Рішення

від 06.06.2018 по справі 147/483/18

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/483/18

Провадження № 2/147/339/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2018 року смт Тростянец

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Волошина І.А.,

за участі секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в смт. Тростянець, Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи його тим, що станом на 15.04.1991 року в колгоспному дворі по вул. Довганя, 27, в с. Гордіївка проживала його прабаба - ОСОБА_3. 19.07.2001 року вона померла. Після смерті прабаби відкрилася спадщина, що складалася з земельного паю, розташованого на території ОСОБА_2 сільської ради, майнового паю та житлового будинку № 27 в с. Гордіївка. Бабка позивача, ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги по закону успадкувала майно своєї матері: земельний та майновий пай, житловий будинок. Оформити спадкове майно - житловий будинок по вул. Довганя,27, с. Гордіївка, бабка позивача не змогла у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. 17.08.2017 року померла бабка позивача ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом. У видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок в с. Гордіївка, позивачу відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Таким чином, позивач ОСОБА_1 змушений звернутись до суду з вимогою про визнання за ним права власності на житловий будинок №27 по вул. Довганя в с. Гордіївка Тростянецького району.

Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явився, однак надав на адресу суду заяву, в якій заявлені позовні вимоги підтримує, просить задовольнити та просить справу заслухати в його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району в підготовче судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву, в якій просили справу заслухати в їх відсутності, позовні вимоги визнають.

Визнання позову відповідачем не суперечить чинному законодавству та не порушує чиїх-небудь прав, свобод та інтересів.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Беручи до уваги те, що особи, які беруть участь у справі, використали надане їм ч.3 ст.211 ЦПК України, право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, відтак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні за відсутності таких осіб, не здійснюючи фіксування процесу технічними засобами, що узгоджується з приписами ст.247 ЦПК України.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19.08.2001 року помела ОСОБА_3.

Станом на 15.04.1991 року ОСОБА_3 була головою майна колгоспного двору, що підтверджується випискою з погосподарської книги (а.с.12).

Відповідно ст.120 Цивільного Кодексу України (в редакції 1963 року), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Відповідно до п.п. а п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги в порядку ст.529 ЦК УРСР та в порядку ст. 549 ЦК УРСР, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майно., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05.03.2003 року на земельну ділянку (пай) та права на частку майна пайового фонду АКПП Племзавод Дружба с. Гордіївка (а.с.7).

Згідно свідоцтва про смерть серія 1-АМ №376508, виданого 15.08.2017 року, ОСОБА_4 померла 14.08.2017 року (а.с.5).

З дня смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на спірний житловий будинок.

За життя остання зробила заповітне розпорядження, яким заповіла належний їй житловий будинок, господарські будівлі, присадибну ділянку, що розташована в с. Гордіївка по вул. Довганя, 27 та належну їй земельну ділянку, площею 2,0722 га у межах згідно з планом - ОСОБА_1, тобто позивачу. Заповіт складений 16.12.2016 року, посвідчений секретарем Гордіївської сільської ради Тростянецького району та зареєстрований в реєстрі №98 (а.с.6).

Як вбачається з матеріалів оглянутої спадкової справи №118/2017 р. до майна померлої ОСОБА_4, спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті своєї бабусі, подавши у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини та отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме на земельну ділянку, площею 2,0722 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки 0524181500:01:002:0041, яка розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району (а.с.14).

Факт перебування ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_4 у родинних відносинах підтверджується свідоцтвом про народження позивача, де в графі мати записано Жмудь Лідія Василівна та свідоцтвом про укладення шлюбу з ОСОБА_1, після якого позивач змінила дошлюбне прізвище Сандул на Жмудь , свідоцтвом про народження ОСОБА_6, де в графі мати записано Сандул Марія Андріївна (а.с.8-10).

Таким чином, спадкоємець після смерті ОСОБА_4, який успадкував спірний житловий будинок був внук померлої, однак свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що в с. Гордіївка, не отримав.

У видачі свідоцтва про право на спадщину приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу позивачу відмовила, так як відсутні правовстановлюючі документи на вищевказаний будинок (а.с.13).

Факт належності спадкодавцю житлового будинку А , загальною площею 66,1 кв.м., житловою площею 45,9 кв.м., допоміжною площею 20,2 кв.м., підтверджується технічним паспортом на дане будинковолодіння (а.с.15-23).

Покійна бабка позивача документа на право власності на житловий будинок не виготовляли.

Згідно листа № 10-1387/0/4-12 від 27.09.2012 року Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на придбане до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Аналогічну правову позицію було висловлено ВСУ у постанові від 13 червня 2012 р. у справі № 6-54цс12, яка є обов'язковою для врахування судами України.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_4, відповідно до вимог законодавства, станом на 2001 рік, була наділена правом власності на житловий будинок з господарськими спорудами після смерті своєї матері ОСОБА_3, який розташований по вулиці Довганя, 27, с. Гордіївка. ОСОБА_1П є спадкоємцем до майна померлої 14.08.2017 року бабки ОСОБА_4

У відповідності з ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року , яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005року у справі Смірнова проти України ).

Ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права .

Встановленим судом фактичним обставинам відповідають спадкові правовідносини, що регулюються Книгою шостою Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Норма ст. 392 ЦК України вказує на те, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

З огляду на ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими, визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, за таких умов позов підлягає задоволенню.

Згідно положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, також передбачено ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір .

Оскільки, відповідачем позов визнано під час підготовчого судового засідання до початку розгляду справи по суті, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50% відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 352,40 грн. (704,80 / 50%).

На підставі викладеного, керуючись 328, 1216, 1221, 1223, 1233, 1235, 1236, 1258, 1261, 1268 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 142,200,259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 120,529, 549 ЦК України УРСР (в ред. 1963 року),суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований в с.Гордіївка, вул. Довганя, 27, Тростянецького району Вінницької області, що належав ОСОБА_4, померлій 14 серпня 2017 року.

Повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з державного бюджету України 352,40грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40коп.) судового збору, сплаченого відповідно до квитанції № N1B2Y37928 від 18.04.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 08.06.2018 року.

Суддя