Рішення

від 04.06.2018 по справі 910/20226/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/20226/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О., за участю секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі

про стягнення 34 625,13 грн.

Представники учасників процесу:

від позивача: Назаренко І.С.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі про стягнення 30 922,51 грн. основного боргу, пені у розмірі 2 397,50 грн., 3% річних у розмірі 284.65 грн. та інфляційних втрат на суму 1 020,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язку стосовно повної та своєчасної оплати за виконані позивачем, на підставі домовленості сторін, роботи з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів.

Ухвалою від 20.11.2017р. Господарського суду міста Києва за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/20226/17, розгляд справи призначено на 04.01.2018р.

Ухвалою від 04.01.2018р. по справі №910/20226/17 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.02.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2018р. підготовче засідання відкладено на 27.02.2018р.

Ухвалою від 27.02.2018р. Господарського суду міста Києва судом постановлено проводити процедуру врегулювання спору за участю судді, визначено порядок проведення врегулювання спору за участю судді, призначено спільну нараду з позивачем та відповідачем на 20.03.2018р., призначено закриту нараду з позивачем та відповідачем на 22.03.2018р., провадження у справі №910/20226/17 зупинено.

Ухвалою від 27.03.2018р. Господарського суду міста Києва поновлено провадження у справі №910/20226/17, припинено врегулювання спору за участю судді, передано справу №910/20226/17 на розгляд іншому судді.

Відповідно до протоколу від 29.03.2018р. повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/20226/17 останню передано на розгляд судді Любченко М.О.

Ухвалою від 27.02.2018р. Господарського суду міста Києва суддею Любченко М.О. прийнято справу №910/20226/17 до свого провадження, призначено підготовче засідання на 23.04.2018р.

16.04.2018р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній підтвердив суму виконаних робіт, однак зазначив, що строк оплати вказаних робіт не настав, оскільки не був узгоджений між сторонами. Таким чином, за твердженням відповідача, станом на дату звернення позивача з розглядуваним позовом до суду у Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі не настав строк виконання обов'язку з оплати виконаних позивачем робіт, а у Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний , в свою чергу, не виникло право вимоги.

23.04.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 10.05.2018р., встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив до 27.04.2018р., а для відповідача - строк для надання суду заперечень на відповідь на відзив до 07.05.2018р. Відповідачу направлено повідомлення про наступне судове засідання в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України.

02.05.2018р. до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний було надіслано на адресу відповідача лист №82 від 21.08.2017р. з вимогою про оплату заборгованості, однак, за твердженням позивача, відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, суму заборгованості не оплатив. Також, у зв'язку із втратою доказів надсилання листа №82 від 21.08.2017р. з вимогою про оплату заборгованості на адресу відповідача, позивач просив суд долучити до матеріалів справи докази повторного надсилання листа-вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач можливістю подання заперечень на відповідь на відзив відповідно до ст.167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Ухвалою від 10.05.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 04.06.2018р.

Представник позивача в судове засідання 04.06.2018р. з'явився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 04.06.2018р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про проведення судового засідання 04.06.2018р. був повідомлений належним чином. В судовому засіданні 10.05.2018р. представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов.

В судовому засіданні 04.06.2018р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч.ч.1, 2 ст.640 вказаного вище нормативно-правового акту вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст.837 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.843 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ст.846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний були виконані, а Товариством з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі прийняті роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобілів на загальну суму 30 922,51 грн., про що свідчать складені та підписані представниками сторін і скріплені печатками господарюючих суб'єктів без жодних зауважень та заперечень акти виконаних робіт №ГАЗ0003202 від 20.06.2017р. на суму 8 694,11 грн., №ГАЗ0003282 від 22.06.2017р. на суму 1 835,18 грн., №ГАЗ0003328 від 27.06.2017р. на суму 4 843,92 грн., №ГАЗ0003405 від 29.06.2017р. на суму 8 779,54 грн., №ГАЗ0003472 від 30.06.2017р. на суму 343,56 грн. та акти наданих послуг №ГАЗ0003574 від 07.07.2017р. на суму 1 838,35 грн., №ГАЗ0003743 від 18.07.2017р. на суму 4 587,85 грн., що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду та укладення між ними договору підряду у спрощений спосіб, який є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань. Відповідачем в процесі розгляду спору означених обставин заперечено не було.

За поясненнями позивача, ним було надіслано на адресу відповідача лист №82 від 21.08.2017р. з вимогою про оплату заборгованості, однак, відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, суму заборгованості не оплатив, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний підлягає частковому задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого . самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, Товариством з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі були виконані роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобілів на загальну суму 30 922,51 грн., про що свідчать підписані між сторонами та скріплені печатками юридичних осіб акти виконаних робіт та акти наданих послуг. Відповідач, в процесі розгляду спору означені обставини підтвердив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача вартості виконаних робіт повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, наявність обов'язку відповідача оплатити виконані роботи, строк виконання якого настав.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Наразі, суд зазначає, що зміст представлених до матеріалів справи актів виконаних робіт та актів наданих послуг не містить відомостей щодо погодження сторонами строків їх оплати.

Інших належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів досягнення сторонами згоди щодо строків оплати виконаних позивачем робіт матеріали справи не містять.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми Цивільного кодексу України.

За твердженнями позивача, ним було надіслано на адресу відповідача лист №82 від 21.08.2017р. з вимогою про оплату заборгованості за виконані роботи.

Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження означених обставин в порядку ст.ст.74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний до матеріалів справи не надало, внаслідок чого, за висновками суду, не вбачається за можливе достеменно встановити факт направлення вимоги на адресу відповідача у розумінні ст.530 Цивільного кодексу України, в тому числі, шляхом дослідження документів пошти.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні також належні та допустимі докази виставлення на адресу відповідача рахунків на оплату за виконані роботи до подання розглядуваного позову.

Як вказує позивач, у зв'язку із втратою доказів надсилання листа-вимоги №82 від 21.08.2017р., позивачем долучено до матеріалів справи докази повторного надсилання зазначеного листа на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі , а саме фіскальний чек відділення зв'язку та опис вкладення у цінний лист від 27.04.2018р.

При цьому, суд зазначає, що неодержання відповідачем вимоги про оплату заборгованості не нівелює обов'язку відповідача здійснити оплату, так як ст.530 Цивільного кодексу України пов'язує виникнення та строк виконання грошового зобов'язання з пред'явленням вимоги, а не отриманням її боржником.

При цьому, судом враховано, що направлення листа - вимоги №82 від 21.08.2017р. було здійснено на адресу відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості з якого у розумінні ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є достовірними.

Наразі, оскільки позивачем представлено суду належні та допустимі докази звернення до відповідача з вимогою щодо оплати робіт за спірними актами у порядку, передбаченому ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, то враховуючи сплив семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, строк виконання зазначеного обов'язку відповідача на теперішній час є таким, що настав.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позов про те, що станом на дату звернення позивача з розглядуваним позовом до суду у Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі не настав строк виконання обов'язку з оплати виконаних позивачем робіт, а у Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний , в свою чергу, не виникло право вимоги, суд зазначає наступне.

За висновками суду, фактичне невиконання замовником своїх обов'язків з оплати виконаних позивачем робіт на протязі майже року, фактично призводить до порушення прав та інтересів підрядника - позивача.

При цьому, суд зазначає, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи відсутність у відповідача ґрунтовних заперечень з приводу розміру фінансових зобов'язань перед заявником, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати в повному обсязі боргу, який виник у відповідача настав, оскільки позивачем представлено суду належні та допустимі докази звернення до відповідача з відповідною вимогою про оплату робіт за спірними актами у порядку, передбаченому ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, та враховуючи сплив семиденного строку від дня пред'явлення вимоги.

Виходячи з наявних у матеріалах справи документів, заборгованість відповідача за виконані позивачем та прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобілів станом на день розгляду справи по суті становить 30 922,51 грн. Відповідач означені обставини підтвердив у відзиві на позов.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі , про стягнення суми основного боргу в розмірі 30 922,51 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення 2 397,50 грн. пені, 3% річних у розмірі 284,65 грн., 1 020,47 грн. інфляційних втрат. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено договір підряду у спрощеній формі, шляхом підписання актів виконаних робіт та актів наданих послуг, а застосування штрафних санкцій у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт погоджено не було.

Отже, враховуючи те, що між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання у вигляді сплати останнім пені, а чинним законодавством України не встановлено обов'язкове нарахування пені у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині визнаються судом необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 15.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/8153/17.

Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні від 10.11.2005р. Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі Лейла Шахін проти Туреччини зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 22.07.2017р. по 10.11.2017р. та інфляційних втрат за період з 01.07.2017р. по 31.10.2017р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що строк оплати за виконані позивачем роботи за висновками суду є таким, що настав після відкриття провадження по справі, то у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 3% річних за період з 22.07.2017р. по 10.11.2017р. та інфляційних втрат за період з 01.07.2017р. по 31.10.2017р.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі підлягають задоволенню частково.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі про стягнення 34 625,13 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірінгпрофі (02225, м.Київ, Деснянський район, вул.Оноре де Бальзака, будинок 16, ідентифікаційний код 30455302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АТЦ Лівобережний (02217, м.Київ, Деснянський район, вул.Драйзера, будинок 10, кв.37, ідентифікаційний код 37053849) основний боргу в сумі 30 922,51 грн. та судовий збір в розмірі 1 428,91 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05.06.2018р.

Суддя М.О.Любченко