Рішення

від 30.05.2018 по справі 925/293/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року           м. Черкаси

                                                                                 справа № 925/293/18                                         

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Копистири В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Урожай-2», Львівська область, Золочівський район, с. Красносільці, вул. Дубрівська, 1 «А»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг», м. Черкаси, вул. Гоголя, 221 (поштова адреса: м. Черкаси, а/с 299)

про стягнення 31 647,40 грн. інфляційних, 3% річних та пені,

          за участю повноважних представників сторін:

          від позивача: не з'явився;

          від відповідача: не з'явився.

Приватне підприємство «Урожай-2» звернулось в господарський суд Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» про стягнення штрафних санкцій за прострочення поставки товару згідно договору купівлі-продажу від 11.01.2017р. №11/01-2-17 в розмірі 31 647,40 грн., в тому числі:

17 383,00 грн. пені,

12 196,80 грн. інфляційних втрат,

2 067,60 грн. - 3% річних

та відшкодування судових витрат.

Сторони, належним чином повідомлені про дату та час засідання суду, участь своїх представників у судове засідання не забезпечили.

Позивач надіслав до суду клопотання від 24.05.2018р. про розгляд справи без участі представника позивача за наявними матеріалами у справі у зв'язку з неможливістю явки у судове засідання.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи не надав.

До початку судового засідання представник позивача подав до суду спростування від 24.05.2018р. на відзив відповідача.

Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними в ній доказами та матеріалами. Суд вважає, що сторони належним чином повідомлені про час місце розгляду спору.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено такі взаємовідносини сторін та обставини:

11.01.2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» (Продавцем – Відповідач по справі) та приватним підприємством «Урожай-2» (Покупцем – Позивач по справі) було укладено договір купівлі-продажу №11/01-2-17 (далі – Договір, а.с. 10-11), за умовами якого Продавець зобов'язується поставити та передавати у власність Покупця сульфат магнію та карбомід згідно рахунку на оплату, наданого Продавцем (далі по тексту – товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що під товаром у цьому договорі розуміється наступний товар:

сульфат магнію – на суму 134850,00 грн. та

карбамід – на суму 508200,00 грн.

Відповідно до п. 7.1. Договору Договір набуває законної сили з моменту підписання повноважними особами сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань по договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору Продавець зобов'язаний поставити Покупцеві товар протягом 40 робочих днів з дати отримання 100% передоплати за товар.

Відповідно до п. 4.3. Договору затримка передачі товару до 10 календарних днів не є приводом для застосування п.4.2 договору (санкцій).

Покупець замовив у Продавця добрива азотні для сільського господарства – сечовина (карбамід) на суму 254 100,00 грн., в тому числі ПДВ 42 350,00 грн.

На виконання умов Договору Продавець здійснив поставку Покупцю товару, що підтверджується видатковою накладною №А-000183 від 24.04.2017р. (а.с. 14) в кількості 22 т.

Покупцем за товар – карбамід на рахунок Продавця перераховано кошти згідно платіжних доручень №1 від 12.01.2017р. на суму 390000,00 грн. та №30 від 31.03.2017р. на суму 118200,00 грн. (а.с. 12-13), а всього на загальну суму 508200,00 грн.

Покупець свої зобов'язання щодо оплати товару виконав в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.2 Договору право власності на товар виникає у Покупця з моменту повної оплати його вартості.

Відповідач зобов'язання з поставки добрив виконав частково. Позивач не звертався до відповідача з вимогами виконання зобов'язання допоставки добрив чи примусового стягнення недопоставлених добрив азотних.

03.10.2017р. між Покупцем та Продавцем підписано Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої підписання цієї угоди свідчить про відсутність грошових взаємних претензій сторін на суму 254 100,00 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав (а.с. 15).

Станом на день подачі позову (27.03.2018р.) Позивач нарахував Відповідачу 17 383,00 грн. пені, 12 196,80 грн. інфляційних втрат, 2 067,60 грн. - 3% річних – за прострочення передачі товару.

Невиконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань стало підставою звернення Позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення боргу з Відповідача.

У відзиві на позов відповідач заперечив нарахування штрафних санкцій, та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки загальна сума отриманих коштів відповідачем складає 508200,00 грн., що є частковою передоплатою в розмірі 80% від погодженої вартості товару в договорі. Відповідач вказує, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань не настав, оскільки строк виконання наступає з дати отримання 100% передоплати вартості товару.

Інших доказів, пояснень та документів суду сторонами не подано.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності та за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких правових підстав та мотивів.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Сторони за договором є суб'єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Між сторонами виникли та існують договірні відносини оплатної поставки товару сільськогосподарського призначення на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ – положення ст. 93 ЦК України.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За правовою природою спірний договір купівлі-продажу від 11.01.2017р. №11/01-2-17 є договором купівлі-продажу і відповідає вимогам ст. 655 Глави 54 ЦК України, якою встановлено, що одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати гроші, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір купівлі-продажу від 11.01.2017р. №11/01-2-17 не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 ЦК України).

Згідно п. 3.1. Договору Продавець зобов'язаний поставити Покупцеві товар протягом 40 робочих днів з дати отримання 100% передоплати за товар. Тобто, у позивача (покупця) виникло зобов'язання оплатити обумовлений товар та прийняти його, а у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання отримати кошти та передати товар – взаємні зобов'язання.

Відповідач здійснив поставку, а Позивач прийняв товар – добрива азотні для сільського господарства – сечовина (карбамід) на суму 254 100,00 грн., в тому числі ПДВ 42 350,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №А-000183 від 24.04.2017р. з підписами сторін, та не оспорюється сторонами. Претензій щодо кількості, якості та асортименту отриманого товару не заявлено. Відповідач розрахувався за поставлений товар на суму 508 200,00 грн. На суму 254 100,00 грн. між сторонами укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, між Позивачем та Відповідачем було узгоджено строк сплати за отриманий товар, який визначений в п. 3.1 Договору.

Проте, Відповідач свої зобов'язання в частині поставки товару належним чином не виконав (як прострочення майнового зобов'язання).

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно положень ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець не передав товар у обумовлений строк, то покупець має право вимагати передачі йому вже оплаченого товару чи повернення передоплати. Причому саме у покупця є право вибору у випадку невиконання продавцем свого зобов'язання.

Суд враховує відсутність претензій відповідача стосовно неналежної оплати товару, недоплати за товар, відмови від одержання товару чи іншого невиконання умов спірного договору.

Суд також враховує, що Відповідач свої зобов'язання в частині належної та повної поставки вже оплаченого товару належним чином не виконав на момент звернення з позовом.

Суд враховує відсутність доказів повернення відповідачем коштів як передоплати після звернення позивача до суду, чи допоставки товару (добрив) на обумовлену суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Аналізуючи вимоги та доводи Позивача щодо стягнення господарських санкцій з Відповідача за неналежне виконання зобов'язань, суд дійшов таких висновків.

В п. 4.2 Договору сторони зафіксували, що Продавець за прострочення передачі товару виплачує Покупцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, що недопостачає, але не більше 3% від вартості недопоставленої партії товару.

Позивач з посиланням на п 4.2 Договору нараховує відповідачу 17 383,00 грн. пені за період з 26.06.2017р. по 14.09.2017р. з посиланням на облікову ставку НацБанку України.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Суд бере до уваги, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Оскільки правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною, то, відповідно, підстави для їх нарахування є різними і по-різному здійснюється нарахування цих сум.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, – це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

За вимогами чинного ГК України пеня може бути нарахована і за невиконання майнового зобов'язання пропорційно сумі невиконаного зобов'язання. Крім того, такий вид забезпечення виконання зобов'язання сторони передбачили умовами договору, обов'язкового до виконання.

Суд погоджується з доводами позивача про право на стягнення з відповідача неустойки та перевірив розрахунок пені позивачем за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу «Еліт: Ліга-Закон». Але суд зазначає, що розрахунок позивачем виконано невірно.

За період з 26.06.2017р. по 14.09.2017р. ним нараховано до стягнення 14 000,00 грн., але підлягає до стягнення 14 097,33 грн.

За період з 15.09.2017р. по 02.10.2017р. ним нараховано до стягнення 3 383,00 грн., але підлягає до стягнення 3 132,74 грн., оскільки Позивач не врахував приписи п. 4.2 Договору, яким сторони встановили обмеження на нарахування неустойки – не більше 3% від вартості недопоставленої партії товару.

Отже, 7 623,00 грн. пені підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача (від суми недопоставленого товару 254 100,00 грн.).

В решті вимоги належить відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано Відповідачу за період з 26.06.2017р. по 02.10.2017р. 2 067,60 грн. - 3% річних та 12 196,80 грн. інфляційних за червень-жовтень 2017р., які просить стягнути з відповідача.

Вимога Позивача про стягнення 2 067,60 грн. - 3% річних та 12 196,80 грн. інфляційних до задоволення не підлягає з мотивів безпідставності та необгрунтованості вимог, оскільки відсутнє грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

Суд зазначає, що проведення оплати відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу про оплату - має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання доказів про проведення розрахунку.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на Відповідача та стягнути на користь Позивача 1 762,00 грн. судового збору – за мінімальною ставкою судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг», м. Черкаси, вул. Гоголя, 221 (поштова адреса: м. Черкаси, а/с 299), ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39500613, номер рахунку в банку невідомий

на користь позивача: приватного підприємства «Урожай-2», Львівська область, Золочівський район, с. Красносільці, вул. Дубрівська, 1 «А», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40073745, номер рахунку в банку невідомий

7 623,00 грн. пені та 1 762,00 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 01.06.2018р.

          Суддя                                         Г.М. Скиба