Ухвала

від 24.05.2018 по справі 761/14362/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2529/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника власника майна ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене заступником начальника відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 32017100000000062, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.05.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.04.2018року та постановити нову, якою клопотання про накладення арешту задовольнити, накласти арешт на належні на праві власності підозрюваному ОСОБА_10 готівкові грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 719 000 доларів США, які задекларовані останнім у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор зазначає, що слідчий суддя у оскаржуваній ухвалі прийшов до помилкового висновку про неможливість встановити суму готівкових коштів, яка перебуває у власності підозрюваного та перебування цих коштів у власності підозрюваного, оскільки декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є доказом існування грошових коштів в сумі 719000 доларів США, оскільки вона є офіційним документом за подання якого із зазначенням завідомо недостовірних відомостей передбачено кримінальну відповідальність і будь-які дані про те, що ОСОБА_10 були витрачені задекларовані ним кошти немає.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення представника власника майна, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів провадження, що СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 32017100000000062, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.05.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням зазначено, що генеральний директор ДП «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України» (код ЄДРПОУ 21508100) ОСОБА_10 при взаємовідносинах з ТОВ «Ріторно» (код ЄДРПОУ 37265858) та ТОВ «Вербена-Н» (код ЄДРПОУ 38150277) за період з липня 2012 року по лютий 2013 року по придбанню у вказаних підприємств послуг із охоронного супроводу вантажів від розкрадання під час перевезення автомобільним транспортом на території України, які останніми не надавались та не реалізовувались, шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинив розтрату грошових коштів ДП «УКРВАКЦИНА», перерахованих на банківські рахунки ТОВ «Ріторно» та ТОВ «Вербена-Н», на загальну суму 1 622 749 грн. 71 коп., що є особливо великим розміром.

11.04.2018 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

12.04.2018 року слідчий з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_9 за погодженням з заступником начальника відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , звернувся до Шевченківського районного суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 32017100000000062, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.05.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме накласти арешт на належні на праві власності підозрюваному ОСОБА_10 , грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 719 000 доларів США, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

19.04.2018 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва в задоволенні клопотання слідчого було відмовлено.

Відмовляючи в задоволені вищевказаного клопотання, внесеного в межах кримінального провадження № 32017100000000062 слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, вислухав пояснення слідчого та прокурора, дослідив матеріали додані до клопотання та прийшов до висновку про відсутність достатніх підстав для накладення арешту на майно, з огляду на те, що слідчим та прокурором не було доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Колегія суддів приходить до висновку, що зазначених вимог закону слідчий суддя дотримався.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Однак слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, всупереч доводам апелянта, не надав документів, які підтверджують право власності на грошові кошти, що належить арештувати або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним ОСОБА_10 таким майном.

Крім того, клопотання слідчого про накладення арешту на майносамо по собі є суперечливим, оскільки останній зазначив, що з метою забезпечення можливої конфіскації майна та цивільного позову, виникла необхідність в накладенні арешту на транспортний засіб, що належить на праві приватної власності ОСОБА_10 , проте просить накласти арешт на належні на праві власності підозрюваному ОСОБА_10 грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 719 000 доларів США.

Вказане свідчить, щоматеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки за викладених у клопотанні та доданих до нього матеріалах обставинах не наведено конкретну мету, яка має бути досягнута у зв`язку із застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання органу досудового розслідування з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя діяв у спосіб та у межах діючого законодавства.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене заступником начальника відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 32017100000000062, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.05.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4