Постанова

від 25.05.2018 по справі 814/2551/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 травня 2018 року

Київ

справа №814/2551/15

касаційне провадження №К/9901/27407/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 (суддя Турецька І.О.) у справі № 814/2551/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ГОРОД до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю СТАР-ГОРОД звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування рішення від 27.05.2015 № 080031/04-21 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10000грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 16.09.2015 позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.10.2016 відмовив Головному управлінню ДФС у Миколаївській області у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2015.

Головне управління ДФС у Миколаївській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Звертаючись з апеляційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2015 вперше (06.10.2015), Головне управління ДФС у Миколаївській області у апеляційній скарзі порушило питання про поновлення строку апеляційного оскарження, а також про звільнення від сплати судового збору.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.11.2015 відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишив вказану апеляційну скаргу без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) щодо надання документу про сплату судового збору, та встановив строк у тридцять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору в сумі 2009,7грн.

У межах встановленого ухвалою від 03.11.2015 строку Головне управління ДФС у Миколаївській області звернулося до суду апеляційної інстанції з клопотанням про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень на такі видатки.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.12.2015 відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги щодо надання документу про сплату судового збору та на підставі пункту 1 частини третьої статті 108, з урахуванням частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), повернув апеляційну скаргу скаржнику, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху.

Головне управління ДФС у Миколаївській області 08.07.2016 повторно подало апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2015. В апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого податковий орган вказував на те, що звернувся з апеляційною скаргою повторно відразу після виникнення можливості виконати процесуальний обов'язок щодо сплати судового збору.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.07.2016 визнав наведені податковим органом підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними. Цією ж ухвалою суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без руху та запропонував скаржнику у строк до 31.08.2016 усунути недоліки апеляційної скарги шляхом звернення до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку.

Визнаючи підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відсутність належного фінансування особи, яка утримується за рахунок державного бюджету, не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

Головне управління ДФС у Миколаївській області на виконання вимог ухвали від 28.07.2016 надало суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. В обґрунтування підстав поважності пропуску строку апеляційного оскарження відповідач посилався на виникнення можливості здійснити сплату судового збору лише 02.07.2016, що слугувало об'єктивною причиною неможливості реалізувати право на апеляційне оскарження у встановлений процесуальним законом строк.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 04.10.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), оскільки вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження є неповажними.

Визнаючи підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, суд апеляційної інстанції керувався тим, що наведеним відповідачем підставам пропуску строку апеляційного оскарження вже надавалась оцінка в ухвалі від 28.07.2016.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження, з огляду на те, що вказані відповідачем обставини не можна визнати поважними причинами пропуску строку апеляційного оскарження. При цьому суд касаційної інстанції керується таким.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.

Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документу про сплату судового збору.

Зі змісту положень Закону України Про судовий збір , Кодексу адміністративного судочинства України надання документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на звернення до суду, зокрема з апеляційною скаргою, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 Інші поточні платежі , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена у праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право у будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі у найкоротші строки.

Утім, податковим органом не було надано суду доказів вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору безпосередньо у справі №814/2551/15 фінансування з Державного бюджету України, з моменту виникнення права на апеляційне оскарження.

Відповідно до пункту четвертого статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права.

Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Миколаївській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 у справі №814/2551/15залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк