Рішення

від 04.06.2018 по справі 914/470/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2018р. Справа №914/470/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді М. Синчука, розглянувши матеріали

за позовом: Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ЮНІВЕС , м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙЄР-ТД ,

м. Львів,

про : відшкодування шкоди в розмірі 13 532,29 грн в порядку регресу.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ЮНІВЕС подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙЄР-ТД про відшкодування шкоди в розмірі 13 532,29 грн в порядку регресу.

Ухвалою суду від 19.03.2018р. позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків, допущених позивачем.

02.04.2018р. на адресу господарського суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ЮНІВЕС про усунення недоліків позову в порядку ст.174 ГПК України, до матеріалів заяви позивачем долучено оригінал платіжного доручення №25042 від 27.03.2018 р. про сплату судового збору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі №914/470/18 за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу визначено десятиденний строк з моменту вручення ухвали строк, для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Станом на день розгляду справи судом, від відповідача не надійшли заява із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, та відзив на позовну заяву. Поштове направлення з ухвалою суду від 03.04.2018 р., надіслане на адресу відповідача, повернулось до суду з поштовою відміткою: За закінченням терміну зберігання .

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України , суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Також, сторони були повідомлені про можливість надання заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотання, заяви та пояснення до суду у строк встановлений судом.

Як встановлено вище, заяву з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву відповідач суду не подав.

Беручи до уваги, що відповідно до ч. 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ст. 248 ГПК України , суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України , розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України , розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України , суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Мотивуальна частина рішення .

Фактичні обставини встановлені судом:

25.08.2015 р. між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ЮНІВЕС (далі - позивач, страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю МАЙЄР-ТД (страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідчений полісом №АІ/8386905, у відповідності до умов якого, цивільно-правова відповідальність водіїв транспортного засобу ГАЗ , д.н.з. НОМЕР_1, була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ЮНІВЕС на умовах визначених спеціальним Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

29.03.2016 р. в м. Мелітополі Запорізької області по вул. О. Невського, сталась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля НОМЕР_2, під керуванням гр. ОСОБА_1 та автомобіля НОМЕР_3.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15.04.2016 р. по справі №320/1968/16, гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП.

Внаслідок настання зазначеної ДТП автомобіль НОМЕР_3, отримав механічні пошкодження, а його власнику було завдано матеріальних збитків.

Згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля НОМЕР_3, №170516-1 від 17 травня 2016р. вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ складає 14 532, 29 гривень.

На підставі заяви на виплату страхового відшкодування від потерпілої особи, позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 13 532,29 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №6787 від 27.05.2016 р., №6819 від 30.05.2016 р.

Рішенням Якиміського районного суду Запорізької області від 04.12.2017 р. було встановлено, що на момент вчинення ДТП, гр. ОСОБА_1 працював на посаді водія у відповідача.

Норми права застосовані судом:

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України ) виплата страхового відшкодування страхувальнику є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у страховика у межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні норми містить стаття 27 Закону України "Про страхування" , за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , адже за змістом статті 3 цього Закону одним із принципів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ГАЗ , д.н.з. НОМЕР_1, - ОСОБА_1, який є винною особою у скоєнні ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ЮНІВЕС на підставі полісу № АІ/8386905 зі строком дії з 25.08.2015 по 24.08.2016, цим полісом встановлено ліміт по майну у розмірі 50 000,00 грн. франшизу в розмірі 1 000,00 грн.

Згідно з ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено, що станом на момент ДТП ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем НОМЕР_4 - ОСОБА_1, встановлена у судовому порядку.

Тому, Товариство з обмеженою відповідальністю МАЙЄР-ТД , як роботодавець ОСОБА_1, є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю НОМЕР_3, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Тобто, обсяг відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності визначений законом таким, що розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Враховуючи вказане, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не позбавляє права особу, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, звернутись із позовом до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України №910/22832/15 від 28.05.2015 р.

Відтак, розмір шкоди (як оціненої так і фактично завданої) та коефіцієнт фізичного зносу застрахованого автомобіля підлягають доведенню перед судом сторонами спору належними засобами доказування відповідно до статей 74 , 76 ГПК України .

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Водночас, суд враховує, що Закони України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, на що також вказує Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15, проте, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при здійсненні відшкодування обов'язковим є врахування зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана:

- з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

- з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

- з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

- з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відтак, оскільки страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого застрахував свою цивільно-правову відповідальність, на умовах спеціального нормативно-правого акта, а саме Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , то в даному випадку застосовуються норми цього Закону , а саме статті 29.

Відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 ; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Водночас, згідно пункту 7.39 вказаної Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є:

а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний);

б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації;

в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Згідно ст. 1194 ЦК України , особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" , франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як встановлено судом, умовами полісу № АІ/8386905 розмір франшизи встановлено в розмірі 1 000,00 грн.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно статей 73 , 74 , 77 , 79 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 13 532,29 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України , підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір" розмір ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України Про судовий збір судовий збір справляється від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем до матеріалів позовної заяви долучено платіжне доручення №25042 від 27.03.2018 р. про сплату судового збору в розмірі 1 762,00 грн.

Керуючисьст.ст. 12 , 13 , 73 , 74 , 76 , 77 , 86 , 129 , 165 , 178 , 202 , 232 , 233 , 237 , 238 , 240 , 241 , 247 Господарського процесуального кодексу України , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙЄР-ТД (адреса: 79024, м. Львів, вул. Промислова, 27, ідентифікаційний код 36510452 ) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ЮНІВЕС (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, ідентифікаційний код 32638319 ) 13 532,29 грн заборгованості.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙЄР-ТД (адреса: 79024, м. Львів, вул. Промислова, 27, ідентифікаційний код 36510452 ) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ЮНІВЕС (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, ідентифікаційний код 32638319 ) 1 762,00 судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя Синчук М.М.