Рішення

від 05.06.2018 по справі 816/1492/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1492/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кисличенко О.В.

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство протипожежних робіт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2018 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач / Полтавське обласне відділення ФСЗІ) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство протипожежних робіт" (далі по тексту - відповідач / ТОВ "Кременчуцьке спеціалізоване РБТПР" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 11457,15 грн. та пені в розмірі 2617,47 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що ТОВ "Кременчуцьке спеціалізоване РБТПР" нормативу щодо працевлаштування інвалідів у 2016 році не виконало у зв'язку із чим зобов'язано сплатити адміністративно-господарські санкції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що у 2016 році здійснював активні дії щодо забезпечення виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, а саме своїм наказом створив робоче місце для особи з інвалідністю та подав до центру зайнятості звітність про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН. Стверджував, що до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Пояснював, що як слідує з постанови Автозаводського районного суду м.Кременчук по справі №524/9528/17, яка набрала законної сили 23 лютого 2018 року, ТОВ "Кременчуцьке спеціалізоване РБТПР" подавалася звітність до центру зайнятості про попит на робочу силу і працевлаштування інвалідів на даному підприємстві, однак інваліди не зверталися із заявою про прийняття на роботу, а також таких звернень не надходило від центру зайнятості.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ТОВ "Кременчуцьке спеціалізоване РБТПР" (код ЄДРПОУ 38022167) перебуває на обліку в Полтавському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-ХІІ, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №875-ХІІ) встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що 19 лютого 2018 року відповідачем подано до Полтавського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) становить 1 особу; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також становить 1 особу (а.с. 9).

Відповідно до частини першої та другої статті 19 Закону України №875-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно до статті 20 Закону України №875-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Таким чином законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативно.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язань виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами частини першої статті 18 Закону України №875-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно зі статтею 18-1 Закону України №875-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Слід зазначити, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН перестала бути регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ №316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. У 2016 році, за який до відповідача застосовано санкції, існував обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Крім того, підтвердження актуальності вакансій роботодавцем у спірний період (2016 рік) законодавством не було передбачено.

ТОВ "Кременчуцьке спеціалізоване РБТПР" наказом від 30 травня 2016 року №142 затвердило посаду для інваліда - зарядник вогнегасника та 10 червня 2016 року подало до центру зайнятості звітність форми №3-ПН (а.с. 46, 66 зворотній бік).

Крім того відповідач протягом 2013-2015 років направляв до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості звіти форми №3-ПН (а.с. 67-72).

Таким чином відповідач вживав усіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13937406, адреса місцезнаходження: вулиця Зигіна, 1, місто Полтава, 36014) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство протипожежних робіт" (код ЄДРПОУ 38022167, адреса місцезнаходження: вулиця Хорольська, 7, місто Кременчук, Полтавська область, 39600) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Повне рішення складено 06 червня 2018 року.

Суддя ОСОБА_3