  населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам “ОБЛПАЛИВО” частково. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Також позивач просить стягнути з відповідача 8100,00 грн. витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України). Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення ним витрат на правничу допомогу, зокрема не надано ні платіжного доручення про перерахування коштів, ні прибуткового касового ордеру. Адвокат в судові засідання не з'являвся. Враховуючи відсутність доказів на підтвердження здійснення витрат позивача      на правничу допомогу, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8100,00 грн. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242      Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАСС-ТРЕЙД” (02099, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 2, код 39854037) на користь Хмельницького обласного підприємства по заготівлях і постачанню палива  населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам “ОБЛПАЛИВО” (29008, Хмельницька обл., місто Хмельницький, ВУЛИЦЯ СКОВОРОДИ, будинок 10/2, код 01883154) 40 500, 00 грн. боргу та 1712,07 грн. витрат зі сплати судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. В іншій частині позову відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Господарський суд міста Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено та підписано: 29.05.2018. Суддя                                                                                                     С.О. Турчин