Рішення

від 05.06.2018 по справі 807/332/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2018 року м. Ужгород№ 807/332/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання Гулай М.В.,

за участі:

представника позивача - Брензовича В.П.,

представника відповідача - Лакатоша І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 389232.44 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі по тексту Закон України № 875-ХІІ) для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідачем подано до відділення Фонду звіт за формою № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2017 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 19 осіб, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2017 року середньооблікова кількість інвалідів становила 15 осіб. Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно - господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2017 році становила 97308,11 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 389232,44 грн. Однак, відповідач до 15.04.2018 року у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів викладених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив з підстав наведених у відзиві проти адміністративного позову, зазначивши, що ПАТ "ГРОНО-ТЕКС" систематично здійснює працевлаштування інвалідів, свідченням цього є, що в 2017 році ПАТ "ГРОНО-ТЕКС" додатково працевлаштувало 6 інвалідів. Загалом на протязі 2017 року на підприємстві працювало 22 особи-інваліда, що відповідає встановленому нормативу, 7 з них звільнилося з причин стану здоров'я. Також підприємство додатково зверталось за сприянням у працевлаштуванні інвалідів до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення. В 2017 році зазначеними органами інваліди на працевлаштування не спрямовувались. У зв'язку з вищенаведеним, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, відповідачем подано до відділення Фонду звіт за формою № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2017 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 19 осіб, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2017 року середньооблікова кількість інвалідів становила 15 осіб (а.с.8).

У відповідності до вимог статті 20 Закону підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно - господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2017 році становила 97308,11грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен був сплатити в дохід Державного бюджету 97308,11* 4 = 389232,44 грн.(а.с. 9). Однак, відповідач до 15.04.2018 року, у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

Відповідно до статті 19 абзацу 2 Конституції України державні органи, органи місцевого самоврядування та їх службові і посадові особи зобов'язані діяти виключно в межах та спосіб, визначені законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІІ (далі - Закон № 875-ХІІІ).

Відповідно до статті 17 частини 1 Закону № 875-ХІІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 19 частини 1 Закону № 875-ХІІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 18-1 частини 3 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 20 частиною 1 Закону України № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції до 15 квітня 2018 року йому нараховано адміністративно - господарські санкції в розмірі 389232,44 грн., за не працевлаштування достатньої кількості інвалідів на підприємстві.

Згідно статті 17 частини 2 Закону № 875-ХІІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Разом з тим, суд звертає увагу, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим Кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі вчиненням правопорушення.

Адміністративно-господарські санкції, застосування яких передбачено статтею 20 частиною 1 Закону № 875-ХІІ, є видом господарсько-правової відповідальності, що встановлена статтею 217 частиною 3 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим підставою для їх застосування є вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з статтею 218 частиною 2 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відповідно до статті 218 частини 2 Господарського кодексу України відповідачу надано право довести, що ним здійснено всіх залежних від нього заходів спрямованих на виконання загальновстановленого нормативу щодо кількості працюючих на підприємстві інвалідів.

Виходячи з аналізу наведених норм, для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-ХІІІ є наявність в діях (бездіяльності) суб'єкта господарювання складу господарського правопорушення, у тому числі протиправності дій (бездіяльності), шкідливих наслідків, вини та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною дією (бездіяльністю) та спричиненими шкідливими наслідками.

Відповідно до статті 18 частини 1 Закону № 875-ХІІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно до статті 18 частини 3 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 за № 988/23520, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Верховний Суд України у Постанові від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, зазначив: "Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись".

Проте, відповідно до статті 20 частини 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства зобов'язані щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування передбачають собою:

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів;

- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством.

Крім цього, суд також вважає за необхідне зазначити, що зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 року по справі №№817/652/17 та постанові від 25.04.2018 року у справі №815/2382/16.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 242 КАС України чітко передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закарпатським окружним адміністративним судом встановлено, що на виконання вимог законодавства, відповідачем систематично вживалися заходи щодо забезпечення працевлаштування інвалідів протягом 2017 року, що підтверджується зокрема: звітністю форми 3-ПН за 2016-2017 року (а.с.18-56), де у Розділі 2 вказано про наявність вакансій, на яких можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, серед яких є і інваліди.

Також відповідач надав докази проведення заходів для можливості працевлаштування інвалідів шляхом подання відповідних звернень до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення щодо направлення на підприємство осіб із обмеженими облив остями для можливості подальшого працевлаштування із зазначенням кількості вакантних посад ( а.с. 57-60), а також надав розгорнутий список працюючих інвалідів на підприємстві відповідача станом на 31.12.2017 року (а.с 64).

Суд відхиляє посилання позивача на обов'язковість сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, оскільки статтею 20 частиною 1 Закону України № 875-XII встановлено, що такі санкції сплачуються не тільки за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, але за призначене і не зайняте інвалідом. Тобто, суб'єкт стягнення за цією нормою повинен був надати докази, що інваліди зверталися до підприємства з пропозицією укласти трудові договори, однак їм було відмовлено, тобто такі працівники не зайняли робочі місця.

У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів" при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.

Постановою Верховного Суду України від 02 лютого 2010 року, що ухвалена у справі за № 10/03, викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка полягає у наступному: Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги чинного законодавства, передбачені статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем виконані в повному обсязі, оскільки відповідачем забезпечено створення спеціальних робочих місць для інвалідів з належними умовами праці та належним чином забезпечено інформування державної служби зайнятості і подання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів у порядок та спосіб, передбачені чинним законодавством, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за несвоєчасну сплату санкцій у загальному розмірі 389232,44 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 5,6,9,77,78,90,243-246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, буд.14, код ЄДРПОУ 13592841) до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Миру, 13, код ЄДРПОУ 00309134) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 389 232,44 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч.3 ст.243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 06.06.2018 року.

СуддяЮ.Ю. Дору