Ухвала

від 22.05.2018 по справі 761/9833/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2432//2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансфлот" ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника власника майна ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2018 року задоволено клопотання слідчого в ОВС 3 відділу І управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 , погоджене прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 та накладено арешт на майно, а саме: на кран плавучий «Трансфлот», реєстраційний номер SRU844101.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, директор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2018 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.

Про наявність оскаржуваної ухвали, як зазначає директор, стало відомо лише 17.04.2018 року.

Мотивуючи апеляційні вимоги апелянт вказує, що слідчий суддя при накладенні арешту на майно не перевірив та не встановив наявність достатніх підстав для даного заходу забезпечення кримінального провадження. Взагалі не було зазначено, у який саме спосіб використовувався кран плавучий «Трансфлот» при незаконному переміщенні тютюнових виробів на територію України та чи пов`язаний взагалі з кримінальним провадженням.

Слідчим суддею, як зазначає директор ТОВ «Трансфлот» не були встановлені жодні фактичні обставини, які б свідчили, як саме міг використовуватися кран плавучий «Трансфлот» в якості знаряддя злочину, зберегти на собі сліди кримінального правопорушення. Також ТОВ «Трансфлот» як власник майна позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність та виконувати свої зобов`язання, що призводить до збитків.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, клопотання слідчого про арешт майна було розглянуто слідчим суддею без повідомлення та участі ТОВ "Трансфлот", чи його представника в судовому засіданні. Про наявність оскаржуваної ухвали, як зазначають директор товариства, дізналися лише 17.04.2018 року. З апеляційною скаргою директор ТОВ "Трансфлот" ОСОБА_6 звернувся 18.04.2018 року, у зв`язку з чим апеляційна скарга вказаного товариства є поданою в межах визначеного законом п`ятиденного строку, таким чином строк на апеляційне оскарження не пропущено, у зв`язку з чим він поновленню не підлягає.

Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управління СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22018160000000036 від 08.02.2018 року.

Органом досудового розслідування зазначено, що у період з початку 2015 року по даний час невстановленими службовими особами Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ, ДП «Адміністрації морських портів», а також посадовими особами ТОВ «Портофлот-Транс» (ЄДРПОУ 38449035), ТОВ «Брокбункерсервіс» (ЄДРПОУ 38326811). ТОВ «Дунайбункер-Плюс» (ЄДРПОУ 35855608), ТОВ «Трансфлот» (ЄДРПОУ 35486576) та іншими невстановленими особами створено організовану групу, яка впровадила протиправну схему контрабандного ввезення із-за кордону в Україну через тимчасово окуповану територію АРК вантажів підакцизних товарів (тютюнових виробів), з приховуванням від митного контролю, та без сплати належних податків та митних платежів, з метою подальшого збуту, що заподіює шкоду економічним інтересам держави.

Для незаконного переміщення тютюнових виробів поза митним контролем на територію України, вказаними особами використовується кран плавучий «Трансфлот», реєстраційний номер SRU844101, судновласник ТОВ «Трансфлот» (ЄДРПОУ 35486576).

13.03.2018 року слідчий в ОВС 3 відділу І управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 за погодженням з прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме: на кран плавучий «Трансфлот», реєстраційний номер SRU844101.

21.03.2018 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва клопотання було задоволено.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94, 132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Задовольняючи дане клопотання слідчого, внесене в межах кримінального провадження № 22018160000000036, про накладення арешту на майно, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку про необхідність накласти арешт на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки це майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України. При цьому висновки слідчого судді не залежать лише від наявності чи відсутності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом, оскільки слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Колегія суддів, погоджується з висновками слідчого судді про необхідність накладення арешту з метою забезпечення речових доказів на кран плавучий «Трансфлот», який є знаряддям вчинення кримінального правопорушення.

Вказане свідчить, всупереч доводам апелянта, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтересиТОВ «Трансфлот», оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його приховування та відчуження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання органу досудового розслідування, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно невідповідності арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України, колегією суддів не приймаються до уваги. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Інші доводи апеляційної скарги не є безумовною підставною для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга директора ТОВ «Трансфлот», задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, якою задоволено клопотання слідчого в ОВС 3 відділу І управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 , погоджене прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 та накладено арешт на майно, а саме: на кран плавучий «Трансфлот», реєстраційний номер SRU844101, залишити без змін, а апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансфлот" ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4