Рішення

від 04.06.2018 по справі 308/13152/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13152/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання - Меркуловій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтамедика , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Дистриб'юшн , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю Дельтамедика , на посаді менеджера зі збуту, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивувала тим, що працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Дистриб'юшн (далі - Товариство) на посаді менеджера зі збуту. 20 жовтня 2016 року під час її перебування у відрядженні у місті Києві в офісі Товариства з'явились невідомі особи, які представилися новою дирекцією компанії та повідомили, що попереднє керівництво, нібито, відсторонене від виконання посадових обов'язків. Цього ж дня, офісні приміщення Товариства були опечатані слідчим поліції, і, відповідно, наступного дня 21.10.16 року потрапити на робоче місце позивачка уже не змогла. 03.11.16 року позивачка направила на адресу відповідача заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 03.11.16 року. Однак, 19.11.16 року на адресу позивачки надійшов лист Товариства від 17.11.2016 року №99 у якому повідомлялося, що її звільнено з роботи в зв'язку з прогулом без поважних причин. Крім того, до листа було додано витяг з наказу про звільнення від 17.11.2016 року №3-к, відповідно до якого її було звільнено з роботи 19.10.16 року за прогул без поважних причин (нез'явлення на роботу з 20 жовтня по 17 листопада 2016 року).

Вважає, що її звільнення із посади менеджера зі збуту є незаконним та безпідставним. Просить суд скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Згідно розрахунку, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 жовтня 2016 року по 30 травня 2018 року складає 229 917,36 грн. Крім того, просить допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині присудження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

У судове засідання позивач та її представник не з'явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять їх задовольнити, не заперечують проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Причини неявки суду невідомі, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило.

Відповідач подав суду письмові заперечення проти позову, за яким просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у цих запереченнях.

Судове засідання у справі було призначене на 30.05.2018 року на 16 год. 00 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України , фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як десять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є - 04.06.2018.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Дистриб'юшн на посаді менеджера зі збуту.

Як стверджує позивач, 20 жовтня 2016 року, під час перебування позивачки у відрядженні у місті Києві, в офісі ТОВ ОСОБА_2 Дистриб'юшн з'явились невідомі особи, які представляються новою дирекцією компанії та повідомили, що попереднє керівництво нібито відсторонене від виконання посадових обов'язків. Однак, після виклику поліції вказані особи залишили офіс і зникли у невідомому напрямку. Цього ж дня офісні приміщення Товариства були опечатані слідчим поліції, і, відповідно, наступного дня 21 жовтня 2016 року потрапити на робоче місце позивачка уже не змогла.

Факт опечатування приміщень у період з 20.10.2016 року по 04.11.2016 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про надання інформації від 13.03.2017 року наданого ст. слідчим СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області капітаном поліції ОСОБА_3

03 листопада 2016 року позивачка направила на адресу відповідача заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 03 листопада 2016 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа та фіскального чека. За даними із сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта , вказаний лист був вручений відповідачеві 07 листопада 2016 року.

19 листопада 2016 року на адресу позивачки надійшов лист відповідача від 17.11.2016 року № 98 у якому повідомлялося, що позивачку звільнено з роботи в зв'язку з прогулом без поважних причин. Крім того, до листа було додано витяг з наказу про звільнення від 17.11.2016 року №3-к відповідно до якого позивачку було звільнено з роботи 19 жовтня 2016 року за прогул без поважних причин (нез'явлення на роботу з 21 жовтня по 17 листопада 2016 року), а підставою для видання даного наказу були: акти про відсутність на роботі з 21.10.2016 року по 17.11.2016 року; лист-повідомлення від 21 жовтня 2016 року про необхідність надати пояснення про причини своєї відсутності; акт про ненадання працівником письмових пояснень від 17 листопада 2016 року; табель обліку робочого часу.

Відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин. Тобто, відповідно до вказаної норми чинного законодавства України про працю, прогулом може вважатись лише невихід на роботу без поважних причин.

Проте, як було встановлено судом, починаючи з 20 жовтня 2016 року по 04.11.2016 року позивачка була відсутня на робочому місці з поважних причин, а саме у зв'язку із тим, що офісне приміщення, де знаходиться робоче місце позивачки, було зачинене та опечатане працівниками поліції.

Отже, причини невиходу позивачки на роботу є поважними та не можуть вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, відповідно звільнення позивачки з цієї підстави є незаконним.

Відповідно до статей 47 і 116 КЗпП України у день звільнення необхідно провести із працівником повний розрахунок та видати йому належним чином оформлену трудову книжку і копію наказу про звільнення.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як випливає із копії витягу з наказу від 17.11.2016 року №3-к, він був виданий, зокрема, на підставі: акту про відсутність на роботі з 21.10.2016 року по 17.11.2016 року; листа-повідомлення від 21 жовтня 2016 року про необхідність надати пояснення про причини своєї відсутності; акту про ненадання працівником письмових пояснень від 17 листопада 2016 року; табелю обліку робочого часу.

Однак, позивачка стверджує, що лист-повідомлення від 21 жовтня 2016 року про необхідність надати пояснення про причини своєї відсутності не отримувала, і, відповідно, не могла надати пояснення про причини своєї відсутності, а причини відсутності на робочому місці були об'єктивними - у зв'язку із тим, що офісне приміщення було опечатане. Відповідачем дане твердження не спростоване.

Суд оцінює критично наданий відповідачем акт про ненадання працівником письмових пояснень про відсутність на роботі від 17.11.2016 року, оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження направлення (вручення) письмового прохання надати письмові пояснення про відсутність на роботі позивачеві, про яке у ньому йдеться, що свідчить про порушення роботодавцем вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України та недотримання процедури звільнення позивача із займаної посади, що свідчить про незаконність такого звільнення, навіть за наявності для цього відповідних підстав.

Суд також дійшов висновку, що позивач незважаючи на подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням з 03.11.2016 року, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 38 КЗпП України, якою передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, та того факту, що приміщення відповідача були опечатані лише у період з 20.10.2016 року по 04.11.2016 року, а 5 та 6 листопада 2016 року були вихідними днями, повинна була вийти на роботу у період з 07.11.2016 року по 17.11.2016 року, і лише з 17.11.2016 року підлягала звільненню за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, тобто у

цей період з 07.11.2016 року по 17.11.2016 року допустила прогул без поважних причин, тому судом приймаються до уваги акти про відсутність позивачки на роботі за цей період, як належні докази.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1, 4 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5 , 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Відповідачем не надано суду письмову попередню згоду виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник на її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, що є грубим порушенням процедури звільнення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач мав підстави для звільнення позивачки за прогул без поважних причин у період з 07.11.2016 року по 17.11.2016 року, проте звільнив позивачку з грубим порушенням встановлених законодавством процедур, а тому наказ від 17.11.2016 року №3-к Про звільнення працівників в частині звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера зі збуту підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позивачка підлягає поновленню на роботі.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки ТОВ ОСОБА_2 Дистрибюшен від 23.02.2017 року № 15 середньоденна заробітна палат позивача складає 573,36 грн.

Згідно розрахунку, складеного представником позивачки на основі даних про середньоденний заробіток, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 жовтня 2016 року по 30 травня 2018 року складає 229 917,36 грн.

Зазначений розрахунок відповідачем не оспорений, крім того, розрахунок перевірений судом, відтак є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.

Відповідно суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 жовтня 2016 року по 30 травня 2018 року в сумі 229 917,36 грн. ґрунтуються на вимогах закону і підлягають до задоволення.

Крім того, судом встановлено, що в процесі розгляду справи відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Дистриб'юшн (код ЄДРПОУ: 37429022), а саме 25 вересня 2017 року змінив найменування і на даний час має назву - Товариство з обмеженою відповідальністю Дельтамедика .

Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 40, 43, 47, 116, 147, 149, 235 КЗпП України , ст. ст. 10, 81, 89, 141, 263-265, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ від 17.11.2016 року № 3-к Про звільнення працівників в частині звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера зі збуту.

Поновити ОСОБА_1 на роботі у Товаристві з обмеженою відповідальністю Дельтамедика (код ЄДРПОУ - 37429022, місцезнаходження: м. Київ, Дніпровський район, вул. Будівельників, буд. 40) на посаді менеджера зі збуту.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтамедика (код ЄДРПОУ - 37429022, місцезнаходження: м. Київ, Дніпровський район, вул. Будівельників, буд. 40) на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, паспорт серії ВР № 495593, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 жовтня 2016 року по 30 травня 2018 року у розмірі 229 917,36 грн. (двісті двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімнадцять гривень 36 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтамедика (код ЄДРПОУ - 37429022, місцезнаходження: м. Київ, Дніпровський район, вул. Будівельників, буд. 40) в дохід держави судовий збір в розмірі 2 850,37 грн. (дві тисячі вісімсот п'ятдесят гривень 37 копійок).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у Товаристві з обмеженою відповідальністю Дельтамедика на посаді менеджера зі збуту, а також в частині присудження ОСОБА_1 виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_4