Рішення

від 04.06.2018 по справі 910/3763/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/3763/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5

до Товариства з обмеженою відповідальністю Менеджмент Сіті

про стягнення 10267,73 грн.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Рада 5 звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Менеджмент Сіті про стягнення 10267,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання з оплати фактично спожитих останнім житлово-комунальних послуг, зокрема, з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року у розмірі 10017,47 грн.

Крім того, позивач просить стягнути нараховані на вказану заборгованість на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 65,40 грн. 3% річних та 184,86 грн. інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 13.04.2018, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 23.04.2018 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 03.05.2018. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 28.04.2018.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.04.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03022, м. Київ, вул. Василя Жуковського, буд. 22-А.

Однак, станом на дату розгляду справи на адресу господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0103046586755 із відміткою про повернення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Також господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 03.04.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у відповідності до п. 2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 підприємство створене з метою забезпечення управління житловим фондом, ефективної експлуатації житлових будинків і споруд, для задоволення потреб споживачів щодо надання їм житлово-комунальних послуг, а також розширення ринку товарів і послуг, отримання прибутку, сприяння у найбільш повному задоволенні потреб споживачів в товарах і послугах, що виробляються товариством, та має право здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законодавством України.

Підприємство надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, поточний ремонт, вивезення побутових відходів, тощо); нараховує, обліковує та збирає плату за надані споживам послуги; забезпечує належний санітарний стан допоміжних приміщень житлових будинків, прибудинкової території та інших об'єктів благоустрою на відповідних прибудинкових територіях, тощо.

Відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 29.12.2002, експлуатуючою організацією житлового будинку №13 по вулиці Старонаводницькій, секція - Д, в Печерському районі міста Києва є Товариство з обмеженою відповідальністю Рада 5 .

Згідно Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19.06.2015 №591 Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій виконавцям цих послуг по кожному будинку окремо вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Рада 5 є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 13.

За змістом Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що 31.08.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Менеджмент Сіті набуло право власності на квартиру №86-Б, загальною площею 262,1 кв. м, по вул. Старонаводницькій, 13 у місті Києві.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач, як обслуговуюча організація будинку №13 по вул. Старонаводницькій у м. Києві, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за фактично отримані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року як з власника зазначеної квартири.

За приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Виходячи з вищезазначених приписів ст.ст.180, 181 ГК України, наявних матеріалів справи, а також матеріалів позовної заяви вбачається, що в період з вересня 2017 року по лютий 2018 року договір щодо надання житлово-комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався.

Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Статтею 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно зі ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до п.3 ст.16 Закону України Про житлово-комунальні послуги комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами; Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду; 2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами; 3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.

Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, в період з вересня 2017 року по лютий 2018 року відбулось фактичне споживання комунальних послуг (послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) на загальну суму 10017,47 грн.

Зокрема, на підтвердження факту надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій позивачем долучено до матеріалів справи копії укладених позивачем договорів з виконавцями послуг, а саме Договір №1/317-Ж-11 на вивезення та знешкодження твердих побутових відходів від 03.01.2011 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Володар-Роз ; Договір підряду на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту диспетчерського обладнання №15-14ТО від 01.07.2014 року, укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Чайковським К.Б.; Підрядний договір на виконання робіт з технічного обслуговування ОДС №284-12ОДС від 01.10.2012, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрліфтсервіс , тощо.

Крім того, факт надання відповідачу послуг на підставі вищезазначених договорів за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року підтверджено долученими до матеріалів справи відповідними актами надання послуг, рахунками на оплату вартості робіт (послуг); актами приймання-передавання товарної продукції; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); актами надання послуг; актами прийомки виконаних робіт.

При цьому як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі та прибудинкової території, до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ Рада 5 своїх зобов'язань з утримання будівлі та прибудинкової території з боку відповідача відсутні.

Відповідно до статті 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідач як споживач зобов'язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги, в втому числі витрати з утримання будинків та обслуговування прибудинкових територій.

При цьому, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача відшкодувати експлуатаційні витрати та комунальні послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Крім цього слід відзначити, що відповідно до ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Проте, за твердженням позивача, відповідач в порушення зазначених приписів чинного законодавства свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу експлуатаційних витрат на утримання будинків та прибудинкових територій належним чином не виконав, в наслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 10017,47 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Зобов'язанням, згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих комунальних послуг у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 10017,47 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних норм, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 65,40 грн. трьох відсотків річних та 184,86 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, вказане нарахування відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак заявлені позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Разом з тим, стосовно розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивачем разом із позовною заявою подано до суду попередній розрахунок суми судових витрат, в якому зазначено, що позивачем понесено витрати у зв'язку із виготовленням Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна в розмірі 23 грн. Вказану суму судових витрат позивач просив покласти на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.

Разом з тим, частиною 8 вказаної статті Кодексу встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Проте позивачем не додано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження факту понесення витрат, у зв'язку із виготовленням Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, саме в розмірі, визначеному позивачем у позовній заяві.

На підставі викладеного суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат за виготовлення інформаційної довідки в розмірі 23 грн.

Разом з тим, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Менеджмент Сіті (03022, м. Київ, вул. Василя Жуковського, буд. 22-А; ідентифікаційний код 40872190) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 (02068, м. Київ, вул. Г.Ахматової, буд. 3; ідентифікаційний номер 32070545) 10017 (десять тисяч сімнадцять) грн. 47 коп. заборгованості, 65 (шістдесят п'ять) грн. 40 коп. трьох відсотків річних, 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 86 коп. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 04.06.2018

Суддя Я.В. Маринченко