Рішення

від 05.06.2018 по справі 923/379/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                    05 червня 2018 року, м. Херсон, справа № 923/379/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії ПАТ "Укртелеком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант і К"

про стягнення 13920,26 грн,

в с т а н о в и в:

16.05.2018 Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Херсонської філії ПАТ «Укртелеком» звернулося до суду з вимогами, спрямованими до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант і К» про стягнення 13920,26 грн, з яких: 12660,09 грн основної заборгованості, 1024,95 грн пені, 104,40 грн річних та 130,82 грн інфляційних; обґрунтовуючи їх несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором оренди комерційної нерухомості № 65Е000-408/16 від 01.08.2016.

Ухвалою суду від 17.05.2018 відкрите провадження у справі та її розгляд здійснювався за правилами спрощеного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу у строк до 04.06.2018 надати відзив на позов, проте його у встановлений судом строк не надано, а поштова кореспонденція суду повернулася без вручення її відповідачу з довідкою відділення поштового зв'язку про вибуття адресата, у зв'язку з чим розгляд справи проведений за наявними матеріалами.

Крім викладеного судом встановлено, що 01.08.2016 між сторонами укладений договір оренди № 65Е000-408/16, за умовами якого позивач, виступаючи в якості орендодавця, передав відповідачу, як орендарю, в оплатне користування нежиле приміщення – столярну майстерню та навіси, загальною площею 225,5 кв. м за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Семенівське шосе буд. 7; строком до 30.06.2017, а відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату в розмірі 18,34 грн за 1 кв м на місяць без ПДВ для столярної майстерні, у розмірі 4,63 грн без ПДВ за 1 кв м для навісів, а також плату за послуги з утримання нерухомості у розмірі 423,94 грн без ПДВ за місяць, у строк до 20 числа розрахункового місяця.

На виконання умов договору позивач передав за актом приймання-передачі від 31.12.2017 обумовлене приміщення в оренду, яке використовувалося відповідачем до 31.12.2017, що слідує з акту приймання передачі від 31.12.2017, за яким відповідач повернув орендоване майно.

Не дивлячись на умови договору відповідач власні зобов'язання виконав частково, не сплативши вартість оренди за жовтень, листопад та грудень 2017 року на загальну суму 11133,90 грн з ПДВ, а також не сплатив витрати на утримання приміщень у розмірі 1526,19 грн.

Через несвоєчасне виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати та витрат на утримання приміщень позивачем нараховані 104,40 грн річних, 130,82 грн інфляційних, а також 1024,95 грн пені, яка передбачена пунктом 8.2. договору, за яким у випадку прострочення по сплаті платежів орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Встановлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарського зобов'язання, в силу якого у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди. Зокрема, згідно з приписами статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, а за змістом статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.

Зі змісту наведених норм слідує висновок, що орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві оренду плату у встановлений строк, а безпосередньо між сторонами такого правочину виникають правовідносини оренди (найму).

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за яким суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). При цьому не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).

За таких обставин, несвоєчасне та неповне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по сплаті орендної плати та інших платежів за договором, є порушенням взятих відповідачем на себе зобов'язань та вказаних правових положень.

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення сум інфляційних, річних та пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов'язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

За таких обставин нарахування пені є правомірним.

Разом з тим, у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) також не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічні правові висновки викладені в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобов'язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу 104,40 грн річних та 130,82 грн інфляційних.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є правомірними.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 129 ГПК України суд зазначає, що оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір у розмірі 1762 грн покладається на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України ,

                                        в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант і К» (74800 Херсонська область, м. Каховка, провулок Трубний, буд. 5, ідентифікаційний код 37748936) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Херсонської філії ПАТ «Укртелеком» (73000 м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 41; ідентифікаційний код 01188661) – 12660,09 грн основної заборгованості, 1024,95 грн пені, 104,40 грн річних, 130,82 грн інфляційних та 1762 грн компенсації по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

                               Суддя           М.К. Закурін