Постанова

від 30.05.2018 по справі 910/1303/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. Справа№ 910/1303/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є.

та представників учасників провадження у даній справі у відповідності до протоколу судового засідання від 30.05.2018

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області

на постанову господарського суду міста Києва від 07.03.2018

у справі № 910/1303/18 (суддя Івченко А.М)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" (далі - Товариство)

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/1303/18 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс"; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута Мельникова Валентина Анатолійовича; завершено підприємницьку діяльність банкрута; вирішено інші процесуальні питання.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Київській області звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/1303/18 та закрити провадження у даній справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на постанову господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/1303/18; встановлено сторонам строк задля надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 16.05.2018.

02.05.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у даній справі було відкладено розгляд апеляційної скарги на 30.05.2018.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 30.05.2018 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник боржника заперечив проти апеляційної скарги та просив оскаржувану постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників провадження у справі, які не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 8 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Оскаржуваною постановою суд першої інстанції визнав банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс"; відкрив ліквідаційну процедуру; призначив ліквідатором банкрута Мельникова Валентина Анатолійовича.

З даним судовим рішенням апелянт не погодився, звернувшись до суду з апеляційною скаргою.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена з неповним дослідженням обставин справи та є такою, що не відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.

Визнаючи боржника банкрутом, суд першої інстанції виходив з того, що майна боржника недостатньо для погашення наявної кредиторської заборгованості у розмірі 125 000,00 грн., а головою ліквідаційної комісії належним чином здійснено заходи досудової процедури ліквідації боржника.

Однак колегія суддів не погоджується з даним висновком господарського суду та за наслідками апеляційного перегляду справи вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та закриття провадження у даній справі з огляду на наступне.

Згідно з поданою до суду першої інстанції заявою про порушення провадження у справі про банкрутство загальними зборами учасників Товариства у листопаді 2017 року було прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи, призначено ліквідатора, яким в ході виконання своїх повноважень було виявлено наявність у господарюючого суб'єкта, що ліквідується за рішенням засновника непогашеної кредиторської заборгованості, строк оплати якої настав.

На підтвердження вказаних обставин суду було подано протокол загальних зборів учасників товариства про ліквідацію підприємства, докази звернення до державного реєстратора та податкового органу з відповідним повідомленням та для з'ясування питання про наявність заборгованості перед бюджетом та позабюджетними державними цільовими фондами, довідки державних реєстраційних органів, що здійснюють реєстрацію майнових активів (різного роду рухомого та нерухомого майна), матеріали інвентаризації тощо.

Згідно зі ст. 209 ГК України, у разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспроможним.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 3 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства є ознаками неоплатності боржника та підставою для ініціювання перед господарським судом процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, згідно зі статтею 95 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Такий порядок визначений ст. ст. 105, 110, 111 ЦК України, норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи (суб'єкта господарювання).

Особлива процедура, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з цим, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

При цьому дотримання вимог у відповідності до ст. 111 ЦК України та сукупність вказаних дій із доданням відповідних доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, а докази на підтвердження всіх цих передумов для порушення провадження у справі в порядку даної статті додаються саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.

Стаття 104 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Стаття 105 ЦК України визначає, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення про припинення боржника шляхом ліквідації прийнято 16.11.2017, про що свідчить відповідний протокол загальних зборів учасників боржника № 4. При цьому єдиним учасником боржника є ОСОБА_3 відповідно до Статуту боржника у справі.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ч. 2 ст. 105 ЦК України).

Згідно зі ст. 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (витяг наявний у матеріалах справи), засновником боржника 20.11.2017 оприлюднено рішення щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації, із зазначенням кінцевого строку для заявлення вимог кредиторів - 22.01.2018.

Згідно з ч. 8 ст. 111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Однак, судовою колегією встановлено, що інвентаризація активів та зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" була здійснена одноособово ліквідатором.

Стаття 11 Закону визначає, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, до заяви боржника додаються зокрема, відомості про всі рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансових кредитних установах, їх реквізити.

Частиною 3 статті 111 ЦК України визначено, що під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Разом з тим, згідно з п. 11.16 Порядку обліку платників податків та зборів, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462 „Про внесення змін до Порядку обліку платників податків та зборів"), належним доказом наявності відкритих /закритих рахунків у боржника є Довідка ДПІ по розрахункових рахунках боржника в банківських установах, розміру залишку коштів та їх закриття.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що докази звернення голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) боржника до відповідного податкового органу для отримання довідки з переліком рахунків юридичної особи боржника та відомостей про їх закриття в матеріалах справи відсутні, як і відсутня також довідка відповідного податкового органу по розрахункових рахунках боржника.

За відсутності доказів про наявність відкритих рахунків або їх відсутність, руху коштів на них, залишку коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс", на дату прийняття рішення про припинення діяльності боржника неможливо дійти до висновку про обґрунтоване співвідношення активу та пасиву за даними проміжного ліквідаційного балансу боржника, що в свою чергу свідчить про порушення досудової процедури ліквідації товариства, зокрема ч. 3 ст. 111 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 111 ЦК України, для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів. Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Всупереч наведених норм, матеріали справи не містять доказів подання (надсилання) первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку до контролюючих органів.

Згідно з ч. 1 ст. 95 Закону, до боржника, що ліквідується власником, застосовується особливий порядок провадження у справі. Головною умовою порушення провадження у справі про банкрутство за цією статтею є стан неоплатності боржника, що встановлюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) боржника за наслідками аналізу його пасиву та активу.

Судовою колегією встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 117,39 грн. (вказане підтверджується інтегрованою карткою з ЄСВ, яка долучена до матеріалів справи).

Також, відповідно до фінансового звіту суб'єкта малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" станом на 31.12.2017 (останній податковий звіт, станом на кінець звітного періоду), поданого останнім до податкових органів вбачається, що балансова вартість активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" складає 944,9 тис. грн., в тому числі наявна також дебіторська заборгованість у розмірі 398,2 тис. грн., та інша поточна дебіторська у розмірі 198,2 тис. грн., а в графі кредиторська заборгованість зазначено 2 тис. грн.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" в суді апеляційної інстанції, пояснюючи ці обставини, про які заявлено апелянтом, зазначив, що бухгалтером підприємства була допущена вказана помилка у фінансовому звіті, оскільки станом на 31.12.2017 активи у підприємства були відсутні, але відповідні зміни до бухгалтерської звітності підприємства боржника не були внесені.

Проте, судовою колегією враховано ст. 50 Податкового кодексу України, в якій зазначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку, чого в даному випадку боржником зроблено не було.

Зазначене представник боржника не спростував.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в силу приписів ч. 4 ст. 11 Закону, боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

Так, заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (частина четверта статті 11 Закону). У визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами.

У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі.

Зазначеною нормою фактично передбачено обов'язок боржника довести факт наявності у останнього майна, достатнього для покриття судових витрат у справі про банкрутство.

Так, згідно з матеріалами справи, в ході здійснення ліквідаційної процедури було проведено інвентаризацію активів підприємства та заборгованості боржника, в результаті якої встановлено відсутність у боржника активів, грошових коштів та дебіторської заборгованості у підприємства. При цьому головою ліквідаційної комісії Боржника подано до суду заяву в порядку ч. 4 ст. 11 Закону.

З матеріалів справи також вбачається, що до реєстру вимог кредиторів боржником включено вимоги одного кредитора, а відтак боржником має бути відшкодовано сплату судового збору у разі подання відповідної заяви.

В той же час, необхідно також враховувати витрати на публікацію оголошень у справі про банкрутство.

Відсутність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 11 Закону. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 915/604/14 від 11.02.2015).

За твердженням боржника у нього відсутні грошові кошти та майнові активи, та зазначені обставини виключають можливість у майбутній процедурі банкрутства покрити судові витрати, здійснення яких є обов'язковим для законного перебігу процедури банкрутства підприємства в судовому порядку.

Підсумовуючи наведене, звернення голови ліквідаційної комісії боржника до суду з відповідною заявою за відсутності у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат у справі про банкрутство, відсутність доказів надання ліквідатором банкрута контролюючим органам, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, відсутність доказів закриття відповідних банківських рахунків боржника, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в порядку ст. 95 Закону.

Місцевий суд на вказані вище недоліки уваги не звернув, чим в свою чергу порушив вимоги законодавства щодо повного та всебічного розгляду заяви боржника на підставі фактичних обставин справи та наявних у ній доказів.

У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищезазначене, провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" порушено безпідставно.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарський суд м. Києва дійшов помилкового висновку про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" банкрутом за ст. 95 Закону, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" не доведено в суді дотримання в повному обсязі вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, не надано на момент порушення провадження у даній справі всіх належних та допустимих доказів на підтвердження проведення повної досудової процедури ліквідації боржника, у відповідності до вимог чинного законодавства що є порушенням вимог ст. 95 Закону, з огляду на що оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю у зв'язку з безпідставним її порушенням.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 281-284 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/1303/18 задовольнити.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/1303/18 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким провадження у справі № 910/1303/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дивотекс" закрити.

4. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі та державному реєстратору за місцезнаходженням боржника.

5. Матеріали справи № 910/1303/18 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови підписаний 04.06.2018.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко