Постанова

від 05.06.2018 по справі 907/42/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. Справа № 907/42/18

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.П. Дубник

О.В. Зварич,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.,

представників сторін:

позивача - адвоката Медвецького О.Ю. (довіреність від 16.03.2018),

відповідача - адвоката Калинича І.І. (довіреність від 01.10.2017 № 235/1),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реглес-С.І.С." від 27.04.2018 вих.№244 (вх. суду від 10.05.2018 №01-05/1414/18)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2018, повний текст складено 10.04.2018,

у справі №907/42/18 (суддя Ушак І.Г.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелвінс Прайм", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реглес-С.І.С.", с. Буковинка Мукачівського району Закарпатської області

про: стягнення 233 524,69 грн штрафу

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ТОВ Мелвінс Прайм звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ Реглес -С.І.С. про стягнення 233 524,69 грн штрафу за порушення строку поставки товару.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за договором поставки опалювального обладнання №130717 від 13.07.2017 відповідач (ТОВ Реглес -С.І.С. ) зобов'язався передати позивачу ( покупцеві) котел твердопаливний Radijator R500 вартістю 11 444,0євро протягом тридцяти робочих днів від дня сплати покупцем попередньої оплати у розмірі 70% (8010,8євро) від вартості товару. Платіжним дорученням №2395 від 02.08.2017 позивач перерахував відповідачу 244 649,83 грн попередньої оплати, що за курсом НБУ України становить 8010,80євро на день оплати. В подальшому платіжним дорученням від 21.11.2017 №2691 відповідачу була перерахована решта 30% вартості товару в сумі 109 175,46грн. Проте, в порушення умов договору відповідач передав товар лише 20.11.2017, тобто з простроченням на 66 календарних днів, що підтверджується видатковою накладною від 20.11.2017 №РН-Л0111. На підставі п.4.1 договору, яким передбачено, що за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення, позивач просив стягнути з відповідача 233 524,69 грн штрафу, який нарахований за період з 15.09.2017 по 19.11.2017. Позивач вказує, що його претензію №1 від 14.12.2017 про сплату штрафу відповідач залишив без відповіді.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2018 у справі №907/42/18 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.05.2018) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 116 762,34грн штрафу та 1762,00грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване статтями 11, 509, 546, 549, 551, 610, 611, 629, 663, 664 ЦК України, статтями 193, 230, 231, 233, 265 ГК України. Суд встановив прострочення поставки товару на 66 днів та дійшов висновку про обгрунтованість вимоги позивача про стягнення 233 524,69грн штрафу. Разом з тим, суд прийняв до уваги виконання відповідачем зобов'язання за договором, незначний термін прострочення, причини, що призвели до порушення строку поставки, невідповідність заявленого розміру штрафу наслідкам порушення, та на підставі статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України зменшив на 50% розмір штрафу і стягнув його в сумі 116 762,34грн.

Суд відхилив як недоведені твердження відповідача про укладення сторонами додаткової угоди щодо зміни строку поставки товару за договором.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним та необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Скаржник вказує, що листування між сторонами проводилось шляхом електронної переписки. Директор позивача Осецький М.О. надсилав листи та договори зі своєї електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначає, що відповідач повідомляв позивача про затримку поставки товару через затримку виробника, зокрема, 14.11.2017 позивачу було надіслано проект додаткової угоди №1, в якій зазначалось, що у зв'язку із затримкою товару постачальник гарантує відправку товару без оплати 30%. Однак, 15.11.2017 позивач надіслав свій проект додаткової угоди №1, в п.2.1 якої позивач сам погодився змінити кінцевий термін поставки товару до 22.11.2017 включно. Скаржник вказує, що він підписав та скріпив печаткою запропоновану позивачем додаткову угоду і передав позивачу, проте з невідомих йому причини позивач не повернув підписаний варіант додаткової угоди. Відповідач вказує, що згідно з видатковою накладною від 20.11.2017 №РН-Л011 позивач отримав товар 20.11.2017, а залишок вартості товару у розмірі30% в сумі 109 175,46грн сплатив після його отримання 21.11.2017, в той час як умовами п.2.2.2 договору передбачений зовсім інший порядок розрахунків. Таким чином, вважає, що, сплативши залишок суми за товар після його отримання, позивач своїми конклюдентними діями визнав існування додаткової угоди від 15.11.2017 №1 та її умови, пунктом 1 якої передбачено можливість оплати товару після його поставки. Поряд з тим, скаржник зазначає, що у разі наявності у позивача права на стягнення штрафних санкцій їх нарахування є завищеним та не відповідає передбаченим частиною 3 статті 509, статтею 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника та вказує, зокрема, що згідно з п.8.5 договору всі зміни і доповнення до цього договору або до його додатків виконуються в письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками. На проекті додаткової угоди №1, на яку посилається відповідач як на доказ зміни строку поставки товару, відсутні підписи та печатки сторін, що свідчить про те, що така угода не була укладена сторонами. Звертає увагу на відсутність в договорі адрес електронної пошти сторін, що виключає можливість ідентифікувати відправників електронних листів та їх адресатів.

Ухвалами від 14.05.2018 відкрите апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначений на 05.06.2018.

У судовому засіданні 05.06.2018 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення, прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача заперечив доводи відповідача, просив залишити рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне

13.07.2017 ТОВ "Реглес-С.І.С." (постачальник) та ТОВ "Мелвінс Прайм" (покупець) уклали договір поставки опалювального обладнання № 13077 (а.с. 27-28).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити котел твердопаливний Radijator R500 (товар).

Згідно з п.2.1 договору вартість товару становить 11 444,00 євро. Курс євро визначається в день отримання коштів на рахунок постачальника. Сума договору становить суму кінцевого розрахунку за товар, в т.ч. ПДВ 20%.

Протягом 5-ти робочих днів від дня підписання договору покупець сплачує постачальнику попередню оплату за товар в розмірі 70% від вартості товару, що становить 8 010,80 євро. Протягом 5-ти робочих днів від дня отримання покупцем повідомлення від постачальника про готовність товару для передачі покупцеві, покупець сплачує решту 30% від вартості товару, що становить 3433,2 євро (п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору передача товару здійснюється протягом 30-ти робочих днів від дня сплати покупцем постачальнику попередньої оплати товару, передбаченої п.2.2.1 договору. Постачальник зобов'язаний не пізніше ніж за три робочі дні до дня передачі товару покупцеві письмово повідомити покупця про готовність товару для передачі покупцеві.

Передача товару від постачальника покупцю оформляється видатковою накладною (п.3.3 договору).

За порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 1% від вартості товару за кожний день прострочення(п.4.1 договору).

Умовами п.8.3 договору встановлено, що будь-які заявки, рахунки, повідомлення, претензії або інші документи, пов'язані з виконанням цього договору, повинні виконуватися сторонами в письмовій формі і направлятися за реквізитами, вказаними у договорі.

Згідно з п.8.5 договору всі зміни і доповнення до цього договору або до його додатків виконуються в письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками.

Платіжним дорученням від 02.08.2017 № 2395 позивач перерахував відповідачу попередню плату за котел в сумі 244 649,83 грн.

По видатковій накладній від 20.11.2017 № РН-Л0111 відповідач передав позивачу котел R500 вартістю 353 825,29грн( з ПДВ).

Решту вартості товару в сумі 109 175,46 грн позивач сплатив відповідачу платіжним дорученням від 21.11.17 № 2691.

14.12.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією від 07.12.2017 №1 про сплату штрафних санкцій в сумі 241 923,87грн за прострочення поставки товару, яка залишена відповідачем без відповіді.

Згідно з розрахунком суми штрафу, доданим до позовної заяви, штраф нарахований у розмірі 1% від вартості товару - 353 825,29грн за кожен день прострочення за період з 15.09.2017 по 19.11.2017( 66 днів) в сумі 233 524,69грн( а.с. 35).

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за умовами договору поставки №130717 позивач мав сплатити відповідачу попередню оплату за котел твердопаливний Radijator R500 у розмірі 70% від його вартості, а відповідач мав передати позивачу котел упродовж 30-ти робочих днів від дня сплати позивачем попередньої оплати. Позивач сплатив попередню оплату платіжним дорученням від 02.08.2017 № 2395 у встановленому договором розмірі. Отже, за умовами договору відповідач мав передати товар до 15.09.2017, проте передав котел лише 20.11.2017 згідно з видатковою накладною від 20.11.2017 № РН-Л0111, що не заперечується сторонами.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що позивач погодився змінити строк поставки товару, встановлений договором. Директор позивача надіслав відповідачу електронною поштою проект додаткової угоди №1 від 15.11.2017 до договору, у пункті 2 якої позивач сам вказав кінцевий термін поставки товару до 22.11.2017 включно. Відповідач підписав цю додаткову угоду і передав позивачу, проте з невідомих йому причини позивач не повернув підписаний варіант додаткової угоди. Зазначає, що позивач своїми діями визнав існування додаткової угоди від 15.11.2017 №1 та її умови,зокрема, здійснив кінцевий розрахунок не в порядку, встановленому договором, а після отримання товару.

Позивач заперечує факт укладення сторонами додаткової угоди та зміну строку поставки товару.

Відповідно до частини 1 статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договором поставки від 13.07.2017 №130717 встановлено, що всі зміни і доповнення до цього договору або до його додатків виконуються в письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками( п.8.5).

Отже, у разі зміни строку поставки товару, встановленого п.3.1 договору, сторони мали укласти в письмовій формі додаткову угоду, яка мала бути підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками сторін.

Відповідач надав суду додаткову угоду №1 від 15.11.2017 до договору поставки від 13.07.2017 №130717, у пункті 2 якої вказано про викладення пункту 3.1 договору в наступній редакції Постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві до 22 листопада 2017р. включно , на яку він посилається як на доказ зміни строку поставки товару ( а.с.87). Однак, ця угода не підписана ні позивачем, ні відповідачем та не скріплена печатками сторін, відтак не може бути доказом зміни сторонами строку поставки товару

Крім того, за умовами п.8.3 договору поставки від 13.07.2017 №130717 будь-які заявки, рахунки, повідомлення, претензії або інші документи, пов'язані з виконанням цього договору, повинні виконуватися сторонами в письмовій формі і направлятися за реквізитами, вказаними у договорі.

У розділі 9 договору вказані реквізити сторін, а саме: повні найменування сторін, поштові адреси, рахунки в банківських установах, ідентифікаційні коди, прізвища та ініціали директорів. В договорі відсутні відомості про офіційні електронні пошти сторін, через які могло б здійснюватися електронне листування, тому суд не бере до уваги посилання скаржника на надсилання йому електронною поштою керівником позивача додаткової угоди №1. Слід зазначати, що суду не надано підписаної позивачем додаткової угоди №1, надісланої електронною поштою.

Щодо посилань скаржника на те, що позивач своїми діями визнав існування додаткової угоди від 15.11.2017 №1 та її умови, апеляційний суд відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки сам факт здійснення позивачем кінцевого розрахунку за товар після отримання товару, а не у строк, встановлений пунктом 2.2.2 договору(протягом 5-ти робочих днів від дня отримання повідомлення від постачальника (відповідача) про готовність товару для передачі покупцеві), не може бути доказом укладення додаткової угоди від 15.11.2017 №1 та зміни строку поставки товару, встановленого договором.

Відтак апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про укладення сторонами додаткової угоди від 15.11.2017 №1 та зміну строку поставки товару, та, враховуючи те, що поставка була здійснена лише 20.11.2017, погоджується з висновком суду першої інстанції про прострочення відповідачем поставки товару на 66 днів.

Згідно з частиною першою статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

У даній справі встановлено, що пунктом п.4.1 договору поставки від 13.07.2017 №130717 сторони визначили сплату постачальником штрафу за порушення термінів передачі товару покупцеві у розмірі 1% від вартості товару за кожний день прострочення, що не суперечить закону.

У зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару на 66 днів позивач заявив до стягнення 233 524,69 грн штрафу, який нарахований за період з 15.09.2017 по 19.11.2017 (353 825, 29грн вартість товару х 1% х 66днів) (а.с. 55).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про його правильність та обгрунтованість.

Водночас, на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України суд зменшив розмір штрафу на 50% та дійшов висновку про його стягнення в сумі 116 762,34грн.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Виходячи з обставин даної справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано зменшив на 50% розмір штрафу і стягнув його в сумі 116 762,34грн, прийнявши до уваги, зокрема, виконання відповідачем зобов'язання за договором, незначний термін прострочення, причини, що призвели до порушення строку поставки, невідповідність заявленого розміру штрафу наслідкам порушення (відсутність доказів понесення позивачем збитків у зв'язку з простроченням поставки товару).

Згідно з статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених статтею 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 86,129, 236, 252, 269, 270,275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2018 у справі №907/42/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, встановлені статтями 286-291 ГПК України.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 05.06.2018.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.П. Дубник

Суддя О.В. Зварич