Рішення

від 11.06.2018 по справі 910/2855/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2018Справа № 910/2855/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" (04655, м. Київ, МОСКОВСЬКИЙ ПРОСПЕКТ, будинок 28; код ЄДРПОУ 30223848)

до Приватного акціонерного товариства "Спільне Українсько-Американське підприємство з іноземною інвестицією "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" (01010, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 26; код ЄДРПОУ 20043902)

про стягнення 3 068,70 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Спільне Українсько-Американське підприємство з іноземною інвестицією "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" про стягнення 3 068,70 грн., а саме 2245,99 грн. основного боргу, 148,91 грн. пені та 673,80 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №13 про сервісно-технічне обслуговування від 12.01.2017 року в частині своєчасної оплати виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 2245,99 грн., за наявності якої останнім нараховані пеня та штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2855/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/2855/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Одночасно з позовом позивачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2018 року в задоволенні вказаної заяви позивача відмовлено з огляду на відсутність обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи № 910/2855/18 в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103046571782.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час розгляду справи по суті позивачем суду не надано.

При цьому, зважаючи на відмову в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та відсутність аналогічного клопотання відповідача, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Автосоюз (позивач у справі, виконавець за договором) та Приватним акціонерним товариством "Спільне Українсько-Американське підприємство з іноземною інвестицією "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" (відповідач у справі, замовник за договором) укладений Договір № 13 про сервісно - технічне обслуговування (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого виконавець зобов'язується виконувати комплекс робіт по сервісно - технічному обслуговуванню і ремонту автомобілів замовника, вказаних у Додатку № 1 до даного Договору, згідно заявок замовника, а замовник зобов'язується приймати і своєчасно сплачувати роботи на умовах, визначених у даному Договорі.

Згідно п.2.3 Договору виконавець виконує роботи після погодження об'єму і вартості робіт із замовником. Обсяг робіт, заміна складових частин автомобілів, використання витратних матеріалів при ремонті та/або технічному обслуговуванні автомобілів та їх вартість визначається відповідно до заявки замовник та зазначаються в акті виконаних робіт.

Відповідно до п. 3.1 - 3.3 Договору приймання робіт здійснюється після їх повного виконання; приймання робіт здійснюється візуальною перевіркою замовником обсягів і якості виконаних робіт; правовим документом, що підтверджує виконання робіт належним чином і підставою для взаєморозрахунків є підписаний сторонами Акту виконаних робіт.

За умовами п. 4.1 Договору загальна сума Договору становить сукупність вартості робіт, виконаних виконавцем за умовами цього Договору.

Згідно п. 4.1 Договору замовник сплачує 100% вартості робіт, визначених в акті виконаних робіт, протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту виконаних робіт.

Як визначено сторонами в п.7.2 Договору у випадку порушення замовником зобов'язань щодо строку оплати робіт по Договору, він зобов'язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен нень прострочення. У разі прострочення з оплати робіт за цим Договором понад 15 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф на користь виконавця в розмір 30% від суми прострочення.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє в частині прийняття виконавцем заявок на виконання робіт до 31 грудня 2017 року, в інших випадках - до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором (п. 10.7 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками замовника та виконавця та засвідчений печатками сторін.

Окрім того, сторонами узгоджено та підписано Перелік транспортних засобів, щодо яких надається сервісне обслуговування (Додаток № 1до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи, та згідно якого позивачем надається сервісне обслуговування автомобіля VW Passat, 2007 року випуску.

Як зазначає позивач в позовній заяві, на виконання умов Договору ним виконано передбачені договором роботи з технічного обслуговування, ремонту автомобіля, вказаного в Додатку № 1 до Договору, на підтвердження чого позивачем надана копія Акту виконаних робіт № W000369/121036403 від 27.12.2017 року на суму 2245,99 грн. з ПДВ.

Як свідчить вказаний вище Акти виконаних робіт, виконані позивачем роботи були прийняті відповідачем як замовником без зауважень, за відсутності претензій до об'єму і якості виконаних робіт, послуг, комплектності автомобіля та його стану, про що у акті міститься відповідні підписи уповноважених представників сторін.

Зокрема, повноваження представника замовника, підписом якого засвідчено факт приймання автомобіля та виконаних робіт від виконавця, підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довіреності № 33/2017 від 26.12.2017 року на ім'я ОСОБА_1 строком дії до 04.01.2018 року.

Як вбачається із наданого позивачем акту надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт та надання послуг за вказаним актом відсутні.

Факт виконання робіт за вказаним актом виконаних робіт згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів виконання робіт до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови відповідача від приймання виконаних робіт та підписання акту, а також заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Автосоюз умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по виконанню робіт по сервісно - технічному обслуговуванню автомобіля, обумовлених Договором, в обсязі, зазначеному в акті виконаних робіт № № W000369/121036403 від 27.12.2017 року, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, здійснивши, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у сумі 2245,99 грн.

В свою чергу оскільки відповідачем не було здійснено оплату виконаних позивачем робіт, з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією № 26 від 24.01.2018 року про відшкодування боргу, в якій просив сплатити суму заборгованості у розмірі 2245,99 грн. за Договором, копія якої наявна в матеріалах справи. Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 29.01.2018 року належним чином підтверджено матеріалами справи, а саме копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0421107194598.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом № 5 від 31.01.2018 року підтвердив наявність заборгованості та гарантував оплату виконаних за актом робіт до 01.03.2018 року.

Проте, в подальшому грошові кошти на рахунок позивача як виконавця перераховані не були.

Доказів зміни визначеного строку оплати виконаних робіт та/або відстрочення здійснення оплати матеріали справи не містять.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2245,99 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім цього внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості виконаних позивачем за Договором робіт, позивачем на підставі п. 7.2 Договору здійснено нарахування пені в сумі 148,91 грн. за період з 18.12.2017 грн. з 07.03.2018 року та штрафу 30% в сумі 673,80 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який регулюється нормами §1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Згідно частини 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Зокрема, порядок розрахунків за виконані роботи передбачений умовами розділу 4 Договору.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати виконаних за Договором робіт, ніж передбачено у вказаному розділі 4 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання виконання робіт на замовлення відповідача, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з її оплати, є, в даному випадку, акт виконаних робіт, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість виконаних за Договором робіт.

Отже, підписання замовником (відповідачем) акту виконаних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В свою чергу доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 13 про сервісно - технічне обслуговування від 12.01.2017 року та/або його окремих положень суду не надано.

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Отже, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, виконавши роботи за Договором, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив своєчасну оплату прийнятих робіт, у відповідача виникло зобов'язання з оплати останніх в сумі 2245,99 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2245,99 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату виконаних робіт не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості виконаних за Договором робіт позивачем на підставі п. 7.2 Договору здійснено нарахування пені в сумі 148,91 грн. за період з 18.12.2017 грн. з 07.03.2018 року та штрафу 30% в сумі 673,80 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Так у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 7.2 Договору.

Так, згідно п.7.2 Договору у випадку порушення замовником зобов'язань щодо строку оплати робіт по Договору, він зобов'язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен нень прострочення. У разі прострочення з оплати робіт за цим Договором понад 15 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф на користь виконавця в розмір 30% від суми прострочення.

Окрім цього суд доходить висновку, що вказане положення Договору не передбачає одночасної сплати пені та штрафу за допущене порушення, а ставить їх сплату в залежність від обставин допущення порушення, що не суперечить ст. ст. 549 та 551 Цивільного кодексу України, які не містять заборони щодо застосування до боржника, який порушив зобов'язання, штрафу та пені.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

За висновками суду, граничний день сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, а можливість здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. Граничний день оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Таким чином, за висновками суду, граничним строком виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем за Договором робіт, враховуючи узгоджені сторонами в Договорі умови щодо розрахунку протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати підписання акту виконаних робіт (27.12.2017 року) та вихідні (святкові) дні, є 02.01.2018 року. Тобто початком періоду прострочення виконання зобов'язання та, відповідно, можливого нарахування пені має бути 03.01.2018 року, а не 18.12.2017 року відповідно, як зазначено позивачем в позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду, дати підписання акту виконаних робіт та з урахуванням приписів ст.ст. 254, 255 ЦК України, становить 122,51 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату робіт за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 122,51 грн. пені.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 30% штрафу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 673,80 грн. штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних за Договором робіт відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 673,80 грн. штрафу.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Спільне Українсько-Американське підприємство з іноземною інвестицією "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" (01010, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 26; код ЄДРПОУ 20043902) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" (04655, м. Київ, МОСКОВСЬКИЙ ПРОСПЕКТ, будинок 28; код ЄДРПОУ 30223848) 2245,99 грн. (дві тисячі двісті сорок п'ять грн. 99 коп.) основного боргу, 122,51 грн. (сто двадцять дві грн. 51 коп.) пені, 673,80 грн. (шістсот сімдесят три грн. 80 коп. штрафу та 1746,84 грн. (одну тисячу сімсот сорок шість грн. 84 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Якименко