Рішення

від 31.05.2018 по справі 920/306/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.05.2018 Справа № 920/306/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Зері Ю.О.,

представника позивача - не викликався та не з'явився

представника відповідача - не викликався та не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/306/18

за позовом Виробничого сільськогосподарського кооперативу Зоря , с. Заруддя Роменського району Сумської області

до Приватного підприємства Рось в особі Філії Роменський молочний комбінат , м. Ромни Сумської області

про стягнення 392523,58 грн.,

встановив:

До господарського суду звернувся Виробничий сільськогосподарський кооператив Зоря з позовом до Приватного підприємства Рось в особі Філії Роменський молочний комбінат про стягнення 392523,58 грн., з яких: 236504,68 грн. пені, 26843,63 грн. 3% річних, 129175,27 грн. інфляційних втрат, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2016 у справі № 911/3177/16.

Відповідач у встановлений судом строк не надав відзиву на позовну заяву.

Представники сторін у судове засідання не викликались та не з'явились. Разом з тим, суд наголошує, що ухвалу суду відкриття провадження у справі сторони отримали належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями.

Тому, керуючись ч. 5 ст. 252, ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

Господарський суд Київської області рішенням від 24.11.2016 стягнув з Приватного підприємства Рось в особі філії Роменський молочний комбінат стягнуто на користь ВСК Зоря заборгованість у розмірі 914839, 86 грн. у зв'язку з невиконанням умов договору № 8 від 01.01.2016 про поставку сільськогосподарської продукції (сировини).

Київський апеляційний господарський суд постановою від 26.01.2017 залишив зазначене рішення Господарського суду Київської області без змін, а апеляційну скаргу ПП Рось без задоволення.

Відтак, 26.01.2017 рішення Господарського суду Київської області по справі №911/3177/16 набрало законної сили.

Відповідач добровільно рішення суду не виконував, тому починаючи з 18.01.2018 року по 23.03.2018 виконавчою службою було стягнуто заборгованість з ПП Рось у примусовому порядку.

Таким чином, у період з 27.01.2017 року по 18.01.2018 року позивач не міг отримати суму боргу стягнуту рішенням суду і не міг скористатися зазначеними коштами.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначена позиція також викладена за змістом п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 26843,63 грн. 3% річних, 129175,27 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши, розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог по стягненню інфляційних втрат, а саме - в сумі 129161,29 грн. та повне задоволення вимог по 3% річних - 26843,63 грн. В іншій частині інфляційних втрат суд визнає нарахування необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Абзацом 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань було надано роз'яснення: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Нараховуючи на заборгованість пеню позивач посилається на умови Договору №8 від 01.01.2016 яким встановлено, що у випадку порушення зобов'язання, винна сторона несе відповідальність визначену чинним законодавством України. Також позивач посилається на ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , яка визначає, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, суд наголошує, що ані Договором, ані певним законодавчим актом не передбачено умов сплати пені у даних зобов'язальних правовідносинах, що виникли між сторонами.

Щодо Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , то він регулює лише граничний розмір пені та не може бути підставою для самого нарахування пені без встановлення умов її нарахування в договорі.

Тому, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 236504,68 пені.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Частино 2 ст. 237 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у загальній сумі 156004,92 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 156004,92 грн. заборгованості за порушення грошових зобов'язань за Договором № 8 від 01.01.2016 про поставку сільськогосподарської продукції (сировини) , а в іншій частині відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2340,07 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 232, 233, 236- 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Рось (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 10; ід. код 32191954) в особі Філії Роменський молочний комбінат (42010, Сумська область, м. Ромни, вул. Київська, 94) на користь Виробничого сільськогосподарського кооперативу Зоря (42072, Сумська область, Роменський район, с. Заруддя, вул. Центральна, 17А; ід. код 30827576) заборгованість за порушення грошових зобов'язань за Договором № 8 від 01.01.2016 про поставку сільськогосподарської продукції (сировини) у сумі 156004,92 грн., в тому числі: 26843,63 грн. 3% річних, 129161,29 грн. інфляційних нарахувань; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у розмірі 2340,07 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 04.06.2018.

Суддя В.Л.Котельницька