Ухвала

від 06.06.2018 по справі 821/798/18

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 р. м. ХерсонСправа № 821/798/18

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.

при секретарі: Кованій В.А.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Каховської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю " Акціонерне товариство "Каргілл" про визнання незаконним та скасування рішення,

встановив :

ОСОБА_4 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Каховської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ "Каргілл" про визнання незаконним та скасування рішення № 944/49 від 22.12.2017 року "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельного сервітуту".

Ухвалою від 07.05.18 провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначений на 25.05.2018р. за правилами спрощеного позовного провадження.

25 травня 2018р. в судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача та третьої особи надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 06.06.2018р.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем прийнято рішення № 944/49 від 22.12.2017 року, яким ТОВ "АТ "Каргілл" надано дозвіл на розробку технічної документації проекту землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 6510400000:06:003:0037, розташованої по вул. Чаплинське шосе, 7-а та надала згоду на укладення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту для відводу води з земельної ділянки ТОВ "АТ "Каргілл", розташованої по вул. Південна, 1-б проходу проїзду для обслуговування каналізаційної мережі на землях комунальної власності. Позивач вважає, що вказаним рішенням порушується його права та інтереси, як орендаря суміжної земельної ділянки.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що він як власник земельної ділянки має право нею розпоряджатись та встановлювати сервітути. Крім того п. 19 договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) передбачено забезпечення вільного доступу для прокладення нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки.

Третя особа у поясненнях повідомила, що має у власності об'єкт нерухомого майна на суміжній із позивачем земельній ділянці. Комунікації об'єкта нерухомого майна, зокрема каналізаційна мережа проходить через земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача, який перешкоджає ТОВ "АТ "Каргілл" здійснювати обслуговування цієї мережі, що і стало підставою для звернення про встановлення сервітуту. Відмітив, що позов є передчасним, оскільки на даний час права позивача не порушені, оскільки сервітут не встановлений, надана лише згода на розробку технічної документації.

Заслухавши позиції учасників справи, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Із аналізу наведених вище норм слідує, що публічно-правовим спором є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

У даному випадку спір стосується рішення Каховської міської ради як власника майна, а саме землі.

Отже, даний спір не має ознак публічно-правового в розумінні ст. 4 КАС України, оскільки стосується порядку володіння та розпорядження майном, захист якого здійснюється, зокрема, за нормами цивільного законодавства, а Каховська міська рада, хоча і є суб'єктом владних повноважень, проте, у даному випадку не здійснює владних управлінських функцій, а діє як власник.

Суд вважає, що при розгляді конкретного спору необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Відповідно приватні спори підлягають вирішенню в іншому судовому порядку.

В даному випадку спір між сторонами виник з приводу розпорядження відповідачем належною йому землею, що, на думку позивача, порушує його інтереси. Тобто спір має характер приватноправового, оскільки в даному спорі відсутні владні чи управлінські функції у сфері публічно-правових відносин.

Отже, оскільки компетенція адміністративних судів не поширюється на вирішення справ, даної категорії, то це виключає розгляд такої справи в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у рішеннях від 25.10.2016р. по справах 815/690/14 та 2а-6625/12/1370.

Слід зазначити, що за ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені тією ж ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, віднесено: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; у тому числі способом захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_5 Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Загальні положення про право власності установлені Главою 23 Цивільного кодексу України.

Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин - фізичні та юридичні особи, держава Україна, ОСОБА_5 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Згідно із ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_5 Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної ОСОБА_5 Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши у п.п. 23-24 рішення наступне:

"Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії", заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії", N N 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)"."

Зазначена правова позиція Європейського суду з прав людини дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін щодо доведення, як в даному випадку, своїх позицій з оспорюваних питань, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що заявлені позовні вимоги позивача є спором про право і стосуються захисту його прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних правовідносин, суд вважає, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Керуючись ст. 238, 243, 248 КАС України,

ухвалив :

Закрити провадження у адміністративній справі.

Повернути позивачу сплачений судовий збір в сумі 705 (сімсот п'ять) грн. 00 коп. згідно квитанції від 17.01.2018р. №0.0.1013348180.1.

Роз'яснити позивачу право на звернення з даним позовом у порядку цивільного судочинства до суду загальної юрисдикції з урахуванням територіальної підсудності.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з такою самою позовною заявою не допускається.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

У разі постановлення ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено та підписано 08 червня 2018р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 6.2.1