Рішення

від 03.05.2018 по справі 463/6412/17

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/6412/17

Провадження №2/463/938/18

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Західно-Українського будівельно-ремонтного акціонерного товариства Зубр ЛТД про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та компенсації за невикористану щорічну відпуску, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення з останнього нарахованої але не виплаченої заробітної плати в розмірі 25 700 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 74 100 грн., компенсації за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 11 723 грн. та компенсації за невикористану щорічну відпуску в розмірі 1897 грн. Як на підставу позову посилається на порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України, який в день звільнення не виплатив йому заробітну плату за період з 01.03.2013р. по 20.07.2015р., а також компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 01.03.2013р. був прийнятий на роботу на посаду комірника-товарознавця за сумісництвом підприємства відповідача. Згідно наказу про прийняття на роботу від 27.02.2013р., відповідач встановив місячну заробітну плату згідно штатного розпису 600 грн. З вересня 2014р. розмір заробітної плати збільшився і складає 1300 грн. Звільнився із займаної посади 20.07.2015р., однак відповідач не виплатив йому заборгованість за період з 01.03.2013р. по 20.07.2015р. в сумі 25 700 грн. У зв'язку з затримкою у виплаті заробітної плати роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також виплатити компенсацію втрати частин доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. За його обрахунками розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2013р. по 30.11.2017р. становить 74 100 грн., а розмір компенсації втрати частин доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з березня 2013р. по липень 2015р. - 11723 грн. Крім того, при звільненні відповідач також не виплатив компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1897 грн. Тому, дані суми грошових коштів, загальний розмір яких становить 113420 грн. просить стягнути в примусовому порядку.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.01.2018р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 05.02.2018р. розгляд справи відкладено на 12.04.2018р., а справу з ініціативи суду призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв'язку з першою неявкою представника відповідача судове засідання 12.04.2018р. відкладено на 03.05.2018р.

В судове засідання позивач не з'явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. Скерував до суду заяву про підтримку позовних вимог та розгляд справи у його відсутності. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не направив. Зі згоди позивача та на підставі наявних у справі даних і доказів суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з таких підстав.

Відповідно до наказу № 20-к від 20.07.2015р., належним чином засвідчена копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.3), позивач звільнений з підприємства відповідача з 20.07.2015р. на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-79цс14 роз'яснив, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Доказів про проведення розрахунку з позивачем у день звільнення відповідач не надав. Натомість, згідно довідки останнього № 139 від 23.06.2015р., заборгованість по заробітній платі станом на 01.06.2015р. становить 8405,26 грн.

З огляду на відсутність доказів про протилежне, вимогу про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати в розмірі 25 700 грн., компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1897 грн. та вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визнає обґрунтованими.

Разом з тим, розрахунок вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем проведено невірно і тому, такий підлягає перерахунку безпосередньо судом.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Як зазначив Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-195цс14, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Позивач натомість в основу свого розрахунку (а.с.11) кладе не середньоденну, а середньомісячну заробітну плату, що суперечить наведеним вище нормам закону.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України № 10196/о/14-14/13 від 09.09.2014р. Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік , у червні 2015р. визначено 20 робочих днів, у липні 2015р. - 23 робочих дні, а станом на 20.07.2015р. включно (дата звільнення) - 14 робочих днів. Загалом, у червні - липні 2015р. позивачем відпрацьовано 34 робочих дні.

Згідно даних ПФ України про застраховану особу позивача (а.с.9), під час роботи останнього на підприємстві відповідача йому нараховувалась заробітна плата в розмірі 1300 грн. на місяць. Даних про зменшення розміру місячної заробітної плати матеріали справи не містять, а оскільки в липні 2015р. позивачем відпрацьовано лише 14 робочих днів з 23, останньому належало до виплати заробітна плата в розмірі 791,30 грн. (1300 : 23 * 14 = 791,30).

З огляду на це, розмір середньоденної заробітної плати становить 61,51 грн. ((1300 + 791,30) : 34 = 61,51), а середньомісячне число робочих днів - 17 (34 : 2 = 17).

Середньомісячна заробітна плата в такому випадку становить 1045,67 грн. (61,51 * 17 = 1045,67).

Оскільки позивач звільнений з займаної посади 20.07.2015р., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить обраховувати саме з дати звільнення, а не з 01.03.2013р.

Загалом, за період затримки розрахунку при звільненні з серпня 2015р. по листопад 2017р. включно (27 місяців) середній заробіток становить 28 233,09 грн. (1045,67 * 27 = 28233,09).

З врахуванням 9 робочих днів у липні 2015р., які обраховані після 20.07.2015р., з відповідача на користь позивача належиться сягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.07.2015р. по 30.11.2017р. в розмірі 28 786,68 ((9* 61,51) + 28233,09 = 28786,68)

Тому, така вимога підлягає до задоволення частково.

Згідно зі статтею 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: Про оплату праці , Про індексацію грошових доходів населення , Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Разом із тим статтею 34 Закону України Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

За наявності зазначених умов, про що зазначив Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-43цс14, у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Згідно розрахунку позивача (а.с.12-14), який проведено шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць на коефіцієнт приросту споживчих цін, загальний розмір компенсації за період з березня 2013 року по липень 2015р. становить 11723 грн.

Враховуючи, що інформації про розмір нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за вказаний період відповідач не надав, суд приймає такий розрахунок, внаслідок чого стягує з відповідача зазначену суму в примусовому порядку.

Загалом, з відповідача на користь позивача належить стягнути грошові кошти в розмірі 68106,68 грн. (25700 + 28786,68 + 1897 + 11723 = 68 106,68)

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог за ставками, чинними на момент звернення до суду згідно Закону України Про судовий збір , що становить 681,07 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,280-282 ЦПК України, ст. ст. 3, 15, 9, 16 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 47, 83, 116, 117 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Західно-Українського будівельно-ремонтного акціонерного товариства Зубр ЛТД (79005, м. Львів, вул. Зелена, 9, ЄДРПОУ 03331157) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) заборгованості з нарахованої але не виплаченої заробітної плати в розмірі 25 700 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 28786,68 грн., компенсації за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 11 723 грн. та компенсації за невикористану щорічну відпуску в розмірі 1897 грн., а всього 68 106,68 грн. (шістдесят вісім тисяч сто шість грн. шістдесят вісім коп.).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Західно-Українського будівельно-ремонтного акціонерного товариства Зубр ЛТД в дохід держави 681,07 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Леньо С. І.