Рішення

від 31.05.2018 по справі 530/427/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/427/18

2/530/499/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

31.05.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО- ХАНФ» про розірвання договору оренди землі ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4звернулися в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО- ХАНФ» про розірвання договору оренди землі .

Ухвалою суду від 02.04.2018 року провадження по зазначеній справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 18.05.2018 року о 15 год. 30 хвилин та судове засідання на 8 год. 20 хвилин 31.05.2018 року.

В судове засідання позивачі та представник позивачів не з'явився, направивши на адресу суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності.

Частинами 6,7 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур"єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання правами не допускається.

Частинами 1, 3 статті 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов"язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. Учасники судового процесу зобов"язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з"явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Окрім цього, у відповідності до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У своєму рішенні у справі Пономарьов проти України суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження .

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами , може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

В судове засідання, призначене на 18.05.2018р. 15 год. 30 хв., представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО- ХАНФ» не з'явився, повідомлявся заздалегідь належним чином та його відзиву проти позовних вимог в підготовче судове засідання не надходило.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України , є обов'язковими для судів та учасників судових процесів.

Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму судам роз"яснено, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО- ХАНФ» , в судове засідання 18.05.2018 року о 15 год. 30 хвилин та на 8 год. 20 хвилин 31.05.2018 рокубудучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, не з'явився.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв'язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином був повідомленим, в судове засідання двічі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа .

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України , на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України .

В порядку ст.280 ЦПК України , суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Суд, зачитавши заяву представника позивачів, який підтримав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

В судовому засіданні було встановлено, що 22 жовтня 2007 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі №б/н з Відповідачем (також - Орендар), за умовами якого Орендарю була передана у тимчасове платне користування належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка площею 2,98 га з кадастровим номером 5321383200:00:004:0019, яка розташована на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Вказаний договір зареєстрований у встановленому на дату його державної реєстрації порядку у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755501007.

У 2007 році ОСОБА_2 уклала договір оренди землі №б/н з Відповідачем, за умовами якого Орендарю була передана у тимчасове платне користування належна ОСОБА_2 на праві власності земельна ділянка площею 2,99 га з кадастровим номером 5321383200:00:004:0028, яка розташована на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Вказаний договір зареєстрований у встановленому на дату його державної реєстрації порядку у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755500992.

22 жовтня 2007 року ОСОБА_3 уклала договір оренди землі №б/н з Відповідачем, за умовами якого Орендарю була передана у тимчасове платне користування належна ОСОБА_3 на праві власності земельна ділянка площею 2,92 га з кадастровим номером 5321383200:00:006:0036, яка розташована на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Вказаний договір зареєстрований у встановленому на дату його державної реєстрації порядку у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755501029.

У 2007 році ОСОБА_4 уклав договір оренди землі №б/н з Відповідачем, за умовами якого Орендарю була передана у тимчасове платне користування належна ОСОБА_4 на праві власності земельна ділянка площею 2,92 га з кадастровим номером 5321383200:00:004:0042, яка розташована на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Вказаний договір зареєстрований у встановленому на дату його державної реєстрації порядку у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755501027.

Умови вказаних договорів оренди землі є ідентичними.

Встановленим судом фактам відповідають земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів, які регулюються Конституцією України , Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод , яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України , ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, ЗК України , ЦК України , спеціальним нормативно-правовим актом ЗУ Про оренду землі .

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб"єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі субєкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України ).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України ).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.

Відносини, пов"язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом , Цивільним кодексом , Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст.2 Закону України Про оренду землі ).

Згідно із ч.4 ст.124 ЗК України , передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст.792 ЦК України , ст.2 ЗУ Про оренду землі ).

Згідно із ст.125 ЗК України , право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов"язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов"язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства… Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 13 , ч.1 ст. 14 ЗУ Про оренду землі ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків (ч.1 ст.626 ЦК України ).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України ).

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам… Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.205 ЦК України , правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України ).

За правилами ст.208 ЦК України правочини між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК України .

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Оскільки, відповідно до ч.1 ст. 202 , ч.3 ст. 203 ЦК України , головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Згідно з роз"ясненнями, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам відповідно до вимог ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219 , ч.1 ст. 220 , ч.1 ст. 224 ЦК України тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст. 222 , ч.2 ст. 223 , ч.1 ст. 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним лише за рішенням суду.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України ).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю… Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред"явлена будь-якою заінтересованою особою (ч.ч.1, 5 ст.216 ЦК України ).

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За умовами договорів оренди землі Орендар зобов'язувався використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та сплачувати орендну плату один раз на рік, а саме, згідно пункту 11 договорів оренди землі, на протязі року, але не пізніше 31 грудня.

Проте за 2017 рік затримка по сплаті орендної плати від кінцевої дати її внесення склала майже 3 місяці і не внесена станом на дату складання цієї позовної заяви, хоча ніхто не позбавляв права Відповідача внести орендну плату у будь-який день, починаючи з 01 січня 2017 року.

Згідно положення п.38 зазначених вище договорів оренди землі, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором,...

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, ... а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положеннями статті 24 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: ... своєчасного внесення орендної плати.

Як встановлено п.28 договорів оренди землі, орендодавці мають право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Таким чином, право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати кореспондується з обов'язком орендаря вчасно вносити таку орендну плату.

При укладенні договорів оренди землі орендодавці (Позивачі) погодилися з його умовами та розраховували на своєчасне внесення Відповідачем орендної плати. Внаслідок порушення Відповідачем своїх зобов'язань за договорами оренди землі Позивачі позбавлені можливості вчасно отримати орендну плату у повному обсязі, що є істотним порушенням з боку Відповідача, яким завдано значної шкоди Позивачам.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Крім того, зазначеним вище рішенням ЄСПЛ також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майномта,відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

При цьому, розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. При цьому поняття законні очікування слід розглядати як елементи верховенства права та юридичної визначеності . Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Також ЄСПЛ у рішеннях у справах Стретч проти Сполученого Королівства та Ісмаїлов проти Російської Федерації наголошує на одному з обов'язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його пропорційності , справедливій рівновазі між суспільним та приватним інтересами. Складові цього критерію не є універсальними (абсолютними), оскільки не існує чіткого, виключного переліку обставин, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення цієї справедливої рівноваги .

У справі "ОСОБА_5 Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" ЄСПЛ постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Слід зазначити, що порушення вимог законодавства, на які позивачі вказують як на підставу позову у даній справі - укладення спірного договору без дотримання всіх істотних умов, вчинено насамперед з боку відповідача, наділеного відповідною компетенцією щодо недопущення порушень земельного законодавства.

При цьому слід зазначити, що оскільки відповідач - орендодавець (на якого Конвенцією як на орган у подібних відносинах покладено обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми) при укладенні договору оренди вважав, що він правильно визначив в договорі розмір орендної плати та всі істотні умови договору тощо, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, і не міг піддати сумніву правильність визначення розміру орендної плати та дотримання вимог законодавства.

Суд зазначає, що в даному випадку законні очікування позивачів, як елемент правової визначеності були порушені, оскільки вони несли індивідуальний та надмірний тягар; при укладенні договору оренди не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства, тобто порушений принцип справедливості, оскільки втручання було не пропорційним та не виправданим; при цьому орендарем не вчинено жодних адекватних та співрозмірних дій, а не тільки їх ілюзорного перелічення в договорі, тому позивачі мали законні сподівання на відновлення порушеного права, оскільки відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, систематизуючи норми вищенаведеного законодавства, суд вважає, що оскільки при укладенні договору оренди було допущено істотні порушення, встановлені на підставі досліджених доказів у судовому засіданні, то вимоги позивачів в частині визнання недійсним договору необхідно задовольнити у повному обсязі. Так як, судом приймається рішення про визнання недійсним договору, а позовні вимоги про скасування державної реєстрації є похідними від первісних вимог, тому вони також підлягають задоволенню.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268,280-289, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір",суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО- ХАНФ» про розірвання договору оренди - задоволити.

Розірвати договір оренди землі №б/н від 22 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ АГРО-ХАНФ , який зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755501007;

Розірвати договір оренди землі №б/н, укладений у 2007 році між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ХАНФ , який зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755500992;

Розірвати договір оренди землі №б/н від 22 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ АГРО-ХАНФ , який зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755501029;

Розірвати договір оренди землі №б/н, укладений у 2007 році між ОСОБА_4 та ТОВ АГРО-ХАНФ , який зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 27.11.2007 р. за №040755501027;

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю Агро-ханф на користь позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4понесені ними судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при подачі позовної заяви немайнового характеру в сумі 1053 (одна тисяча п'ятдесят три) грн. 20 коп, 704,80 грн. та 352,40 грн. кожному.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_6

Секретар : Н.І.Бедюх