Рішення

від 08.06.2018 по справі 911/580/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" червня 2018 р.           м. Київ Справа № 911/580/18   Суддя Черногуз А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, код ЄДРПОУ 30160757) до Селянського (фермерського) господарства “Надія” (09240, Київська обл., Кагарлицький район, с. Сущани, вул. Трохименка, буд. 35, код ЄДРПОУ 20623128) про  стягнення боргу ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До господарського суду Київської області надійшла позовна заява заява б/н від 20.03.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” до Селянського (фермерського) господарства “Надія” про стягнення 1186,12 грн. Ухвалою господарського суду Київської області від 30.03.2018 вказану позовну заяву залишено без руху. 10.04.2018 через канцелярію господарського суду Київської області позивачем було подано заяву б/н від 06.04.2018 про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали господарського суду Київської області від 30.03.2018. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви б/н від 20.03.2018. Ухвалою від 16.04.2018 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу -  відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу – відповіді на відзив до 09.05.2018; відповідачу – заперечень до  16.05.2018. Позов обґрунтований наступним: -           17.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” (зерновий склад) та Селянським (фермерським) господарством “Надія” (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання № 784/2014/КАМ/О; -          позивачем надавались відповідачу послуги зі зберігання зерна, проте вон не були в повному обсязі оплачені відповідачем, відтак у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1186,12 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом. Факт отримання відповідачем ухвали про залишення позовної заяви без руху підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вх. № 11081/18 від 10.04.2018. Щодо ухвали про порушення провадження у справі, то з роздруківки з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» вбачається, що ухвала суду була направлена до відділення зв'язку, проте не була отримана відповідачем. Відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Враховуючи, що ухвали суду надсилались на юридичну адресу відповідача, а також те, що  останні розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази. Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ: 17.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” (зерновий склад) та Селянським (фермерським) господарством “Надія” (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання № 784/2014/КАМ/О, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого зерновий склад зобов'язаний прийняти та зберігати прийняте від поклажодавця зерно, а поклажодавець зобов'язаний передати зерно на зберігання та відшкодувати вартість наданих послуг у порядку та на умовах, передбачених цим договором. На весь термін зберігання право власності на зерно залишається за поклажодавцем. Поклажодавець сплачує надані зерновим складом при зберіганні зерна послуги грошовими коштами у безготівковій формі протягом 5 банківських днів з дня виставлення зерновим складом рахунку відповідно до п. 4.6. договору (п. 4.1. договору). Після надання зерновим складом послуг сторони підписують акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) у порядку, визначеному п. 6.3. договору (п. 4.3. договору). Поклажодавець передає зерно на зберігання у робочий для зерновий складу час за товарно-транспортними накладними із зазначенням найменування та кількості зерна та підписом відповідальної особи та печаткою поклажодавця (п. 5.1. договору). Зерно вважається прийнятим на зберігання з моменту передачі його за товарно-транспортною накладною, а виданим зі зберігання – з моменту фактичного вилучення його зі зберігання, що підтверджується відповідними актами, підписаними сторонами (п. 5.5. договору). На підтвердження виконання робіт (надання послуг), зерновий склад надає поклажодавцю акт здачі-приймання робіт (надання послуг) по мірі їх надання (п. 6.2. договору). Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання, а відтак, відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. За змістом положень ст.  193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Статтями 936, 938, 946 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Відповідно до ст.ст. 957, 961 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.  Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво. Позивач зазначає, що ним надавались відповідачу послуги зі зберігання зерна на складі, проте вказані послуги були не в повному обсязі оплачені відповідачем, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 1186,12 грн. На підтвердження вказаних обставин позивач надає акт звірки взаєморозрахунків за період з січня 2010 по жовтень 2017 року; рахунок на оплату № КГФ00000022 від 28.02.2015 на суму 540,95 грн, акт виконаних робіт (надання послуг) № КГФ00000023 від 28.02.2015, рахунок на оплату № КГФ00000029 від 26.03.2015 на суму 645,16 грн, акт виконаних робіт (надання послуг) № КГФ00000030 від 26.03.2015. Позивачем надано докази надсилання вказаних документів відповідачу, а саме опис вкладення та фіскальний чек від 29.01.2018 (копії містяться в матеріалах справи). Крім того, позивач зазначає, що звертався до відповідача з претензією від 12.12.2017 про сплату заборгованості (докази надсилання  містяться в матеріалах справи), проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Суд, дослідивши подані матеріли, встановив, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Так, по-перше, в поданих суду рахунку на оплату № КГФ00000022 від 28.02.2015 на суму 540,95 грн, акті виконаних робіт (надання послуг) № КГФ00000023 від 28.02.2015, рахунку на оплату № КГФ00000029 від 26.03.2015 на суму 645,16 грн, акті виконаних робіт (надання послуг) № КГФ00000030 від 26.03.2015 зазначено «договір № 784/2014/КАМ/О від 01.10.2014», тоді як до позову додано договір від 17.09.2014, в позові позивач також посилається на останній. Суд зауважує, що вказані документи були надіслані позивачем відповідачу лише 29.01.2018, тоді як послуги, за твердженням позивача, надавались у лютому та березні 2015 року. Крім того, за умовами договору зерно вважається прийнятим на зберігання з моменту передачі його за товарно-транспортною накладною (п. 5.1. договору), водночас, суду не надано таких доказів, відповідно, не доведено того, що відповідач передавав зерно на зберігання позивачу. В поданих суду акті звірки взаєморозрахунків, рахунках на оплату та актах виконаних робіт відсутні підписи та печатка відповідача, отже вказані документи не можуть підтверджувати факту прийняття послуг відповідачем та свідчити про наявність у нього заборгованості або визнання її останнім. Крім того, позивачем не надано жодних доказів здійснення оплат відповідачем в рахунок оплати за надані послуги за попередні періоди, а також не надано доказів відсутності оплат від відповідача станом на момент подання цього позову. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. З наведеного вбачається, що належними в розумінні ст.76 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності заборгованості за господарськими операціями є банківські виписки, довідки з банків тощо, що формуються за наслідками виконаних операцій по особовому рахунку клієнта (позивача). Водночас, позивачем не додано до позову жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували суму заборгованості відповідача, заявлену позивачем до стягнення. Враховуючи все вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача  1186,12 грн боргу необґрунтованою, документально не підтвердженою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.   Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу  України, покладаються судом на позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233,  236, 237, 238, 240, 241, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: У задоволенні позову відмовити повністю. Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України. Рішення підписано 08.06.2018. Суддя                                                                                                                           А.Ф. Черногуз