Постанова

від 05.06.2018 по справі 171/1351/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/1351/17 22-ц/774/959/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 171/1351/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Чубіна А.В.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агро -Торговий Дім Дніпровський

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року, яке ухвалене суддею Семеновою Н.М. в м. Апостолове, повний текст судового рішення складений 22 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро -Торговий Дім Дніпровський (надалі ТОВ АТД Дніпровський ) про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки.

В мотивування заявлених позовних вимог зазначив, що на теперішній час він є власником земельної ділянки площею 5.0869 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Апостолівського району Дніпропетровської області, із цільовим призначенням для ведення товарно- сільськогосподарського виробництва. Земельну ділянку він успадкував після смерті ОСОБА_2, яка за життя передала земельну ділянку ТОВ АТД Дніпровський , відповідно договору оренди зі строком дії до 2009 року. На теперішній час ТОВ АТД Дніпровський користується земельною ділянкою. Він звернувся 25.05.2017 року із заявою до ТОВ АТД Дніпровський про повернення земельної ділянки шляхом складання акту - приймання передачі. Проте, отримав відповідь, що із власником землі укладено договір оренди та додаткову угоду якою продовжено строк його дії до 31.12.2020 року. Вважає що договір та додаткова угода до договору оренди земельної ділянки підписана не повноважною особою, а також не містять істотних умов як: умови збереження, площу, умови передачі у заставу, не зазначено розмір пені, тому вони є недійсними. Після уточнення позовних вимог у листопаді 2017 року, позивач просить суд визнати недійсним договір оренди землі та додаткову угоду укладену між ОСОБА_2 та ТОВ АТД Дніпровський на земельну ділянку площею 5.0869 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку та стягнути витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що судом всебічно та повно не з'ясовані обставини по справі, що мають істотне значення. Зокрема вважає, що судом не надано оцінку тому, що ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду та не уповноважувала будь-кого на її підписання. Крім того, судом не надано оцінку відсутності в оскаржуваному договорі та додатку до нього, суттєвих умов, що є підставою для його недійсності.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 02 березня 2004 року на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації №838-р-03 від 11.12.2003 року ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 5,0869 га, що розташована на території Апостолівської міської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( а.с.9).

Згідно договору оренди №153 від 10.09.2004 року ОСОБА_2 передала належну їй земельну ділянку в оренду ТОВ АТД Дніпровський строком на 5 (п'ять) років, який зареєстровано в Апостолівському відділі ДРФ ДП ЦДЗК 24 липня 2007 року за №040711700956 ( а.с.53).

Згідно додаткової угоди від 25.11.2009 року до договору оренди №153 від 10.09.2004 року між ОСОБА_2 та ТОВ АТД Дніпровський було узгоджено продовження строку дії договору оренди до 31 грудня 2020 року (а.с 56).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть (а.с.8).

Позивач ОСОБА_1 17.05.2017 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2, на земельну ділянку загальною площею 5,0869 га, розташовану на території Апостолівської міської ради Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 02 березня 2004 року на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації №838-р-03 від 11.12.2003 року ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 5,0869 га на території Апостолівської міської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10).

Звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання недійсними договір оренди землі та додаткову угоду до нього, а також повернення земельної ділянки позивач посилався, що додаткову угоду спадкодавець ОСОБА_2 не підписувала та нікого не уповноважувала. Крім того, посилався, що договір оренди не містить істотних умов, що є підставою для визнання його недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, про їх недоведеність.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Між сторонами виник спір з приводу правомірності перебування земельної ділянки, що належить позивачу у користуванні ТОВ АТД Дніпровський на підставі договору оренди землі та укладеної до нього додаткової угоди.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоду встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 15 Закону України Про оренду землі в редакції, що діяла на час укладення спірного договору оренди, передбачала що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Вказані істотні умови договору передбачені також Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220.

Виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 грудня 2013 року № 6-94 цс 13.

Проте, позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом не зазначено в чому полягає порушене його право, щодо відсутності в оскаржуваному договорі оренди землі таких істотних умов, як передача в заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі, відсутність відповідальності сторін, зазначення пені, умови збереження стану об'єкта оренди, площі земельної ділянки.

Колегія суддів не може погодитися із посиланнями позивача в апеляційній скарзі що відсутність в укладеному договорі оренди та додатковій угоді до нього суттєвих умов, а саме : умови збереження об'єкту оренди, площі земельної ділянки, умови передачі її у заставу та внесення до статутного фонду, визначення сторони, яка несе ризиків випадкового пошкодження, не зазначення розміру пені, як підставу для визнання його недійсним, оскільки в редакції ст.15 ЗУ Про оренду землі яка була чинною на час укладання спірного договору оренди земельної ділянки не було передбачено наявність даних істотних умов.

Також колегія суддів вважає недоведеними посилання позивача про не укладання та не підписання спірних договорів спадкодавцем ОСОБА_2

Статтями 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі і набуває чинності після його державної реєстрації, яка проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зазначена норма відповідає принципу свободи договору, передбаченому у ст. 6 та ст. 627 ЦК України. Крім того, вказані норми кореспондуються із ч. 3 ст. 203 ЦК України, що визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України ).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 від доказування, у цій справі відсутні. Позивач ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявленого позову, стосовно не підписання спадкодавцем ОСОБА_2 спірного договору оренди та додаткової угоди до нього.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Дніпропетровської області,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 05 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: