Рішення

від 04.06.2018 по справі 910/2984/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/2984/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Макрохім

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод

про стягнення 156 818,09 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Макрохім звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод про стягнення заборгованості в розмірі 81 003 грн., пені на суму 20 595,31 грн., 15% річних в сумі 12 826,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 14 192,34 грн., неустойки на суму 28 200,60 грн., що в загальному розмірі складає 156 818,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод зобов'язань за договором поставки №277 від 17.05.2016р. в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Згідно з п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 29.03.2018р Господарського суду міста Києва (після усунення позивачем недоліків, зазначених в ухвалі від 16.03.2018р. Господарського суду міста Києва про залишення позовної заяви без руху) за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/2984/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 29.03.2018р. про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02088, м.Київ, Дарницький район, вулиця Промислова, будинок 10, офіс 4.

Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою від 29.03.2018р. про відкриття провадження у справі було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням строку зберігання .

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за закінченням строку зберігання свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018р. Верховного суду по справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.03.2018р. в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що провадження у справі №910/2984/18 було відкрито ухвалою від 29.03.2018р. Господарського суду міста Києва, то кінцевий строк розгляду справи припадає на 28.05.2018р.

Однак, у зв'язку з тим, що суддя Любченко М.О. у період з 18.05.2018р. по 01.06.2018р. перебувала у відпустці, рішення підписується в перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

17.05.2016р. між Приватним акціонерним товариством Макрохім (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод (покупець) укладено договір поставки №277, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.1.2 договору №277 від 17.05.2016р. під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.

Загальна кількість, асортимент та комплектність продукції, що підлягає поставці, вказується в додатках до цього договору (п.2.1 договору №277 від 17.05.2016р.).

Ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривні (з врахуванням податку на додану вартість) та вказується в додатках, до цього договору, які є його невід'ємними частинами, загальна сума договору складається з загальної вартості продукції, яка була поставлена постачальником під час дії цього договору та/або була зазначена в додатках (п.п.5.1, 5.3 договору №277 від 17.05.2016р.).

Договір вступає в силу з моменту його підписання поважними представниками сторін та діє до 31.12.2016р. (п.13.1 договору №277 від 17.05.2016р.).

Додатковою угодою від 30.12.2016р. до договору поставки №277 від 17.05.2016р. сторони дійшли згоди пролонгувати дію вказаного договору до 31.12.2017р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №277 від 17.05.2016р. поставки як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 Цивільного кодексу України та ст.ст.264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Пунктом 1.4 договору №277 від 17.05.2016р. визначено, що поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджується сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 ( Умови поставки продукції ) цього договору.

Датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію, а датою переходу права власності на продукцію від постачальника до покупця є дата поставки (п.3.5, 4.1 договору №277 від 17.05.2016р.).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а представником відповідача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 141 003 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками останніх видатковими накладними №МХ006502 від 06.03.2017р. на суму 70 777,50 грн., №МХ006628 від 07.03.2017р. на суму 11 178 грн., №МХ008502 від 21.03.2017р. на суму 12 372 грн., №МХ009455 від 28.03.2017р. на суму 7 533 грн., №МХ009949 від 30.03.2017р. на суму 14 953,50 грн., №МХ011883 від 13.04.2017р. на суму 24 189 грн.

Тобто, з наведеного полягає, що Приватне акціонерне товариство Макрохім належним чином виконано свої обов'язки з поставки товару за договором №277 від 17.05.2016р. Відповідачем означених обставин спростовано не було.

Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктом 6.1 договору №277 від 17.05.2016р. (в редакції угоди від 2016р. про внесення змін до договору №277 від 17.05.2016р.) передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 14 календарних днів з дати поставки продукції.

Датою оплати продукції вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем за поставлену партію продукції, на поточний рахунок постачальника (п.6.4 договору №277 від 17.05.2016р.).

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок з оплати поставленого позивачем згідно видаткових накладних №МХ006502 від 06.03.2017р., №МХ006628 від 07.03.2017р., №МХ008502 від 21.03.2017р., №МХ009455 від 28.03.2017р., №МХ009949 від 30.03.2017р., №МХ011883 від 13.04.2017р. товару, строк виконання якого настав.

Наявними в матеріалах справи виписками банку з особового рахунку позивача підтверджується здійснення відповідачем часткової оплати за отриманий товар 22.05.2017р. на суму 30 000 грн. та 19.06.2017р. у розмірі 30 000 грн, що загалом складає 60 000 грн.

Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи документів, заборгованість відповідача за договором поставки №277 від 17.05.2016р. станом на день розгляду справи по суті становить 81 003 грн. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 81 003 грн. є обґрунтованими.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені на суму 20 595,31 грн., 15% річних в сумі 12 826,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 14 192,34 грн., неустойки на суму 28 200,60 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вже вказувалось судом, внаслідок неналежного виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого позивачем товару за вищевказаними видатковими накладними позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 20 595,31 грн. за період з 21.03.2017р. по 05.03.2018р.

Згідно з п.10.3 договору поставки №277 від 17.05.2016р. у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочки.

У п.10.8 означеного правочину сторони домовились, що строк, визначений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України до сторін не застосовується.

За висновками суду, розрахунок пені за період прострочки виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, який наданий позивачем, є вірним, внаслідок чого стягненню підлягає пеня на суму 20 595,31 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем строків оплати за отриману продукцію, позивачем було нараховано й заявлено до стягнення неустойку в сумі 28 200,60 грн.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п.10.4 договору №277 від 17.05.2016р. сторони погодили, що у випадку прострочення оплати продукції більш ніж на два місяці, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20% від простроченої суми.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати за поставлену позивачем продукцію за договором №277 від 17.05.2016р. більше ніж на два місяці, вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 20% від простроченої суми є обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок неустойки, наведений Приватним акціонерним товариством Макрохім у позовній заяві є вірним, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод 20% неустойки у розмірі 28 200,60 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Наразі, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлені до стягнення позивачем 20% неустойки за своєю правовою природою є таким видом неустойки як штраф.

Як вказувалось вище, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 09.02.2018р. Верховного Суду у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018р. по справі №911/1351/17.

У справі, що розглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Стосовно позовних вимог про стягнення 15% річних на суму 12 826,84 грн. за період з 21.03.2017р. по 05.03.2018р. та інфляційних втрат на суму 14 192,34 грн. за період з квітня 2017р. по січень 2018р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом п.10.4 договору поставки №277 від 17.05.2016р. покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 15% річних від простроченої суми.

Отже, сторонами погоджено інший розмір процентів річних, ніж визначений у ст.625 Цивільного кодексу України, що в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, передбаченому ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати за поставлену позивачем продукцію, в укладеному між сторонами договорі між контрагентами погоджено інший розмір річних, ніж встановлено у ст.625 Цивільного кодексу України, то у позивача виникло право на нарахування 15% річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок 15% річних за період прострочки виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, який наданий позивачем, є вірним, внаслідок чого стягненню з відповідача підлягають 15% річних у розмірі 12 826,84 грн. за період з 21.03.2017р. по 05.03.2018р.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат за періоди, які визначені позивачем у розрахунку до позовної заяви, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 10 345,05 грн., а розрахунок, який долучений позивачем до позовної заяви містить арифметичні помилки.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Макрохім до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод підлягають задоволенню частково на вказані вище суми.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Макрохім до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод про стягнення 156 818,09 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсинтезпрод (02088, м.Київ, Дарницький район, вулиця Промислова, буд.10, офіс 4, ідентифікаційний код 39653930) на користь Приватного акціонерного товариства Макрохім (01133, м.Київ, Печерський район, вулиця Верхня, будинок 3, ідентифікаційний код 24720905) основний борг на суму 81 003 грн., пеню у розмірі 20 595,31 грн., 15% річних в сумі 12 826,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 345,05 грн., неустойку на суму 28 200,60 грн. та судовий збір у розмірі 2 294,56 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.06.2018р.

Суддя М.О.Любченко