Рішення

від 08.06.2018 по справі 811/1333/18

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1333/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 83189,86 грн. та пені у розмірі 499,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач використовує найману працю, однак ним не дотримано нормативу кількості робочих місць для працюючих інвалідів, а тому відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарську санкцію та пеню за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву згідно якого позов ним не визнається у повному обсязі, оскільки обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів та інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях. Відповідач вказує, що працевлаштування на підприємстві осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність не відбулося з незалежних від відповідача обставин (а.с.22-26).

Позивачем подана відповідь на відзив згідно якої законодавством закріплено обов'язок сплачувати адміністративно-господарські санкції як за не створення робочих місць для інвалідів відповідно до нормативу, так і за наявність створених, але вакантних робочих місць (а.с. 65-66).

Розглянувши подані сторонами докази та письмові пояснення, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч.1, 3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. №875-ХІІ (далі за текстом - Закон) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з п.2 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , роботодавці реєструються у відділеннях Фонду за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців.

Відповідності до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ,

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що відповідачем подано до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (а.с.6).

Відповідно до змісту вищевказаного звіту середньооблікова кількість працівників облікового складу у 2017 році складала 69 осіб (із них кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2), кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону - 3 особи.

У відповідності до ч.1 ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з ч.1, 2 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. №5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Натомість на підставі ч.3 ст.18 1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладає на підприємство обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст.18 Закону, а ті в свою чергу зобов'язані направити підприємству на працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому суд вважає, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю, зокрема, створило робочі місця для осіб з інвалідністю та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало осіб з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова осіб з інвалідністю від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Як встановлено судом, відповідачем у період з січня по грудень 2017 року подавалася звітність інформація про попит на робочу силу (вакансії) Форми №3-ПН з відміткою щодо наявності робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 32-58).

Крім того, відповідач направляв повідомлення до Управління праці і соціального захисту населення в Новоукраїнському районі про створення чотирьох додаткових робочих місць для працевлаштування громадян з обмеженими фізичними можливостями на 2017 рік, а також до виконавчого комітету Новомиколаїської сільської ради (а.с. 29-30).

Також, згідно листа Новомиколаїської сільської ради протягом 2017 року до сільської ради не звертались інваліди про працевлаштування в ТОВ Лан (а.с. 31).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством передбачено для роботодавця обов'язок із забезпечення вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх пошуку для подальшого їх працевлаштування.

Вищевказана позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа номер К/9901/3278/17, П/811/693/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд вважає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватись у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Доказів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади осіб з інвалідністю, суду не надано.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було виконано всі вимоги, передбачені чинним законодавством України, щодо організації та створення робочих місць для осіб з інвалідністю, що означає відсутність складу правопорушення у діях відповідача. А сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих осіб з інвалідністю ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.

Судових витрат, які б підлягали стягненню з позивача на користь відповідача, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295, пунктом 15 частини першої розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009 код ЄДРПОУ 22217312 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» , вул. Центральна, 70, с. Новомиколаївка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27120, код ЄДРПОУ 30746377 про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 83189,86 грн. та пені у розмірі 499,10 грн. відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_1