Рішення

від 16.05.2018 по справі 910/932/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2018Справа № 910/932/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. ЩОРСА, будинок 36-Б; код ЄДРПОУ 34047020) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (вул. Щорса, 36-Б, м. Київ,01133)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаіра" (02068, м. Київ, ВУЛИЦЯ С.ОЛІЙНИКА, будинок 19, квартира 119; код ЄДРПОУ 33495442)

про стягнення 1 073 688,85 грн.

Представники учасників справи :

від позивача: Романів А.А. - за довіреністю від 07.02.2018 року;

від відповідача: не з'явилися .

Обставини справи :

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирової В.В. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАІРА" про стягнення 1 073 688,85грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за Кредитним договором № 11303298000 від 22 лютого 2008 року в частині своєчасної сплати відсотків за користування кредитними коштами, право вимоги за яким було набуто позивачем за Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню та 3% річних.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 1 048 846,25 грн. - суми заборгованості за простроченим відсотками, 21 558,21 грн. - пені за несвоєчасне повернення відсотків, 3 284,39 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирової В.В. залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.02.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної зави від 12.01.2018 року розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.03.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 року підготовче засідання відкладено на 24.04.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 року підготовче провадження у справі 910/932/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 16.05.2018 року.

В судове засідання 16.05.2018 року представник відповідача не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 16.05.2018 року представники позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.05.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , (далі по тексту - Первісний кредитор, Банк, AT УкрСиббанк ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шаіра (далі по тексту - Позичальник, Відповідач, ТОВ Шаіра ) укладено Кредитний договір №11303298000 (далі по тексту - Кредитний договір), за умовами якого (п.1.1. Кредитного договору) Банк зобов'язався надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит одним або декількома траншами в межах суми ліміту кредиту, що дорівнює 800 000,00 (Вісімсот тисяч) гривень 00 копійок та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у Кредитному договорі. Кредитування Позичальника здійснюється шляхом надання кредитних коштів однією сумою що дорівнює розміру ліміту кредиту або окремими сумами в період вибірки кредиту.

Згідно п. 1.2.2. Кредитного договору Позичальник зобов'язався повертати рівним частинами суму основного боргу до 22 числа кожного місяця починаючи з першого місяця після завершення періоду відстрочення. Сума щомісячного платежу, спрямованого на погашення суми основного боргу розраховується шляхом ділення фактичної заборгованості Позичальника перед Банком станом на дату завершення періоду вибірки кредиту. Суми щомісячних платежів та/або їх частини , не повернені останнім до Банку у терміни їх погашення згідно умов Кредитного договору вважаються простроченою сумою основного боргу.

Позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23 лютого 2015 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 Кредитного договору на підставі будь-якого з п. п. 2.3, 5.3., 5.5., 5.6., 5.9., 5.10., 7.4., 9.2. цього Договору.

Позичальник зобов'язався повернути суму основного боргу та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплати штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов Кредитного договору на рахунок Банку.

Відповідно до п. 1.3.1. Кредитного договору за користування кредитними коштами за цим Договором встановлюється процентна ставка в розмірі 15% річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов Кредитного договору.

Відповідно до вимог п. 1.3.2. Кредитного договору за користування кредитними коштами понад встановлений Договором строк процентна ставка встановлюється в розмірі 30% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором. Нарахування та облік таких процентів Банк здійснює відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ.

Відповідно до п. 1.3.4. Кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом факт/360 відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України.

Згідно п. 1.3.5. Кредитного договору, Позичальник зобов'язався сплачувати проценти за Договором у строк з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти за користування кредитом.

Згідно п. 1.3.6. Кредитного договору Позичальник сплачує Банку комісію за надання кредиту в розмірі 1,2 процента від суми кредитних коштів.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору Позичальник зобов'язався використовувати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені договором терміни. Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору за порушення Позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених цим договором, зокрема термінів повернення кредиту та/або процентів за користування кредитом та/або комісій, встановлених договором, Банк має право вимагати від Позичальника а Позичальник при цьому зобов'язаний сплатити Банку додатково пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 7.6. Кредитного договору Позичальник зобов'язався сплатити Банку неустойку за порушення своїх зобов'язань (в тому числі, й за порушення термінів виконання зобов'язань) встановлених п. п. 4.4., 4.5., 4.7. Кредитного договору.

Розмір зазначеної в цьому пункті неустойки встановлений рівним 5 000,00 грн.

АТ УкрСиббанк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі та надав Позичальнику кредитні кошти в розмірі на умовах та у строки визначені Кредитним договором, що підтверджується меморіальним ордером №0602169989 від 22.02.2008 року на суму 800 000,00 грн. та виписками по рахункам Позичальника, які в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є первинними бухгалтерськими документами та підтверджують факт здійснення господарської операції.

08.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк та Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (далі по тексту - ПАТ Дельта Банк , Позивач, Кредитор) укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (Далі по тексту - договір купівлі-продажу прав), відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, AT УкрСиббанк передає (відступає) AT Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого AT Дельта Банк замінює AT УкрСиббанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від AT УкрСиббанк до AT Дельта Банк прав вимоги до боржників, до AT Дельта Банк переходить (відступається) право вимагати (замість AT УкрСиббанк ) від боржників повного, належного та реального виконання обов язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Конституційний суд України в рішенні від 09.07.2002 року по справі № 15-рп/2002 зазначив наступне: Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Кредитного договору та не сплатив позивачу відсотки за користування кредитними коштами за період з 27.03.2017р. по 15.01.2018р., а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 1 048 846,25 коп. (суми заборгованості за простроченим відсотками).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ч 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Суд зазначає, що до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (позивач) перейшло право вимоги за Кредитним договором №11303298000 від 22.02.2008 року на підставі

Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року.

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що Банк взяті на себе зобов'язання виконав належним чином та надав кредитні кошти відповідачу, згідно умов Кредитного договору, а відповідачем порушено умови Кредитного договору в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами в період з 27.03.2017р. по 15.01.2018р., зв'язку з чим у відповідача перед позивачем наявна заборгованість зі сплати 1 048 846,25 коп. за простроченими відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 048 846,25 коп. (суми заборгованості за простроченим відсотками) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись п. 7.1. Кредитного договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 21 558,21 грн.

Пунктом 7.1 Кредитного договору передбачено, що за порушення Позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, Банк має право вимагати від Позичальника додатково сплатити Банку пеню в наступному порядку, а саме:

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні;

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті;

- пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України.

Позичальник повинен сплатити пеню за Договором за першою вимогою Банку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 21 558,21 грн. , нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 284,39 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 284,39 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається - на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Шаіра (02068, м. Київ, ВУЛИЦЯ С.ОЛІЙНИКА, будинок 19, квартира 119; код ЄДРПОУ 33495442) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. ЩОРСА , будинок 36-Б; код ЄДРПОУ 34047020) 1 048 846 (один мільйон сорок вісім тисяч вісімсот сорок шість) грн.. 25 коп. - суми заборгованості за простроченим відсотками, 21 558 (двадцять одну тисячу п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 21 коп. - пені за несвоєчасне повернення відсотків, 3 284 (три тисячі двісті вісімдесят чотири) грн. 39 коп. - 3% річних, 16 105 (шістнадцять тисяч сто п'ять) грн. 33 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.06.2018 року.