Рішення

від 05.06.2018 по справі 904/1104/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2018м. ДніпроСправа № 904/1104/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ-МАГІСТРАЛЬ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА ЛТД", м. Кам'янське

Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 441 698, 85 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача - Король С.О., довіреність від 01.06.2018;

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНРА ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення суми 377 270, 21 грн. основного боргу, 54 014, 23 грн. пені, 10 589, 41 грн. відсотків за користування сумою попередньої оплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем зобов'язань в частині поставки передплаченого позивачем товару за договором поставки №1404 від 01.04.2017.

Ухвалою суду від 22.03.2018 позовну заяву "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні 05.06.2018 позивач вказує, що здійснені відповідачем розрахунки в процесі розгляду справи спрямовані на погашення відсотків за користування сумою попередньої оплати та пені, в той час як розмір основного боргу залишається непогашеним відповідачем.

Відповідач не направив уповноваженого представника в судове засідання 05.06.2018, письмовий відзив на позов не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належно, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу.

Частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Стаття 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин та враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо документів для його вирішення по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача, відносно якого судом вжито достатніх заходів про сповіщення щодо судового засідання.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.06.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

01.04.2017 року між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) укладено договір поставки №1404 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах Договору поставляти покупцю товар, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених Договором, приймати та оплачувати товар (п.1.1 Договору).

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Приписами статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.2 Договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, кількість товару, ціна за одиницю товару, що підлягає постачанню, вказується у Специфікаціях до даного Договору із зазначенням терміну, умов поставки та оплати товару, які є невід'ємною частиною Договору після належного їх оформлення. Товар вказується в Специфікаціях з зазначенням коду УКТ ЗЕД.

Згідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Замовник зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами пункту 1.3 Договору загальна сума Договору визначається протягом строку його дії, виходячи з усього поставленого товару по Специфікаціям, та підтверджена видатковими накладними підписаними уповноваженими представниками сторін.

Поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до замовлень (потреб) покупця, на підставі підписаної уповноваженими представниками сторін Специфікації, в яких обов'язково повинна бути вказана інформація, передбачена п.1.2 Договору. Поставка товару здійснюється на умовах, передбачених Специфікацією до даного Кору (згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) (п.2.1 Договору).

Покупець зобов'язується сплатити постачальнику вартість товару на умовах, передбачених підписаною сторонами Специфікацією (п. 3.1 Договору).

На виконання Договору сторонами підписано специфікації про поставки товару - Каміння вапнякового цукрової промисловості, код УКТ ЗНД 2521 00 00 00:

- Специфікацію №1 від 14.04.2017. щодо поставки 3000 метричних тонн за ціною 165, 00 грн. за 1 т.

- Специфікацію №2 від 01.06.2017. щодо поставки 2000 метричних тонн за ціною 175, 00 грн. за 1 т.

- Специфікацію №3 від 15.07.2017. щодо поставки 1000 метричних тонн за ціною 336, 00 грн. за 1 т.

- Специфікацію № 4 від 01.09.2017 щодо поставки 1000 метричних тонн за ціною 321,72 грн. за 1 т.

За змістом Специфікацій №1, №2 сторонами погоджено поставку товару на умовах 100% оплати вартості товару протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку продавця, в тому числі і на умовах повної передплати.

За змістом Специфікацій №3, №4 сторонами погоджено поставку товару на умовах оплати 80% вартості поставленого товару протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання всього товару покупцем, згідно видаткових накладних. Оплата 20% вартості поставленого товару - протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання від продавця правильно оформленої податкової накладної згідно п. 2.3. Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем в період з 14.04.2017 по 25.07.2017 року у якості передплати товару перераховано відповідачу суму 970 070, 60 грн., проте, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, за останнім рахується заборгованість перед позивачем зі сплати вартості недопоставленого товару на суму 377 270, 21 грн., наявність якої підтверджується двостороннім актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 по 12.12.2017 (а.с.63).

Між тим, 07.05.2018 та 14.05.2018 (після подання позову до суду) відповідачем здійснено часткове повернення передплати товару на загальну суму 50 808, 00 грн., отже ці його грошові зобов'язання, в силу положень ст.202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи є припиненими, а тому між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю, згідно приписів ст.231 ч.1 п.2 Господарського процесуального кодексу України.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати решти спірної суми заборгованості, обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростував.

Положеннями ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів пункту 6.4 Договору, а також ст.ст.536 ЦК України позивач нарахував до сплати відповідачу пеню за період з 01.01.2018 по 07.03.2018 на суму 54 014, 23 грн. та відсотки за користування сумою попередньої оплати за період з 01.01.2018 по 07.03.2018 у розмірі 10 589, 41 грн., що відображається в розрахунку позивача (а.с.7-8).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування пені, суд визнає їх обґрунтованими, вірно розрахованими, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо нарахування відсотків за користування сумою попе передньої оплати товару, суд зазначає наступне.

Положеннями пункту 6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Між тим, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З наведеного вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватись в порядку ст. 536 ЦК України у розмірі, визначеному сторонами за договором (постанова ВГСУ від 30.09.15 р. по справі №904/669/15).

З огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору не погоджено розміру відсотків за користування грошовими коштами, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Щодо тверджень позивача стосовно скерування сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення нарахованих відсотків за користування сумою попередньої оплати та пені суд зазначає наступне.

Так, згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до приписів п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 N 22 (з наступними змінами та доповненнями) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, отже у позивача відсутні правові підстави для зміни призначення платежу відповідача та спрямування цих коштів в рахунок інших платежів, ніж вказано відповідачем у платіжному документі.

При цьому, доказів зміни чи коригування призначення платежів відповідачем до матеріалів справи не додано.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Наведене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91,129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА ЛТД" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Ковалевича, буд.3; код 20286518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" (02002, м.Київ, вул. М.Раскової, буд.4-А, код 36240675) суму 326 462, 21 грн. , основного боргу, 54 014, 23 грн. пені, 6 469, 27 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині позовних вимог щодо стягнення суми 50 808, 00 грн. основного боргу провадження у справі - закрити .

В частині позовних вимог щодо стягнення суми 10 589, 41 грн . відсотків за неправомірне користування сумою попередньої оплати - відмовити .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України

Повне рішення складено 11.06.2018

Суддя А.В. Суховаров