Рішення

від 07.06.2018 по справі 910/3226/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2018Справа №910/3226/18

Суддя господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей, та молоді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 82 926,36 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі - ПАТ Київенерго") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей, та молоді виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації) (надалі - Установа) про стягнення 82 926,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявна заборгованість з оплати наданих у період з 01.02.2015 по 01.05.2015 комунальних послуг з централізованого опалення у загальному розмірі 31 510,97 грн. Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивачем нараховано до стягнення інфляційні витрати у розмірі 46 668,43 грн. та 3% річних у розмірі 4 746,96 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2018 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених в ухвалі від 22.03.2018) відкрито провадження у справі №910/3226/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строки для подання учасниками справи заяв по суті справи.

24.04.2018 до через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (докази направлення копії відзиву та доданих до нього документів на адресу позивача долучені до відзиву), в якому відповідач визнав суму основного боргу у розмірі 31 510,97 грн. Однак, відповідач заперечив щодо стягнення з нього 3% річних у розмірі 4 746,96 грн. та інфляційних втрат у розмірі 46 668,43 грн. з тих підстав, що він є комунальною установою, яка фінансується виключно з міського бюджету; реєстрація бюджетних зобов'язань та проведення платежів здійснюється відповідно до наказу Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012 "Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України". Як зазначив відповідач, підтвердним документом для здійснення реєстрації бюджетних зобов'язань є акт надання послуг. Однак, позивач актів наданих послуг відповідачу не надавав.

За таких обставин, за твердженням відповідача, саме факт ненадання позивачем актів надання послуг призвело до виникнення заборгованості відповідача.

Позивач своїм правом на надання відповіді на відзив у визначений судом згідно приписів Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Інших заяв, клопотань, пояснень від сторін по справі до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є: 03057, м. Київ, вул. Довженка, буд. 2 (в тому числі, у спірний період).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідач фактично споживав у період з лютого 2015 року по квітень 2015 року житлово-комунальні послуги з централізованого теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Довженка, буд. 2, однак не у повному обсязі оплатив їх вартість, з огляду на що у відповідача виникла заборгованість у сумі 31 510,97 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечив щодо факту споживання ним у спірний період за вказаної адресою житлово-комунальних послуг з централізованого теплопостачання, не висловив заперечень щодо розміру нарахованої позивачем плати з централізованого теплопостачання та визнав суму основного боргу у розмірі 31 510,97 грн. (вартість фактично спожитих житлово-комунальних послуг з централізованого теплопостачання).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно статтей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення , а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Положеннями ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був відсутній у спірний період (з лютого 2015 року по квітень 2015 року) складений у письмовій формі договір про надання житлово-комунальних послуг.

Однак, суд зазначає, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що споживачі зобов'язані оплатити фактично отримані ними житлово-комунальні послуги, а відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-2951цс15 від 20.04.2016.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити житлово-комунальні послуги, якими є послуги з централізованого теплопостачання, виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами статті 218 Цивільного кодексу України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-184гс14 від 25.11.2014.

Судом встановлено, що за лютий 2015 року позивачем було нараховано відповідачу плату за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення на суму 84 704,94 грн., за березень 2015 року - на суму 31 510,97 грн., за квітень 2015 року - 13 722,30 грн., що відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до позовної заяви, що разом становить суму 129 938,21 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву не висловив заперечень щодо фактичного споживання ним житлово-комунальних послуг з теплопостачання у заявленому позивачем розмірі та за заявлений період.

При цьому, позивачем до заяви про усунення недоліків долучено копію Договору №8794001-02 на постачання теплової енергії від 23.02.2016 (строк дії договору з 01.10.2015 по 31.12.2016 - п. 8.1 цього договору), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата відповідачем спожитої теплової енергії на умовах цього договору за адресою: м. Київ, вул. Довженка, буд. 2.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачем житлово-комунальних послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Таким чином, оскільки у спірний період саме відповідач був споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Довженка, буд. 2, саме він зобов'язаний здійснити оплату за спожиті послуги у порядку та строки, встановлені законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення" № 630 від 21.07.2005 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, відповідач повинен був здійснювати оплату за отримані житлово-комунальні послуги з опалення не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Судом встановлено, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за спожиті вказані житлово-комунальні послуги за період з лютого по квітень 2015 року, сплативши позивачу грошові кошти у розмірі 98 427,24 грн., що відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до позовної заяви.

Таким чином, враховуючи загальну вартість спожитих відповідачем житлово-комунальних послуг з опалення на суму 129 938,21 грн. та суму сплачених ним грошових коштів у розмірі 98 427,24 грн., у відповідача виникла заборгованість у сумі 31 510,97 грн.

24.04.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав суму основного боргу у розмірі 31 510,97 грн.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

У ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що відзив (який у своєму змісті фактично містить заяву про визнання позову) підписаний керівником Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді виконавчого органу Київської міської ради - Колобовою Я.В., яка відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є директором відповідача.

Матеріали справи не містять доказів наявності обмежень директора відповідача на визнання позову.

В той же час, доказів сплати грошових коштів у сумі 31 510,97 грн. (вартість фактично спожитих житлово-комунальних послуг з централізованого теплопостачання) станом на дату розгляду справи відповідачем суду не надано.

Наявність та обсяг заборгованості Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сумі 31 510,97 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем були визнані, у зв'язку з чим позовні вимоги ПАТ "Київенерго" в частині стягнення з Установи суми основного боргу у розмірі 31 510,97 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 746,96 грн. та інфляційні втрати у розмірі 46 668,43 грн., нарахованих за період з березня 2015 року по січень 2018 року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

В свою чергу інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, також не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 3.1, 3.2, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних витрат, вказує, що ним не було виконано свого зобов'язання з оплати спожитих послуг у розмірі 31 510,97 грн., оскільки позивачем не було направлено йому відповідного акту надання послуг, що в свою чергу унеможливило реєстрацію Установою у органі казначейської служби бюджетного фінансового зобов'язання та здійснити відповідний платіж.

Таким чином, відповідач вказує, що він як установа, яка фінансується виключно з міського бюджету, не міг здійснити оплату фактично спожитих послуг у розмірі 31 510,97 грн. у визначений законодавством строк, оскільки позивачем не було надано відповідного акту надання послуг. При цьому, Установа зазначає, що доказом, який підтверджує обґрунтованість заперечень, є те, що відповідачем було оплачено іншу частину заборгованості у відповідності до виставлених ПАТ "Київенерго" актів наданих послуг.

В свою чергу, позивач не скористався своїм правом на спростування тверджень відповідача про не направлення йому акту наданих послуг на спірну суму.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки останній знав, що спожив у 2015 році послугу, надану ПАТ "Київенерго", та відповідно знав (повинен був знати), що у нього наявна заборгованість перед позивачем з її оплати, натомість в матеріалах справи відсутні будь-які докази вжиття Установою протягом 2015-2017 років заходів для погашення такої заборгованості (наприклад, доказів звернення Установи до ПАТ "Київенерго" з вимогою надати акт наданих послуг).

Водночас, суд зазначає, що вказані обставини не є підставами для звільнення відповідача як споживача житлово-комунальних послуг з централізованого опалення від обов'язку як оплатити вартість спожитих послуг, так і здійснити таку оплату у встановлені законом строки (відповідно до п. 18 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення" № 630 від 21.07.2005).

У будь-якому випадку, позивачем долучено до позовної заяви копію претензії на суму 31 510,97 грн. та копію відповідного рахунку на суму 31 510,97 грн. (сума основного боргу), які були направлені відповідачу 23.08.2017, а тому відповідач мав можливість вчинити дії, направлені як на встановлення факту заборгованості (в тому числі підписання відповідного акту з позивачем) так і дії, спрямовані на реєстрацію бюджетних зобов'язань на вказану суму, оскільки рахунок на оплату (так само як і договір, акт наданих послуг) є одним з підтвердних документів (відповідно до наказу Державної казначейської служби України №68 від 29.04.2013 "Про затвердження методичних рекомендацій щодо переліку підтвердних документів для реєстрацію бюджетних зобов'язань та проведення платежів").

А тому суд відхиляє посилання відповідача, як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, на неможливість реєстрації фінансових зобов'язань із оплати спірної суми заборгованості в органах державної казначейської служби України, оскільки Установою не надано жодних доказів на підтвердження вжиття нею заходів для погашення спірної суми заборгованості, в той час як відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України".

Крім того, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань

Керуючись наведеним та перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, з врахуванням відсутності будь-яких зауважень відповідача щодо правильності здійснення позивачем таких розрахунків, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги ПАТ "Київенерго" в частині стягнення з Установи 3% річних у розмірі 4 746,93 грн. та інфляційних втрат у розмірі 46 668,43 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що заява про визнання позову (в частині суми основного боргу), яка міститься у змісті відзиву на позов (наданий через відділ діловодства суду 24.04.2018), була подана відповідачем не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі №910/3226/18 ухвалою від 04.04.2018, тобто до початку розгляду судом справи по суті, суд дійшов висновку про необхідність повернути позивачу з Державного бюджету України 334,77 грн. (50% судового збору, розрахованого пропорційно за позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу).

В іншій частині судовий збір покладається на відповідача з огляду на задоволення позову у повному обсязі (відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, м. Київ, вул. Довженка, буд. 2; ідентифікаційний код: 19137032) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31; ідентифікаційний код 00131305) суму основного боргу у розмірі 31 510 (тридцять одна тисяча п'ятсот десять) грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 4 746 (чотири тисячі сімсот сорок шість) грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 46 668 (сорок шість тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 43 коп. та судовий збір у розмірі 1 427 (одна тисяча чотириста двадцять сім) грн. 23 коп.

3. Повернути Публічному акціонерному товариству "Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31; ідентифікаційний код: 00131305) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 334 (триста тридцять чотири) грн. 77 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 07.06.2018.

Суддя Р.В.Бойко