Рішення
від 17.10.2017 по справі 917/1338/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2017 Справа №917/1338/17

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.

за участю представників:

від прокуратури: Вороненко А.М.,

від позивача: Гонжак К.І,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: Власенко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом В.о. керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області,

вул. В. Козака, 1, м. Полтава, 36020

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,

вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038

до 1. Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області,

вул. Шевченка, 5, м. Полтава, 36011

2. Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни",

вул. Радянська, 1, с. Судіївка, Полтавський район, Полтавська область, 38755

про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В :

В.о. керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області та Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.12.2010 №1282 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)", визнання недійсними: 1) договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012 року, укладеного між відповідачами 1,2, згідно якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 8,88 га (кадастровий номер 5324085000:00:004:0047); 2) договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між відповідачами 1,2, згідно якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 1,65 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:01131); 3)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між відповідачами 1,2, згідно якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 7,84 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0132); 4)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 24.01.2012, укладеного між відповідачами 1,2, згідно якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 2,40 га (кадастровий номер 5324085000:00:014:0010); 5) договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між відповідачами 1,2, згідно якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 2,75 га (кадастровий номер 5324085000:00:005:0043); 6) договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між відповідачами 1,2, згідно якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 8,94 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0133) та зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення (пасовище) загальною площею 32,46 га, розташовані в межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, які перебувають у користуванні відповідач 2.

Ухвалою суду від 14.08.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 01.09.2017.

31.08.2017 від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. №10777 від 31.018.2017); відзив на позовну заяву з запереченнями проти позову (вх. 10778 від 31.08.2017).

Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, у якій при винесення рішення покладається на розсуд суду (вх. №10833 від 31.01.2017).

Клопотання судом задоволено.

01.09.2017 від Головного управління надійшли пояснення стосовно суті спору (вх. №10868).

В судовому засіданні 01.09.2017 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, посилаючись на незаконність розпорядження Полтавської РДА так як земельні ділянки надано в порушення порядку і підстав надання земельних ділянок в користування, та на те, що зміст договорів сервітуту суперечить вимогам законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги прокурора підтримав з мотивів, викладених у письмових поясненнях, посилаючись на порушення порядку надання права користування земельними ділянками.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, надав пояснення по справі, а також підтримав подану заяву про застосування строків позовної давності, в якій вважає, що строк позовної давності сплив у 2015 році.

07.09.2017 прокуратурою подано додаткові пояснення, які долучені до матеріалів справи (вх. №11137, 11138).

Відповідачем 2 подано додаткові пояснення в обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності (вх. №11471 від 18.09.2017).

В судовому засіданні 19.09.2017 оголошено перерву до 17.10.2017.

17.10.2017 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, щодо пропуску позовної давності заперечив.

Представник позивача підтримав позицію прокурора.

Представник відповідача 2 проти позову заперечив, підтримав подану заяву про застосування строків позовної давності, вважає, що строк позовної давності сплив у 2015 році.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не встановлено. Суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Рішення виноситься після перерви оголошеної в судовому засіданні 18.09.2017.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що головою Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) №1282 від 28.12.2010. Вказаним розпорядженням надано СГСТ "Краяни" дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області (землі запасу) загальною орієнтовною площею 88,55га.

В подальшому між Полтавською районною державною адміністрацією та ССТ "Краяни" укладено:

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 8,88 га (кадастровий номер 5324085000:00:004:0047); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001233;

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 1,65 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0131); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001232;

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 7,84 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0132); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001234;

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 2,40 га (кадастровий номер 532408500000:014:0010); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001237;

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 2,75 га (кадастровий номер 5324085000:00:005:0043); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001238;

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 8,94 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0133); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001239.

Відповідно до вказаних договорів цільове призначення земельної ділянки, на яку установлюється сервітут, не змінюється.

Земельний сервітут є строковим і надається на 5(п'ять) років.

Договори набувають чинності з моменту їх державної реєстрації та діють до 2021.

Прокурор зазначає, що договори сервітуту укладені з порушенням норм чинного земельного законодавства, оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту. Однак, у спірних Договорах про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідає правовідносинам щодо оренди землі.

Таким чином, передача спірних земельних ділянок повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України "Про оренду землі".

Згідно статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату прийняття розпорядження та укладення договорів) передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою, четвертою статті 134 цього Кодексу.

Оспорюванні договори укладені щодо земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарських потреб, порядок укладання яких врегульовано ст. 102-1 Земельного Кодексу України, згідно якої укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється у відповідності до Цивільного Кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу, тобто із урахуванням вимог статті 124 ЗК України про обов'язковість проведення земельних торгів.

Однак, земельні торги щодо передачі вказаних земельних ділянок не проводились.

На думку прокурора, правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 статті 124 та ч. 1 статті 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Незаконне надання земельних ділянок СГСТ "Краяни" на підставі земельного сервітуту порушує встановлений державою порядок надання земельних ділянок, у зв'язку з чим порушуються інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів. Надання незаконних переваг СГСТ "Краяни" на отримання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у спосіб не передбачений законодавством України, знижує рівень довіри суб'єктів господарювання та населення до органів державної влади, у зв'язку з чим також порушуються інтереси держави.

Враховуючи викладене, розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації прийнято з порушенням норм законодавства, що тягне за собою визнання його недійсним, а також укладені на підставі цього розпорядження договорів про встановлення земельних сервітутів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як вже зазначалось, 23.03.2012 між Полтавською районною державною адміністрацією та СГ СТ "Краяни" укладено договори про встановлення земельного сервітуту (Договори).

Відповідно до вказаних Договорів Розпорядник земельної ділянки надає Володарю сервітуту право обмеженого користування земельними ділянками (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходяться за межами населених пунктів на території Судіївської сільської ради Полтавського району (землі запасу) площею 1,65 га, 7,84 га, 2,40 га, 2,75 га, 8,94 га (землі сільськогосподарського призначення) відповідно до кадастрового плану, який додається.

Згідно зі статтею 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно положень статті 402 вказаного Кодексу сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із статтею 99 зазначеного Кодексу власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно із статтею 100 даного Кодексу сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Дана позиція закріплена у п. 2.32. та п. 2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин, згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, (п.2.32.); обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Суд погоджується з твердженням прокурора про те, що у відповідачів відсутні підстави для встановлення земельного сервітуту, а саме: неможливість задоволення потреб в користуванні земельними ділянками іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької діяльності та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок надання земельних ділянок державної чи комунальної власності в оренду врегульований статтею 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до статті 792 ЦК України, статті 13 Закону України Про оренду землі за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк за плату.

За приписами статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відтак, договори сервітуту укладені з порушенням норм чинного земельного законодавства. Передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України "Про оренду землі".

Оспорювані договори укладені щодо земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарських потреб, порядок укладання яких врегульовано статтею 102-1 Земельного Кодексу України, згідно якої укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється у відповідності до Цивільного Кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу, а саме із урахуванням вимог статті 124 ЗК України про обов'язковість проведення земельних торгів.

Земельні торги щодо передачі вказаних земельних ділянок не проводились, тобто порушено порядок надання права користування земельними ділянками.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із вимогами ч. 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 та статті 21 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд вважає, що прокурором обґрунтовано належними та допустимими доказами порушення інтересів держави прийняттям оспорюваного розпорядження та укладанням спірних договорів, оскільки саме державою здійснюється особлива охорона землі як національного багатства в силу статті 14 Конституції України, а недотримання першим та другим відповідачами встановленої статтями 124, 134 Земельного кодексу України та Законом України "Про оренду землі" процедури передачі спірних земельних ділянок другому відповідачу порушує ці інтереси.

Враховуючи доведеність позиції прокурора щодо незаконності розпорядження голови Полтавської РДА Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) №1282 від 28.12.2010 то, відповідно, і посилання на недійсність договорів земельного сервітуту, які були укладені на підставі зазначеного розпорядження, також є обґрунтованим.

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, вимоги прокурора щодо зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення (землі запасу), що розташовані в межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області також, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач 1 у своїй заяві від 31.08.2017 вх. №10833 зазначив, що у вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.

Заперечення відповідача 2 викладені у відзиві спростовуються наявними матеріалами справи та доводами прокурора.

Що стосується клопотання відповідача 2 про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" стверджує, що під час державної реєстрації спірних договорів, вони були зареєстровані Відділом Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, правонаступником якого стало Державне агентство земельних ресурсів України. Відповідно до Наказу Держгеокадастру №404 від 27.08.2015, Держгеокадастр став правонаступником Державного агентства земельних ресурсів. Тобто, фактично, як орган, що здійснював державну реєстрацію договорів про встановлення земельного сервітуту, вказаний орган, в інтересах якого діє прокуратура, був обізнаний про існування, форму та суть спірних договорів, проте, протягом майже 5 років, не вчиняв будь-яких дій щодо ініціювання відновлення прав держави.

В свою чергу позивач, вказує, що Відділ Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області не був структурним підрозділом Головного управління, а був окремою юридичною особою публічного права. Головне управління не було наділене повноваженнями щодо здійснення будь-яких перевірок щодо законності передання, укладення та реєстрації договорів оренди, сервітутів тощо. Головне управління не знало і не могло знати про наявність спірних договорів сервітуту.

Наказом від 25.01.2013 №40 Міністерства аграрної політики України затверджено зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з пунктом 4.32 якого Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до пунктів 2 та 5 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, а також встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, затверджене наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308 позивач наділений повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Полтавської області.

З матеріалів справи вбачається що прокурору та позивачу стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1 та укладення договорів між ним та відповідачем-2 договорів, 07.07.2017, тобто з дати звернення з листом до Полтавської місцевої прокуратури відділу Держгеокадастру у Полтавському районі (лист від 07,07.2017 за №563/123-17).

Так, відповідачем 2 не доведено, що Головним управлінням Держгеокадастру пропущено строк позовної давності та не доведено належними і допустимими доказами, коли саме позивачу стало відомо про порушення їх права.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у разі, коли в одній позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується окремо за кожну вимогу немайнового характеру.

Прокурором при подачі даного позову до суду здійснено оплату судового збору не в повному в розмірі, а саме сплачено 12 800,00 грн. (платіжне доручення №1248 від 07.08.2017, а.с. 30), як за вісім вимог замість тринадцяти (20 800,00 грн.), як заявлено у позовній заяві.

Відповідно до п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

А тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 2 в доход Державного бюджету України суму недоплаченого судового збору за розгляд справи у розмірі 8 000 грн., у зв'язку із задоволенням вимог у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за вимогами про визнання недійсним та скасування розпорядження підлягає стягненню з відповідача 1 повністю.

Судовий збір за вимогами про визнання недійсними договорів підлягає розподілу між відповідачами порівну.

Судовий збір за вимогами про зобов'язання повернути земельні ділянки підлягає стягненню з відповідача 2 повністю.

На підставі статті 49 ГПК України витрати прокурора по сплаті судового збору відшкодовуються за рахунок відповідачів.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) від 28.12.2010 за №1282.

3. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 8,88 га (кадастровий номер 5324085000:00:004:0047); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001233.

4. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 1,65 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0131); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001232.

5. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 7,84 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0132); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001234.

6. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 2,40 га (кадастровий номер 532408500000:014:0010); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001237.

7. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 2,75 га (кадастровий номер 5324085000:00:005:0043); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001238.

8. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 8,94 га (кадастровий номер 5324085000:00:007:0133); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001239.

9. Зобов'язати Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" (вул. Радянська, 1, с. Судіївка, Полтавський район, Полтавська область, 38755, код ЄДРПОУ 31728757) повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 8,8800 га, кадастровий номер 5324085000:00:004:0047, що розташована в межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038, код ЄДРПОУ 39767930).