Рішення

від 30.05.2018 по справі 810/1019/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року м.Київ справа № 810/1019/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіза" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіза" (далі - позивач або ТОВ "Тіза" ) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач або ДФС України ), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №417887/41638267 від 14.12.2017 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Тіза" у реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 №4 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов'язати ОСОБА_1 фіскальну службу України вчинити всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 № 4, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіза" в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її фактичного надходження, а саме: 14.11.2017.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірним рішенням було відмовлено у реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 №4, не зважаючи на її відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивач вказує, що у квитанції до податкової накладної від 14.11.2017 № 4, отриманої 30.11.2017, зазначено, що за результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 3926. У зв'язку з отриманням вказаної квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 № 4, як вказує позивач, останнім було надіслано відповідне повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК №1 від 08.12.2017 з письмовими поясненнями та разом із відповідними документами за визначеною ДФС формою.

Разом з цим, позивачем було отримано оскаржуване рішення №417887/41638267 від 14.12.2017 про відмову у реєстрації податкової накладної №4 від 14.11.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підставою відмови у реєстрації податкової накладної зазначено: надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування .

У той же час, позивач наголошує, що останнім було надано перелік документів для підтвердження реальності здійснення господарської операції, пояснення та історію підприємства, які на думку позивача, були достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної №4 від 14.11.2017.

Позивач звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, в яких конкретно документах та які саме порушення були виявлені, та/або відсутність яких саме документів стала підставою для висновку, що подані платником документи не є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Це у свою чергу, на думку позивача, свідчить, що всупереч вимог законодавства комісією не були належно розглянуті письмові пояснення та копії документів, подані платником податків.

Також позивач зазначає, що оскаржуване рішення суперечить принципу презумпції правомірності рішень платника податку. Так, підставою спірного рішення стало, зокрема, формулювання про надання платником копії документів, що не є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Разом з цим, як стверджує позивач, за наявності сумнівів у достатності наданих платником документів, які відповідають затвердженому вичерпному переліку документів, контролюючий орган у силу пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України повинен був прийняти рішення на користь платника податків.

Крім цього, позивач вказує, що комісія ДФС України не може виключно на свій розсуд оцінювати достатність наданих платником документів на підтвердження реальності операцій та довільно тлумачити затверджений Міністерством фінансів України вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також позивач звертає увагу, що під час розгляду повідомлення та прийняття рішення про відмову в реєстрації податкової накладної відповідач повинен був встановити конкретну підставу, інакше виникає фактична невизначеність, що є неприпустимим у розумінні ПК України. Тобто, в оскаржуваному рішенні лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає спірне рішення ДФС України обґрунтованим, оскільки позивачем після зупинення реєстрації податкової накладної №4 від 14.11.2017, не було надано копії первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій (а.с.72-75).

У судове засідання, призначене на 03.05.2018, з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 03.05.2018 не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений під розписку безпосередньо у суді (а.с.89).

Разом з цим, у матеріалах справи наявне клопотання представника позивача про розгляд справи №810/1019/18 у порядку письмового провадження (а.с.85).

У судовому засіданні 03.05.2018 суд поставив на обговорення представника відповідача питання про можливість продовжити розгляд справи №810/1019/18 у порядку письмового провадження. Представник відповідач щодо продовження розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 03.05.2018 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №810/1019/18 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіза» зареєстровано як юридична особа 05.10.2017, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 1 339 102 0000 015461 (ідентифікаційний код 41638267), місцезнаходження: 08154, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Соборності, будинок 36, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.10.2017 (а.с.21).

Позивач взятий на облік як платник податків 05.10.2017 в Києво-Святошинскій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області за номером запису про взяття на облік 101317249866, що підтверджується вищевказаною Випискою.

08.11.2017 між ТОВ «Тіза» та Києво-Святошинскою ОДПІ ГУ ДФС у Київській області був укладений договір №1 про визнання електронних документів, який згідно з пунктом 2 Розділу 1, надає платнику податків можливість, а не зобов'язує його подавати до органів ДФС податкові документи у електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом (а.с.78-80).

З матеріалів справи вбачається, що 06.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіза» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокард-Україна» (Замовник) було укладено договір №06/11-17, пунктом 1.1. Розділу 1 якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати замовнику наступні послуги/виконувати роботи:

- виготовлення і доставка інформаційних носіїв із зображенням парфумерно-косметичної продукції замовника для вітрин та внутрішнього простору роздрібних магазинів, що використовують торговий знак « Brocard» , « Bonjour» , « MAC» , « Kiehl' s» для їх розміщення в магазинах з метою посилення інформаційного впливу на кінцевого споживача для збільшення обсягу збуту парфумерно-косметичної продукції замовника;

- виготовлення та доставка іншої поліграфічної/виставкової/демонстраційної продукції для магазинів замовника, про що сторони підписують відповідну Додаткову угоду до договору, в якій узгоджують оригінал-макети, вартість, порядок оплати та іншу необхідну інформацію (далі - Договір №06/11-17 від 06.11.2017, а.с.29-30).

Відповідно до пункту 1.2. Розділу 1 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 перелік інформаційних носіїв (адресна програма), що будуть виготовлятись, визначаються в Додатку №1 до даного договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з пунктом 1.4. Розділу 1 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 конкретний перелік інформаційних носіїв, які виготовляються, їх оригінал - макети, вартість послуг виконавця, строки виготовлення та доставки, а також інша необхідна інформація узгоджується сторонами шляхом підписання відповідних Специфікацій до договору, які після їх підписання сторонами є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 4.1. Розділу 4 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 встановлено, що виконавець має право надати послуги за цим договором та додатковими угодами до цього договору як самостійно, так із залученням третіх осіб на підставі відповідних договорів, залишаючись при цьому відповідальним перед замовником.

Відповідно до пункту 4.3. Розділу 4 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 факт надання виконавцем послуг підтверджується шляхом підписання сторонами накладних.

У Розділі 5 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 сторони обумовили оплату послуг та порядок розрахунків, суму Договору. Так, пунктом 5.1. Розділу 5 вищевказаного договору передбачено, що вартість послуг виконавця узгоджується між сторонами та зазначається у відповідній Специфікації до договору.

Згідно з пунктом 5.2. Розділу 5 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 загальна вартість послуг виконавця (сума договору) складається із сум вартості послуг виконавця, наданих останнім протягом строку дії договору згідно Специфікацій та Додаткових угод до договору.

Оплата послуг виконавця здійснюється на підставі отриманих рахунків від виконавця, шляхом перерахування 100% від вартості послуг протягом 3-х банківських днів з дати підписання видаткових накладних та отримання рахунку від виконавця з банківського рахунку замовника на банківський рахунок виконавця згідно з реквізитами, наведеними в цьому договорі або згідно з письмовими інструкціями виконавця (пункт 5.3. Розділу 5 Договору №06/11-17 від 06.11.2017).

Відповідно до пункту 9.1. Розділу 9 Договору №06/11-17 від 06.11.2017 цей договір набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокард-Україна» та позивачем складено 06.11.2017 Додаток №1 Таблиця інформаційних площин магазинів « Brocard» до Договору №06/11-17 від 06.11.2017 (далі - Додаток №1 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017, а.с.32-36).

Як вбачається із Додатку №1 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017 сторони обумовили: назву магазинів із зазначенням адреси торгівельної точки; найменування інформаційних носіїв, що будуть виготовлятись; розмір Н:А; обробка; кількість шт.

Також, 06.11.2017 між ТОВ «Брокард-Україна» та позивачем підписано Додаток №2 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017 (далі - Додаток №2 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017, а.с.38), згідно з пунктом 1 якого визначено, що за 40 (сорок) днів до початку розміщення інформаційних носіїв із зображенням парфюмерно-косметичної продукції замовника в магазинах або в інший строк, прийнятний для обох сторін, замовник має надати виконавцю наступні технічні матеріали щодо інформаційних носіїв (продукції):

- макет зображення, записаний на диск, в форматі tif або eps, розміром не менше 300dpi. Кожний об'єкт - логотип, віжуал, салоган, продукт продукції повинен бути записаним окремо від інших об'єктів, або мають бути надані макети марки;

- brand book - представлені макети по відношенню 0,15; 0,2; 0,3; 0,4; та до 2,0, а також 2,2; 2,5; 2,8; 3,0 ширина до висоти (ширина ділена на висоту), розміщення рекламного віжуалу продукції в електронному вигляді або на друкованому матеріалі, в пропорціях;

- крамалін - проба кольору, листівка різного формату, завдяки якій проходить порівняння, затвердження підготовлених проб з кольору, надрукованих на різних матеріалах, які будуть використані при друкуванні і розміщенні інформаційних носіїв.

Крім цього, між ТОВ «Брокард-Україна» та ТОВ «Тіза» 06.11.2017 підписано Додаток №3 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017 (далі - Додаток №3 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017, а.с.40-45), пунктом 1 якого передбачено, зокрема, що сторони дійшли згоди затвердити відповідні зразки штампів магазинів замовника. Відповідно до пункту 2 Додатку №3 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017 додаток набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і є невід'ємною частиною договору.

06.11.2017 між ТОВ «Тіза» та ТОВ «Брокард-Україна» підписано Специфікацію №1 до Договору №06/11-17 від 06.11.2017, якою передбачено перелік рекламно-інформаційних носіїв із зображенням парфумерно-косметичної продукції, які виготовляються, їх кількість та вартість (а.с.62-64).

На виконання умов Договору №06/11-17 від 06.11.2017 позивачем був поставлений товар ТОВ «Брокард-Україна» на загальну суму 20 983,56 грн. у тому числі ПДВ 3497,26 грн., а саме:

- чохол на сенсорм. з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 1400х435х35 (код 000021769) у кількості 5 шт., на загальну суму без ПДВ 10071,65 грн.;

- банер з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 3300х680 (код 000029210) у кількості 2 шт., на загальну суму без ПДВ 1567,12 грн.;

- банер з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 3300х770 (код 000029211) у кількості 1 шт., на загальну суму без ПДВ 887,27 грн.;

- банер з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 3300х685 (код 000021840) у кількості 2 шт., на загальну суму без ПДВ 1578,64 грн.;

- слайд на папері з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 755х2910 (код 000029212) у кількості 1 шт., на загальну суму без ПДВ 767,17 грн.;

- слайд на папері з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 755х1520 (код 000029213) у кількості 1 шт., на загальну суму без ПДВ 400,72 грн.;

- слайд на папері з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 755х2910 (код 000029212) у кількості 1 шт., на загальну суму без ПДВ 767,17 грн.;

- постер на папері з зобр. парфум.-космет. прод. YSL розм. 1170х320 (код 000029214) у кількості 8 шт., на загальну суму без ПДВ 1045,84 грн., про що свідчить видаткова накладна № 4 від 14.11.2017 (а.с.52).

Перевезення вантажу з пункту навантаження позивача до пункту розвантаження вантажоодержувача, а саме, ТРЦ « Dream Town» магазин Брокард, м. Київ, пр. Оболонський, 1-Б, літ. А, здійснювалося позивачем автомобілем MITSUBISHI L 200 реєстраційний номер АA 3755 HX, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 14.11.2017 №Р4, яка містить відмітку про отримання вантажу відповідальною особою ТОВ «Брокард-Україна» (а.с.56).

Судом встановлено, що після отримання товару замовником ТОВ «Брокард-Україна» було перераховано позивачу в якості оплати за ТМЦ кошти у загальному розмірі 1 317 086,94 грн., що підтверджується випискою по рахунку ТОВ «Тіза» за 16.11.2017 (а.с.58).

Як вбачається з матеріалів справи, у день фактичного відвантаження товару позивачем за правилом першої події було складено податкову накладну №4 від 14.11.2017 на суму 20 983,56 грн. у тому числі ПДВ 3497,26 грн. (а.с.24).

Після доставки вказаної податкової накладної до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем була отримана квитанція №1 від 30.11.2017 про те, що документ прийнято, реєстрація податкової накладної №4 від 14.11.2017 зупинена (а.с.25).

В якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної відповідачем вказано таке: «відповідно до п. 201.16 ст.201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 3926.&?К;%REFINE%&gП;. Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстра » .

Судом встановлено, що позивачем через автоматизовану систему Єдине вікно подання електронних документів було надіслано повідомлення №1 від 08.12.2017 щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по ПН/РК, реєстрація якої/го зупинено стосовно податкової накладної №4 від 14.11.2017, в якому у графі пояснення зазначено: «пояснення подано в довільній формі з назвою документа Пояснення і долучено до документів» (а.с.26).

До вищевказаного повідомлення позивачем були додані (прикріплені) документи (відскановані копії) у кількості 13 документів, що підтверджується документами довільного формату, а саме: договір з ТОВ «Брокард-Україна» від 06.11.2017 №06/11-17 (а.с.28); додаток №1 від 06.11.2017 до договору на постачання продукції для ТОВ «Брокард-Україна» (а.с.31); додаток №2 від 06.11.2017 до договору на постачання продукції для ТОВ «Брокард-Україна» (а.с.37); додаток №3 від 06.11.2017 до договору на постачання продукції для ТОВ «Брокард-Україна» (а.с.39); договір про виготовлення поліграфічної продукції від 09.11.2017 №63/17-ТД (а.с.46); видаткова накладна на отримання продукції від ТОВ ТД Гранд Афіш від 13.11.2017 №ТД-13/11-050 (а.с.49); видаткова накладна на постачання продукції на користь ТОВ «Брокард-Україна» від 14.11.2017 №4 (а.с.51); рахунок на оплату від постачальника від 09.11.2017 №9/11-009 (а.с.53); товарно-транспортна накладна на доставку продукції по Києву від 14.11.2017 №Р4 (а.с.55); банківська виписка про надходження оплати від ТОВ «Брокард-Україна» б/н від 16.11.2017 (а.с.57); платіжне доручення про оплату за поставлену продукцію від 17.11.2017 №4 (а.с.59); специфікація на поставку продукції від 06.11.2017 №1 (а.с.61); пояснення б/н від 08.12.2017 (а.с.65).

Як вбачається із пояснень щодо зупинення реєстрації податкової накладної (а.с.66), позивачем зазначено, зокрема, про те, що підставою для зупинення реєстрації податкової накладної відповідачем обрано п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, а саме: … невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД 3926 (Інші вироби з пластмас та вироби з інших матеріалів товарних позицій 3901-3914) . Застосування даного критерію, як вказує позивач, є прямим порушенням права товариства на вільне ведення підприємницької діяльності. Водночас, товариство не належить до галузей, в яких держава здійснює контроль за цінами, та не є монополістом, тому за загальним правилом товариство самостійно визначає свою цінову політику і розмір націнок залежно від ринку, на якому воно реалізує товари, тобто на підставі попиту та пропозиції.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що за результатом розгляду наданих позивачем пояснень та документів комісією Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації було прийнято рішення від 14.12.2017 №417887/41638267 про відмову у реєстрації податкової накладної №4 від 14.11.2017 (а.с.23).

В якості підстави прийняття такого рішення зазначено про надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіза» за захистом порушених прав та інтересів звернулось із даним позовом до Київського окружного адміністративного суду з вимогою про його скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні / розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом ОСОБА_2 України.

Такий Порядок був затверджений постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 29 грудня 2010 р. № 1246 (далі - Порядок №1246, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246 Після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, щодо відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Наведене положення відповідає пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України, яким закріплено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_2 України, у разі відповідності такої податкової накладної / розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Підпунктом 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

а) порядковий номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування;

б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування;

в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вичерпний перелік таких документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, законодавчо закріплено, що після надсилання платником податків складеної ним податкової накладної (розрахунку коригування) до ДФС України в автоматизованому режимі (тобто без участі працівників контролюючого органу) проводиться, серед іншого, перевірка відповідності цієї податкової накладної (розрахунку коригування) критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення її реєстрації.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 р. за № 753/30621 (далі - Критерії, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Цим же наказом затверджений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік №567, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 1 пункту 6 Критеріїв, який був зазначений відповідачем в квитанції від 30.11.2017 в якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 №4, моніторинг податкової накладної / розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній / розрахунку коригування, яку (який) подано на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеному у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75 % загального такого залишку для платників, у яких значення показника D становить більше 0,03; більше 60 % - від 0,02 до 0,03; більше 50 % - від 0,015 до 0,02; більше 40 % - від 0,01 до 0,015, більше 30 % - від 0,005 до 0,01, більше 20 % - до 0,005) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України (далі - Кодекс), стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі;

3) розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку на додану вартість, якщо передбачається зміна вартості товару/послуг більше ніж удвічі та/або зміна номенклатури товарів/послуг (для кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД - зміна перших чотирьох цифр кодів, а для кодів послуг відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг - перших двох цифр кодів).

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає одній з умов, зазначених у підпунктах 2, 3 цього пункту, реєстрація такої (такого) податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з підпунктом 1 пункту 1 Переліку №567 для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, визначений такий вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних,у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Суд зауважує, що вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 Переліку №567 письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Згідно з підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про:

- реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом ОСОБА_2 України.

Такі підстави встановлені постановою Кабінетом ОСОБА_2 України від 29.03.2017 №190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації» , якою закріплено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування.

З матеріалів справи вбачається, що саме остання обставина (надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування) була зазначена ДФС України в якості підстави прийняття спірного рішення.

Така підстава для відмови у реєстрації податкової накладної за своєю суттю є складною, оскільки містить у своєму складі два можливі критерії: наявність порушень у наданих копіях документів; недостатність наданих копій документів.

При цьому, конструкція наведеної вище норми постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 29.03.2017 №190 містить сполучники «та/або» , що свідчить про альтернативну можливість існування тієї чи іншої підстави для відмови. Зазначене свідчить про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення у ній Комісія ДФС України повинна встановити конкретну обставину із двох наведених, або ж зазначити про існування двох підстав без використання сполучника «або» .

Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податків документів для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених Переліком №567.

У свою чергу, така підстава для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення Комісією у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів.

Відповідно до пункту 16 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 566, Комісією розглядаються письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України (далі - Кодекс), а також висновок контролюючого органу з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що Комісія може перевірити подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, в тому числі електронні, одержані від інших платників податків, засобів масової інформації тощо).

Згідно з пунктом 5.1 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Державної фіскальної служби України від 26 червня 2017 року № 450, матеріали, що виносяться на розгляд Комісії ДФС, включають, серед іншого: письмові пояснення та/або копії документів платника податку стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації; Таблицю даних платника податку, яка надана платником податку до ДФС; висновок контролюючих органів з пропозицією щодо врахування/неврахування інформації, зазначеної у Таблиці даних платника податку.

Таким чином, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення Комісією ДФС України відповідного засідання, на якому членами Комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

У той же час, суд звертає увагу на те, що у спірному рішенні №417887/41638267 від 14.12.2017 про відмову у реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 №4 не зазначено, які саме документи, надані позивачем, були складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної; ДФС України не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.

Спірним рішенням ДФС було відмовлено у реєстрації податкової накладної з підстави надання платником податку копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

При цьому, ДФС України лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з Переліком №567 не надано; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови у реєстрації.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Водночас, суд зауважує, що оскаржуване рішення фактично не містить чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, що свідчить про його необґрунтованість.

Керуючись закріпленим в статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, який передбачає вжиття судом визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що основним видом економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіза" за КВЕД ДК 009:2010 є: 73.11 Рекламні агентства , що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.10.2017 (а.с.21).

Як вище встановлено судом, позивачем було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Брокард-Україна» послуги / виконані роботи із виготовлення та доставки інформаційних носіїв із зображенням парфумерно-косметичної продукції та іншої поліграфічної, виставкової, демонстраційної продукції відповідно до Договору №06/11-17 від 06.11.2017.

З метою виконання вищевказаного Договору №06/11-17 від 06.11.2017, позивачем (замовником) було укладено із Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Гранд Афіш (виконавець) договір про виготовлення поліграфічної продукції №63/17-ТД від 09.11.2017, пунктом 1.1. розділу 1 якого передбачено, що виконавець на замовлення замовника зобов'язується виготовити та передати йому у власність поліграфічну продукцію, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити продукцію на умовах цього договору (далі - Договір №63/17-ТД від 09.11.2017, а.с.47-48).

Відповідно до пункту 1.2. розділу 1 Договору №63/17-ТД від 09.11.2017 найменування робіт, їх обсяг (кількість продукції), строк виконання та їх вартість зазначаються у специфікаціях (додатках) або у рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною договору. При цьому, за відсутності додаткових угод або специфікацій (додатків) до договору, невід'ємною його частиною є рахунки-фактури та видаткові накладні.

Згідно з пунктом 2.1. розділу 2 Договору №63/17-ТД від 09.11.2017 оплата продукції здійснюється наступним чином: попередня оплата у розмірі 40 % вартості відповідного замовлення продукції здійснюється протягом 2-х банківських днів з моменту її відвантаження та підписання сторонами видаткової накладної або акта приймання-передачі продукції; оплата решти вартості продукції здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної або акта приймання-передачі продукції.

Пунктом 3.1. розділу 3 Договору №63/17-ТД від 09.11.2017 визначено, що продукція виготовляється та передається у кількості, передбаченій у специфікації, та є орієнтованою. Фактична кількість продукції зазначається у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 10.1. розділу 10 Договору №63/17-ТД від 09.11.2017 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2018 року.

Судом встановлено, що 09.11.2017 ТОВ Торговий дім Гранд Афіш було виставлено позивачу рахунок №9/11-009 на оплату щодо виготовленої поліграфічної продукції (а.с.54).

Так, на виконання умов Договору про виготовлення поліграфічної продукції №63/17-ТД від 09.11.2017, Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Гранд Афіш позивачу було виготовлено та передано товар на загальну суму 314954,18 грн., у тому числі ПДВ 52492,36 грн., що підтверджується видатковою накладною №ТД-13/11-050 від 13.11.2017 (а.с.50).

Після передачі поліграфічної продукції, позивачем було перераховано ТОВ Торговий дім Гранд Афіш в якості оплати за виготовлення продукції 314954,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4 від 17.11.2017 (а.с.60).

Суд зазначає, що всі вищевказані документи, надані позивачем, не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Отже, відповідність обсягу наявної у позивача продукції обсягам реалізації, відображеним у податковій накладній №4 від 14.11.2017, підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які, як зазначено вище, за допомогою автоматизованої системи Єдине вікно подання електронних документів були надіслані позивачем ОСОБА_1 фіскальній службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію зазначеної податкової накладної.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією ОСОБА_3 ОСОБА_2 Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

У ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії ДФС України по прийняттю спірного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчить про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених у Резолюції ОСОБА_3 ОСОБА_2 Європи 77 (31) від 28.09.1977, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати у подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління» .

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навели мотивів прийняття спірного рішення та неврахування наданих позивачем документів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що, враховуючи наявність у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення господарської операції між позивачем та ТОВ «Брокард-Україна» , та приймаючи до уваги те, що такі документи були надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіза» відповідачеві, останній не мав правових підстав для прийняття рішення про відмову у реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 №4.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовної вимоги ТОВ «Тіза» про визнання протиправним та скасування спірного рішення Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, №417887/41638267 від 14.12.2017.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної фіскальної служби України вчинити всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 № 4, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіза", в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її фактичного надходження, а саме: 14.11.2017, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обов'язків платника податків.

Натомість, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на Комісію ДФС України.

Згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 ПК України податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні положення закріплені в пункті 19 Порядку №1246.

При цьому, пунктом 20 Порядку №1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в ЄРПН та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірну податкову накладну.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За приписами пункту частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Як вбачається з положень Рекомендації ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_3 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд зазначає, що дискреційні функції Державної фіскальної служби України як суб'єкта владних повноважень під час прийняття рішення щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН досить жорстко обмежені у законодавчому порядку, оскільки Наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017 визначений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до ДФС України всіх документів, визначених Переліком №567 як достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, та підтвердження належної форми та змісту цих документів, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної №4 від 14.11.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд звертає увагу, що згідно із частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіза» №4 від 14.11.2017, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Суд зазначає, що згідно квитанції №1 про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних №4 від 14.11.2017 (а.с.25) днем фактичного надходження даної податкової накладної до ДФС України є 30.11.2017, тому суд вважає за можливе зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію спірної податкової накладної саме цією датою.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 3524,00 грн. згідно платіжного доручення №102 від 08.02.2018, оригінал якого міститься у матеріалах справи (а.с.2).

Верховний Суд України в постанові від 14.03.2017 (справа №П/800/559/16) зазначив про те, що системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162, частини п'ятої статті 171-1 КАС дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд зазначає, що у даному випадку вимога про скасування рішення ДФС України про відмову у реєстрації податкової накладної та зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, у реєстрації якої було протиправно відмовлено оспорюваним рішенням, є однією позовною вимогою, за звернення до суду із якою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1762,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Крім цього суд зазначає, що 27.04.2018 через канцелярію суду представником позивача було подано заяву б/н від 27.04.2018 про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Згідно із статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Розглянувши клопотання позивача про повернення надміру сплаченого судового збору, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 1762,00 грн. підлягає поверненню на його користь як така, що сплачена понад встановлений Законом України Про судовий збір розмір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИ РІ ШИ В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації №417887/41638267 від 14.12.2017 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Тіза" у реєстрації податкової накладної від 14.11.2017 №4 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

3. Зобов'язати ОСОБА_1 фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 14.11.2017 №4, подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіза" (ідентифікаційний код 41638267), днем її фактичного надходження - 30.11.2017 р.

4. Стягнути судовий збір у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіза" (ідентифікаційний код 41638267, місцезнаходження: 08154, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Соборності, будинок 36) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіза" (ідентифікаційний код 41638267, місцезнаходження: 08154, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Соборності, будинок 36) судовий збір у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.), сплачений згідно платіжного доручення №102 від 08.02.2018.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду - 30.05.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.