Рішення

від 22.05.2018 по справі 910/2816/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 910/2816/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО"

про стягнення 808 914,67 грн.

Представників учасників процесу:

від позивача: Михайлик Л.Г. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО" (відповідач) про стягнення 808914,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1 складського зберігання зерна від 30.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2816/18 та призначено підготовче засідання у справі на 02.04.2018.

В судовому засіданні 02.04.2018 у відповідності до ст. ст. 202, 233 ГПК України суд відклав підготовче засідання на 08.05.2018, про що постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання та направлено відповідачу ухвалу про виклик у судове засідання 08.05.2018.

02.04.2018 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на зерно кукурудзи в кількості 476244 кг, яке зберігається в філії Публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ" "САВИНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" та накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО" в межах позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 заяву Публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ" про забезпечення позову задоволено частково. З метою забезпечення позову у даній справі накладено арешт на грошові кошти в межах суми 808914,67 грн., що знаходяться на будь-яких виявлених банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО".

19.04.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні 08.05.2018, розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог вих. № 130-2-21/2234 від 18.04.2018, суд встановив наступне.

У заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначає, що в прохальній частині позовної заяви допущена описка, а саме не зазначено, що сума в розмірі 40751,21 грн. є відсотками за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку із чим просить суд стягнути з відповідача 587278,23 грн. - основного боргу, 180885,23 грн. - втрат від інфляції, 40751,21 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (3% річних), всього 808914,67 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду.

Судом встановлено, що матеріально-правова вимога, обраний спосіб захисту порушеного права, обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, викладені у позові, залишились незмінними. У своїй заяві позивач не змінює предмету та розміру позовних вимог.

За таких обставин, суд приймає до розгляду заяву вих. №130-2-21/2234 від 18.04.2018 та розглядає даний спір в межах заявлених позовних вимог, але з урахуванням вказаної вище заяви позивача.

В судовому засіданні 08.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2816/18 до розгляду по суті на 22.05.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання та направлено відповідачу ухвалу про виклик у судове засідання з розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 22.05.2018 надав суду документи, що підтверджують здійснення відповідачем часткової оплати за договором на суму 47709,29 грн. про які зазначено у позові. Представник позивача надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 22.05.2018 не з'явився, відзиву на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач про розгляд справи по суті був повідомлений ухвалою суду від 08.05.2018, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 08.05.2018 до суду не повернулось. Як вбачається з витягу з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта", 14.05.2018 поштове повідомлення №01030 47098940 не було вручене під час доставки, про що вказано: "невдала спроба вручення (не вручене під час доставки): інші причини".

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 08.05.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також судом враховано, що про розгляд справи відповідач був повідомлений ухвалами суду від 14.03.2018, від 02.04.2018, що повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки, відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, то справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 22.05.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ" (позивач, зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО" (відповідач, поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 1 (надалі - договір), відповідно до якого поклажодавець зобов'язався передати зерно, а зерновий склад прийняти його на зберігання зернові, олійні, культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2015 року (далі - зерно) та надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

У відповідності до п. 1.2. договору, зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами.

Згідно із пп. 4.3.2. п. 4.3. договору поклажодавець зобов'язаний розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком 1 до цього договору.

Зерно передається на зберігання протягом строку дії договору, але не пізніше ніж до 31 травня 2016 року (п. 7.1.).

Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту підписання та скріплення його печатками обох сторін і діє до 31.05.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.1.).

Пунктом 5.4. договору передбачено, що плата за сушіння, очищення зерна проводиться згідно з актами приймання-передачі наданих послуг, що складені на підставі актів на сушіння, очищення, а за відвантаження та переоформлення - за фактичну кількість відвантаженого та переоформленого зерна.

Згідно із п. 5.5 договору оплата послуг, що надані зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем на підставі рахунку не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 5.8 договору, у разі не підписання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг у триденний термін з дня його отримання та ненадання обґрунтованих заперечень, акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним.

На виконання умов договору відповідач передав на зберігання, а позивач прийняв зерно пшениці 3 класу - 2 245 830, 00 кг, пшениці 5 класу у кількості 1 787 580, 00 кг, пшениці 6 класу у кількості 497 360, 00 кг, кукурудзи 3 класу у кількості - 2 288 370, 00 кг, що підтверджується складськими квитанціями на прийняте зерно та актами приймання-передачі наданих послуг, копії яких наявні в матеріалах справи.

На виконання умов договору відповідач передав на зберіганням позивачу зерно та позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1 692 556,16 грн., що підтверджується актами приймання-передачі: №475 від 22.07.2015 на суму 110955,58 грн., №527 від 31.07.2015 на суму 76674,32 грн., №560 від 31.07.2015 на суму 91723,85 грн., №526 від 31.07.2015 на суму 111 158,72 грн., №680 від 31.08.2015 на суму 51332,40 грн., №730 від 31.08.2015 на суму 78 150,56 грн., №894 від 30.09.2015 на суму 1878,83 грн., №895 від 30.09.2015 на суму 44386,99 грн., №896 від 30.09.2015 на суму 63 640,96 грн., №1046 від 31.10.2015 на суму 924,01 грн., №1030 від 31.10.2015 на суму 44 686, 80 грн., №1014 від 31.10.2015 на суму 109 238,58 грн., №1183 від 30.11.2017 на суму 924,01 грн., №1187 від 30.11.2017 на суму 19 500, 44 грн., №1180 від 30.11.2017 на суму 47 190,67 грн., №1283 від 30.12.2015 на суму 924,01 грн., №1265 від 30.12.2015 на суму 64 958,40 грн., №1286 від 30.12.2015 на суму 82 994, 74 грн., №64 від 31.01.2016 на суму 924, 01 грн., №21 від 31.01.2016 на суму 8087,59 грн., №67 від 31.01.2016 на суму 103 449,89 грн., №142 від 29.02.2016 на суму 924, 01 грн., №152 від 29.02.2016 на суму 70 478, 87 грн., №110 від 29.02.2016 на суму 76 381, 91 грн., №212 від 30.03.2016 на суму 924, 01 грн., №208 від 31.03.2016 на суму 24 827,70 грн., №209 від 31.03.2016 на суму 80 098, 28 грн., №279 від 30.04.2016 на суму 924,01 грн., №282 від 30.04.2016 на суму 33 960, 74 грн., №275 від 30.04.2016 на суму 59 265,94 грн., №327 від 31.05.2016 на суму 924, 01 грн., №330 від 31.05.2016 на суму 25 761,18 грн., №313 від 31.05.2016 на суму 49 764, 95 грн., №355 від 30.06.2016 на суму 924,01 грн., №358 від 30.06.2016 на суму 16 707, 23 грн., №343 від 30.06.2016 на суму 27 546, 17 грн., №135 від 31.07.2016 на суму 12 746, 94 грн., №280 від 31.08.2016 на суму 11 865,91 грн., №411 від 30.09.2016 на суму 11358, 90 грн., №644 від 31.10.2016 на суму 11 737,54 грн., №891 від 30.11.2016 на суму 11 358, 90 грн., №1039 від 31.12.2016 на суму 9 186, 83 грн., №81 від 31.01.2017 на суму 5430, 06 грн., №221 від 28.02.2017 на суму 4 904, 57 грн., №348 від 31.03.2017 на суму 5 429,96 грн., №436 від 30.04.2017 на суму 5254,80 грн., №488 від 31.05.2017 на суму 5 429, 96 грн., №511 від 16.06.2017 на суму 14 733, 41 грн., які підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

В актах приймання-передачі міститься посилання на рахунки на оплату наданих послуг.

Відповідач за надані позивачем послуги за договором розрахувався частково на суму 1105277,93 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № від 11.01.2018, в якій вимагав сплатити заборгованість за договором. Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору № 1 складського зберігання зерна від 30.06.2015 в частині оплати за надані позивачем послуги, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 587278,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 180885,23 грн. та 3 % річних у сумі 40751,21 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Частиною 1 статті 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як підтверджується наявними в матеріалах та підписаними сторонами актами приймання-передачі за період з липня 2015 року по червень 2017 року, а виконання умов договору № 1 складського зберігання зерна від 30.06.2015 позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1 692 556,16 грн.

В пункті 5.5. договору сторони погодили, що оплата послуг за договором здійснюється відповідачем не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітним.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, відповідач за надані позивачем послуги за договором розрахувався частково на суму 1105277,93 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 587278,23 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки невиконане зобов'язання за договором у розмірі 587278,23 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 587278,23 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 180885,23 грн. та 3 % річних у розмірі 40751,21 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як вбачається із розрахунку позивача, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено за періоди з 07.08.2015 по 28.01.2016, з 07.09.2015 по 10.02.2016, з 07.10.2015 по 17.02.2016, з 07.11.2015 по 14.04.2016, з 07.12.2015 по 20.04.2016, з 07.01.2016 по 24.05.2016, з 07.02.2016 по 28.02.2018, з 07.03.2018 по 28.02.2018, з 07.04.2016 по 28.02.2018, з 07.05.2016 по 28.02.2018, з 07.06.2016 по 28.02.2018, з 07.07.2016 по 28.02.2018, з 07.08.2016 по 28.02.2018, з 07.09.2016 по 28.02.2018, з 07.10.2016 по 28.02.2018, з 07.11.2016 по 28.02.2018, з 07.12.2016 по 28.02.2018, з 07.01.2017 по 28.02.2018, з 07.02.2017 по 28.02.2018, з 07.03.2017 по 28.02.2018, з 07.04.2017 по 28.02.2018, з 07.05.2017 по 28.02.2018, з 07.06.2017 по 28.02.2018, з 07.07.2016 по 28.02.2018.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірними, у зв'язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині та з відповідача підлягають стягненню 3% річних у сумі 40751,21 грн.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат є більшими, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, оскільки згідно із приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 180885,23 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє позов Публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО" про стягнення 808914,67 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ОМЕГА-АГРО" (01024, м. Київ, вулиця ШОВКОВИЧНА, БУДИНОК 32/34, КВАРТИРА 2, ідентифікаційний код 39019527) на користь Публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ" (01033, м. Київ, вулиця САКСАГАНСЬКОГО, БУДИНОК 1, ідентифікаційний код: 37243279) основний борг у розмірі 587278,23 грн., втрати від інфляції у сумі 180885,23 грн., 3% річних у сумі 40751,21 грн. та судовий збір у розмірі 12133,72 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 01.06.2018.

Суддя О.В. Гулевець