Рішення

від 21.05.2018 по справі 916/3040/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3040/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

Секретар судового засідання Шейнцис О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3040/17

За позовом: Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (67780, Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 3)

до відповідача: Дочірнього підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" (67780, Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, провулок Тирас, буд. 4);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерства економіки та інфраструктури Республіки Молдова (МД-2033, Республіка Молдова, м. Кишинів, Велика площа Національної Асамблеї, №1);

про стягнення 627 963, 30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

08.12.2018р. Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник", в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.03.2018р. (а.с.74-76), просить суд стягнути з відповідача на його користь недоотримані кошти за фактичне використання земельної ділянки за Договором № 2-Ю від 25.01.2013р. в сумі 443 509, 88 грн., інфляційні втрати в сумі 44 037,15 грн., 3 % річних в сумі 1641,98 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань в сумі 31 752,16 грн., суму податку на нерухоме майно у розмірі 351 360,83 грн., судовий збір у розмірі 13 111,72 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради та Дочірнім підприємством "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" договору №2-Ю про недоотримані кошти за фактичне використання земель у смт Сергіївка в частині повної та своєчасної сплати коштів за використання земельної ділянки, площею 5,9868 га, розташованої за адресою: смт.Сергіївка, пров. Тірас, 4, внаслідок чого у відповідача у період з жовтня 2016р. по березень 2018р. утворилась заборгованість у сумі 443 509, 88 грн.

Крім того, позивач із посиланням на ст.ст.6, 8, 10 Податкового кодексу України, також зазначає про порушення відповідачем зобов'язань із сплати до місцевого бюджету смт. Сергіївка обов'язкових платежів (податків) на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2017р. порушено провадження у справі №916/3040/17 із призначенням її до розгляду в засіданні суду 24.01.2018р.

Ухвалою суду від 24.01.2018р., з урахуванням набрання чинності Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції, справу № 916/3040/17 прийнято до розгляду за правилами ГПК України в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на визначену ухвалою суду від 11.12.2017р. дату, а саме на "24" січня 2018р. об 11 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 24.01.2018р., приймаючи до уваги клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи (вх.№1567/18 від 24.01.2018р.), а також у зв'язку з необхідністю встановлення відповідачу строку для подання відзиву на позов, підготовче засідання було відкладено на 26.02.2018р.

Ухвалою суду від 26.02.2018р. Міністерство економіки та інфраструктури Республіки Молдова залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, підготовче засідання у справі №916/3040/17 відкладено на 21.03.2018 р.

Ухвалою суду від 21.03.2018р. строк підготовчого провадження у справі №916/3040/17 продовжено до 25.04.2018р., підготовче засідання у справі відкладено на 11.04.2018 р.

Ухвалою суду від 11.04.2018р. підготовче провадження у справі № 916/3040/17 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 26.04.2018р.

У судовому засіданні по справі №916/3040/17 було оголошено перерву до 21.05.2018р., про що судом було винесено відповідну ухвалу, якою, зокрема, було викликано сторін у наступне судове засідання.

Крім того, в процесі розгляду справи сторонами також були подані: заява про відкладення розгляду справи від 26.02.2018р. вх.№4468/18 (а.с.55-56), клопотання про залучення документів до матеріалів справи від 11.04.2018р. вх.№ 7876/18 (а.с.93-95).

У судове засідання 21.05.2018р. представники сторін не з'явилися, незважаючи на належне повідомлення про розгляд справи позивача під розпис у судовому засіданні 26.04.2018р., а відповідача та третьої особи шляхом надіслання ухвали суду на їх юридичні адреси.

При цьому, суд зауважує, що про розгляд справи представниками третьої особи та відповідача достеменно відомо, про що свідчить їх присутність у судових засіданнях, які відбулись раніше. При цьому, письмових пояснень, відзиву на позовну заяву третьої особою та відповідачем суду надано не було.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги повідомлення позивача про розгляд справи у судових засіданнях під підпис, а відповідача та третьої особи шляхом направлення ухвал на їх адреси, закінченням строку для розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, надані в ході розгляду справи, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2013р. між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради (Власник) та Дочірнім підприємством "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" (Користувач) було укладено договір №2-Ю про недоотримані кошти за фактичне використання земель у смт Сергіївка (а.с.11), відповідно до якого сторони домовились про сплату розміру недоотриманих коштів за фактичне використання земельної ділянки, при цьому Власник надає, а Користувач приймає в тимчасове платне користування земельну ділянку за адресою: смт Сергіївка, провулок Тірас, 4.

Також сторонами було підписано ряд додаткових угод до договору: №1 від 01.04.2013р. (а.с.12), №2 від 26.01.2015р. (а.с.14), №3 від 16.02.2017р. (а.с.16).

Згідно до розділу 2 договору в користування передається земельна ділянка, площею 5,9868 га, для розміщення та експлуатації оздоровчого табору "Автодорожник".

Договір укладено з 01.01.2013р., він діє до моменту укладання договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації.

Розділом 4 договору врегульовано розмір недоотриманих коштів, їх встановлення та плата.

Так відповідно до п.4.1. в редакції додаткової угоди №2, яка вступає в силу з 01.01.2015р., розмір недоотриманих коштів за фактичне використання земельної ділянки вноситься користувачем щомісяця у сумі 15 730,20 грн. без урахування ПДВ.

Згідно п.4.1. в редакції додаткової угоди №3, яка вступає в силу з 01.01.2017р., річний розмір недоотриманих коштів за фактичне використання земельної ділянки становить 300 708,64 грн.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що обчислення розміру недоотриманих коштів за фактичне використання земельної ділянки здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (п.4.3. договору).

У відповідності до п.4.5. договору у разі невнесення розміру недоотриманих коштів у строки, визначені цим договором, справляється пеня у встановленому законодавством України порядку.

Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов вищевказаного договору, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим у нього за період з жовтня 2016р. по березень 2018р. виникла заборгованість з орендної плати в сумі 443 509, 88 грн., на яку було нараховано інфляційні втрати в сумі 44 037,15 грн., 3 % річних в сумі 1641,98 грн., пеню в сумі 31 752,16 грн. А крім того, позивачем також було нараховано відповідачу суму податку на нерухоме майно у розмірі 351 360, 83 грн.

Вищезазначене і призвело до звернення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради до суду з відповідним позовом до Дочірнього підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" про стягнення вищевказаних сум.

Проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, який не був визнаний судом недійсним у встановленому порядку, договір № 2-Ю про недоотримані кошти за фактичне використання земель у смт Сергіївка від 25.01.2013р. ДП "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення взятих на себе зобов'язань, ДП "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" в період з жовтня 2016р. по березень 2018р. не сплачувало своєчасно та у повному обсязі кошт за фактичне використання земельної ділянки, у зв'язку з чим за ним згідно розрахунку (а.с.80), перевіреного судом, виникла заборгованість у розмірі 443 509,88 грн.

Враховуючи, що наявність заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою у вищевказаному розмірі підтверджується матеріалами справи, а розрахунок її не спростовано відповідачем, ані в цілому, ані за його складовими, суд доходить висновку щодо задоволення вимог в цій частині.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 44 037,15 грн. та 3% річних у сумі 1 641,98 грн. суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було зазначено судом вище, згідно до умов договору в редакції додаткової угоди №2 у період з січня 2015 року по грудень 2016р. плата Користувачем мала вноситись щомісяця, натомість додатковою угодою №3 встановлено річний розмір недоотриманих коштів, без розбивки необхідних до сплати сум по місяцях та встановлення моменту оплати.

З огляду на що суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем (а.с.25, 18-19, 85), вважає, що позивач мав право нарахувати інфляційні втрати та 3% річних на суму 22 541,38 грн. починаючи з 01.11.2016р., 01.12.2016р. та 01.01.2017р. та на суму 300 708,60 грн., починаючи 01.01.2018р., в межах встановленого позивачем періоду.

З огляду на викладене, при перевірці розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних, судом за допомогою системи "Ліга-Закон", зроблено власний розрахунок, згідно з яким загальна сума інфляційних нарахувань складає 15 970,26 грн. та 3% річних складає 3 317,89 грн.

Розрахунок інфляційних нарахувань

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

01.11.2016 - 31.10.201722541.381.1463284.0725825.45

01.12.2016 - 31.10.201722541.381.1252827.4425368.82

01.01.2017 - 31.10.201722541.381.1152601.1525142.53

01.01.2018 - 28.02.2018300708.601.0247257.60307966.20

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у сумі 15 970,26 грн.

Розрахунок 3% річних

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

22541.3801.11.2016 - 31.10.20173653 %675.93

22541.3801.12.2016 - 31.10.20173353 %620.50

22541.3801.01.2017 - 31.10.20173043 %563.23

300708.601.01.2018 - 28.02.2018593 %1458.23

Разом з тим, приймаючи до уваги положення господарського процесуального кодексу щодо меж позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у заявленому позивачем розмірі 1 641,98 грн.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення пені у сумі 31 752,16 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже було зазначено судом, укладеним між сторонами договором передбачено у разі невнесення розміру недоотриманих коштів у строки, визначені цим договором, справляння пені у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

При перевірці розрахунку пені позивача (а.с.20-23, 81-84), суд, враховуючи вищевикладені висновки стосовно моменту настання обов'язку сплати орендної плати за 2017р. у розмірі 300 708,60 грн., за допомогою системи "Ліга-Закон", було зроблено власний розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду, згідно з яким загальна сума пені за договором, яка підлягає стягненню в межах даного позову, складає 10 445,14 грн.

Розрахунок суми пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

2505901.01.2018 - 25.01.20182514.5000 %0.079 %*497.75

2505926.01.2018 - 01.02.2018716.0000 %0.088 %*153.79

2505901.01.2018 - 25.01.20182514.5000 %0.079 %*497.75

2505926.01.2018 - 01.03.20183516.0000 %0.088 %*768.93

10023601.01.2018 - 25.01.20182514.5000 %0.079 %*1990.99

10023626.01.2018 - 01.03.20183516.0000 %0.088 %*3075.73

10023602.03.2018 - 21.03.20182017.0000 %0.093 %*1867.41

2505901.02.2018 - 01.03.20182916.0000 %0.088 %*637.12

2505902.03.2018 - 21.03.20182017.0000 %0.093 %*466.85

2505901.03.2018 - 01.03.2018116.0000 %0.088 %*21.97

2505902.03.2018 - 21.03.20182017.0000 %0.093 %*466.85

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені підлягають частковому задоволенню на суму 10 445,14 грн.

Аналізуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми податку на нерухоме майно у розмірі 351 360,83 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом /підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України/.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Водночас відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.3 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом 266.5.1. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Тобто виходячи з наведених вище норм, саме до повноважень Сергієвської селищної ради входить встановлення ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб.

Як встановлено судом, рішенням Сергієвської селищної ради №18 від 25.12.2015р. "Про внесення змін в рішення сесії №608 від 02.02.2015р. "Про затвердження положення "Про місцеві податки та збори смт Сергіївка" пункт 5.2. Положення викладено в наступній редакції: "установити, що ставка податку для об'єктів не житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється на території смт Сергіївка у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів не житлової нерухомості". Рішення введено в дію з 01.01.2016р.

В подальшому рішенням Сергієвської селищної ради №153 від 24.01.2017р. було затверджено Положення "Про місцеві податки та збори смт Сергіївка", пунктом 5.2. якого встановлено, що ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється на території смт Сергіївка у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування.

Враховуючи зазначене, позивачем, згідно розрахунку (а.с.86) було нараховано відповідачу необхідну для сплати суму податку на нерухоме майно у розмірі 351360,83 грн.

Згідно вказаного розрахунку, податок на нерухоме майно розраховувався позивачем, виходячи із площі об'єкту 7 851,2 кв.м. Натомість жодних документів, підтверджуючих площу об'єкту, чи взагалі існування такого об'єкту, позивачем до суду не надано, що, в свою чергу, унеможливлює перевірку судом наданого позивачем розрахунку.

Більш того, підпунктом 266.7.5. статті 266 Податкового кодексу України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Статтею 41 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014р. №236, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є Державна фіскальна служба України.

Підпунктом 14.1.137. статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що органом стягнення є державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів.

У відповідності до підпункту 19-1.1.22. статті 19 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

При цьому, діючим законодавством до повноважень сільських, селищних, міських рад не віднесено функцію здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Такі функції віднесено виключно до Державної фіскальної служби України. У разі виникнення у платника податків податкового боргу, контролюючим органом надсилається (вручається) йому податкова вимога в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (ст.59 Податкового кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради повноважень на стягнення податкового боргу та взагалі доказів наявності такого боргу, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми податку на нерухоме майно у розмірі 351360,83 грн. слід відмовити.

Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 15 000 грн. та судового збору у сумі 13 111,72 грн., суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відшкодування витрат з надання правової допомоги здійснюються господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, зокрема, угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (правова позиція, викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Однак, позивачем, окрім зазначення суми витрат на правову допомогу, не надано жодного доказу, підтверджуючого понесення ним витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 15 000 грн. у суду відсутні.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Автодорожник" (67780, Одеська область, м. Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, провулок Тирас, буд. 4, код ЄДРПОУ 24775711) на користь Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (67780, Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 3, код ЄДРПОУ 05383649) основний борг у сумі 443 509 /чотириста сорок три тисячі п'ятсот дев'ять/ грн. 88 коп., пеню у сумі 10 445 /десять тисяч чотириста сорок п'ять/ грн. 14 коп., інфляційні втрати у сумі 15 970 /п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят/ грн. 26 коп., 3% річних у сумі 1 641 /одна тисяча шістсот сорок одна/ грн. 98 коп., судовий збір у сумі 7 073 /сім тисяч сімдесят три/ грн. 51 коп.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Одеського апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31 травня 2018 р.

Суддя Ю.М. Щавинська