Рішення

від 31.05.2018 по справі 324/1321/17

ПОЛОГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 324/1321/17

Провадження № 2-а/324/5/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

при секретарі Басараб А.О.,

за участю

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Пологи цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, управління праці та соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

11 вересня 2017 року представник позивача адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Пологівського районного суду Запорізької області із позовом до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі за текстом - Управління; Відповідач) про визнання бездіяльності противоправною та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 (далі за текстом - Позивач) є пенсіонером за віком, яка отримує пенсію з 25 березня 1976 року. ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа в 2014 році звернулася до відповідача з заявою про переведення її пенсійної справи з УПФУ Петровського району м.Донецька до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Деякий час пенсія ОСОБА_2 виплачувалася, однак більше двох останніх років пенсія їй не виплачується. У даному випадку, зазначено в позові, пенсія є єдиним джерелом доходу для Позивача, і ця пенсія є власністю ОСОБА_2

ОСОБА_2 звернулася за правовою допомогою до адвоката, яким було направлено запит на адресу Відповідача з проханням надати інформацію щодо виплати пенсії ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеній особі, а також щодо правомірності припинення виплати їй пенсії. Адвокатом Позивача було отримано лист від Відповідача, датований 09 серпня 2017 року за №4643/03, в якому було відмовлено адвокату у наданні запитаних відомостей.

Представник позивача в інтересах останньої просить суд постановити судове рішення, яким: 1) визнати протиправною бездіяльність Пологівського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; 2) зобов'язати Пологівське об'єднане управління пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії з моменту її припинення та здійснити виплату заборгованості за весь час затримки, оскільки бездіяльність Відповідача суперечить вимогам ст.ст.47,49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, п.2.8, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, усталеній практики Європейського Суду з прав людини, а тому привела до порушення законних прав і свобод пенсіонера ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_2 та її представник за угодою про надання правової допомоги адвокат ОСОБА_3 у судове засіданні не з'явилися, надали суду заяви про розгляд справи в їх відсутність, просили суд позов задовольнити з зазначених у ньому підстав (а.с.14,21,38,50,54,79).

Представник третьої особи за довіреністю ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленою про місце, дату і час судового засідання, звернулася до суду з письмовою заявою, в якій просить справу розглянути за її відсутності у зв'язку зі службовим відрядженням. Просила суд постановити рішення відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.93).

Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Враховуючи наведене розгляд справи здійснюється за відсутністю позивача, представника позивача і представника третьої особи.

Представник Відповідача за довіреністю ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні змісту письмових заперечень, що містяться в матеріалах справи (а.с.25-26). При цьому ОСОБА_1 на обґрунтування позиції Відповідача пояснила, що права і інтереси ОСОБА_2 Відповідачем не були порушені, оскільки: 1) виплата пенсії ОСОБА_2 з 01 лютого 2015 року не припинена, а призупинена, бо ОСОБА_2 в порушення вимог ст.7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб №1706-VII від 20 жовтня 2014 року, Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05 листопада 2014 року Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , будучи внутрішньо переміщеною особою, не отримала Довідку внутрішньо переміщеної особи в УСЗН Пологівської районної державної адміністрації, а тому з 01 лютого 2015 року не було законних підстав продовжувати виплату їй пенсії; 2) відповідно до ст.64 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Відповідач не зобов'язаний був попереджати Позивача за один місяць до дати призупинення пенсії, оскільки такі попередження здійснюються Відповідачем лише у разі припинення виплат пільгових пенсій; 3) виплата пенсії Позивачу призупинена відповідно до вимог ст.49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з інших підстав. У зв'язку з зазначеним просила суд у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем і її представником, думку представника третьої особи, вислухав пояснення представника відповідача, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, оглянувши в оригіналі пенсійну справу ОСОБА_2 №3493, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог на підставі наданих доказів, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії паспортних даних на а.с.6-8 судом встановлено, що Позивач є громадянкою України.

Судом з копії посвідчення №93, виданого 15 квітня 1976 року, встановлено, що ОСОБА_2 є пенсіонером за віком з 25 березня 1976 року безстроково (а.с.4).

З копії відповіді заступника начальника Пологівського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області №4643/03 від 09 серпня 2017 року на ім'я адвоката ОСОБА_3 вбачається, що Відповідачем надана відповідь з посиланням на Закон України Про інформацію , що нема підстав для надання адвокату конфіденційної інформації (а.с.5).

З копії заяви на запит пенсійної справи з іншого району встановлено, що ОСОБА_2 30 жовтня 2014 року звернулася до Відповідача з заявою про запит її пенсійної справи з УПФУ в Петровському районі м.Донецька (а.с.27).

З копії розпорядження №3493 від 17 листопада 2014 року встановлено, що ОСОБА_2 Відповідачем призначено пенсію за віком у розмірі 3089,35 грн. (а.с.29).

З копії списку осіб, в яких є ознака переселенців, вбачається, що ОСОБА_2 значиться в списку за номером особового рахунку138521; ідентифікаційним номером НОМЕР_1, серією ВЕ та номером паспорту 528611 (а.с.30-31).

Згідно довідки Пологівського об'єднаного УПФУ №1721 від 27 вересня 2017 року, ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року по 31 січня 2015 року було виплачено пенсію за віком за особовим рахунком №138521 в загальній сумі 18536,10 грн. (а.с.34).

У відповіді УСЗН Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області №5633 від 20 листопада 2017 року на запит Відповідача повідомляється, що ОСОБА_2 не перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації як внутрішньо переміщена особа, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи їй не видавалася (а.с.72).

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з лютого 2015 року на підставі не отримання нею Довідки внутрішньо переміщеної особи, і, як наслідок, не підтвердження її фактичного місця перебування.

Відповідно до статті 8 Конституції України, саме Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади №8 від 13 червня 2007 року, передбачено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії , ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я . Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України , Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюються в установах Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 09 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.

Отже, умовами виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ Державний ощадний банк або з доставкою додому весь час дії такої довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №352 було також внесено зміни до постанови №509, згідно яких довідка діє безстроково. Довідка, що видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Відповідно статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: вчинила дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Відповідно до статті 5 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до статті 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених статтею 49 зазначеного Закону, стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії, а тому на час припинення відповідачем виплати позивачу пенсії 01 лютого 2015 року були відсутні встановлені зазначеним Законом на це підстави.

Відповідач не довів суду правомірність припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2015 року, оскільки будь-яким належним доказом не доведено, з яких саме передбачених законодавством підстав ОСОБА_2 перестала отримувати пенсію за віком з 01 лютого 2015 року, зокрема, згідно списку осіб, в яких є ознака переселенців, містяться дані пенсіонера ОСОБА_2 за номером особового рахунку138521; ідентифікаційним номером НОМЕР_1, серією ВЕ та номером паспорту 528611 (а.с.30-31). Будь-яких письмових доказів тому, що пенсіонеру ОСОБА_2 припинена виплата пенсії з 01 лютого 2015 року із зазначенням підстав для цього, Відповідачем не надано суду.

Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08 червня 2016 року №365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб ; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Суд приймає до уваги те, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося 01 лютого 2015 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08 червня 2016 року №365 та з підстав, не передбачених у статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , а тому припинення виплати пенсії позивачу з підстав, вказаних у Порядку, є необґрунтованим.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з 01 лютого 2015 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим порушені права пенсіонера ОСОБА_2 підлягають захисту.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій спростовуються встановленими судом обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин суд приходить до переконання про доведеність позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача в частині припинення виплати позивачу пенсії та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу належну їй пенсію.

Разом з тим, нарахування та виплату пенсії позивачу слід провести з 11 березня 2017 року, а не з 01 лютого 2015 року, як просила позивач, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, в редакції, яка діє після 15 грудня 2017 року, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оскільки стосовно не нарахованих пенсій нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду.

Представник позивача звернулася до суду із позовною заявою лише 11 вересня 21017 року, а позовні вимоги заявлені нею за період, починаючи з 01 лютого 2015 року.

Як з'ясовано в суді, про порушення своїх прав позивачу стало відомо раніше, оскільки виплату пенсії їй було припинено з 01 лютого 2015 року. Водночас, до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернулася лише 09 серпня 2017 року, тобто через 2 роки 6 місяців 8 днів. Отже, протягом цього часу позивач була достеменно обізнана про порушення свого права, оскільки, як зазначено у позовній заяві, пенсія є її єдиним джерелом доходу та не отримання цього доходу з лютого 2015 року не перешкоджало позивачу звернутися до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії до серпня 2017 року. Проте, як зазначено вище, представник позивача з заявою до відповідача звернулася лише у серпні 2017 року. Доказів того, що позивачем був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин, суду не надано.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що адміністративний позов в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01 лютого 2015 року по 10 березня 2017 року включно слід залишити без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору Позивачем у розмірі 640 грн., що підтверджується квитанцією про сплату №СВ00263864 від 05 вересня 2017 року (а.с.17), а тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір у зазначеному розмірі.

Керуючись ст.ст.2, 5, 6, 77, 78, 122, 123, 134, 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, управління праці та соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, управління праці та соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату заборгованості пенсії з 01 лютого 2015 року по 10 березня 2017 року включно - залишити без розгляду.

Визнати противоправною бездіяльність Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з 11 березня 2017 року.

Зобов'язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 нарахування та виплату пенсії з 11 березня 2017 року.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, сплачений судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Пологівський районний суд Запорізької області до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Пологівський районний суд Запорізької області апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Кацаренко І.О.