Постанова

від 06.06.2018 по справі 910/21071/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/21071/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 06.06.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду м.Києва від 16.03.2018 (повний текст підписано 16.03.2018)

у справі №910/21071/17 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" (відповідач 2)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про визнання недійсним договору та витребування майна

В судовому засіданні 06.06.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2018 у справі №910/21071/17 відмовлено у задоволенні клопотання Заступника прокурора міста Києва про забезпечення позову шляхом накладення арешту на цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким клопотання про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом процесуального права (ст.ст. 13, 136, 137 ГПК України), невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття незаконної та необґрунтованої ухвали.

Апелянт зазначає, що з часу незаконного вибуття цілісного майнового комплексу з комунальної власності, він неодноразово переходив у власність інших осіб на підставі цивільно-правових угод.

На думку апелянта, звертаючись із заявою про забезпечення позову у даній справі, прокуратурою міста Києва обґрунтовано необхідність вжиття таких заходів тим, що існує реальна можливість з боку відповідача відчужити вказане майно, що в свою чергу може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора у даній справі.

За твердженнями апелянта, накладення арешту на спірне майно є єдиним способом захисту інтересів держави, оскільки існує реальна загроза подальшого перепродажу цілісного майнового комплексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 04.04.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 у справі № 910/21071/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва, встановлено позивачу, відповідачу 1, 2, третій особі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 розгляд справи № 910/21071/17 призначено на 08.05.2018, позивачу, відповідачу 1, 2, третій особі встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про призначення справи до розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2018, у зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 у справі №910/21071/17 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 06.06.2018.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 06.06.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким клопотання про забезпечення позову задовольнити.

Представники позивача та відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 06.06.2018 підтримали доводи апеляційної скарги прокурора з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 06.06.2018 питання щодо розгляду апеляційної скарги залишив на розсуд суду.

Представник відповідача 2 в судове засідання апеляційної інстанції 06.06.2018 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

05.06.2018 до Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 в особі директора підприємства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано неможливістю представника відповідача 2 Литвиненко В.В. прибути у судове засідання апеляційної інстанції 06.06. 2018 у зв'язку з перебуванням у відрядженні за кордоном з 03.06.2018 по 08.06.2018, а інші представники зайняті у судових засіданнях.

Президія Вищого господарського суду України у листі від 19.07.2010 N 04-06/113 Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України зазначила наступне: Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Зважаючи на скорочені строки для розгляду апеляційних скарг на ухвали суду, закінчення такого строку 08.06.2018, відсутність належних та допустимих доказів поважності неявки в судове засідання уповноважених представників відповідача 2, колегія суддів вважає клопотання про відкладення розгляду справи таким, що не підлягає задоволенню та можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача 2 за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у листопаді 2017 заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" зобов'язано Міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

На виконання вимог вказаної постанови розпорядженням Представника Президента України в м. Києві від 08.10.1992 № 1198 "Про формування комунального майна міста та районів по галузі "Побутове обслуговування" передано до комунальної власності Харківського району м. Києва майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві (далі - ЦМК).

Рішенням Харківської районної в м. Києві ради від 26.06.2001 № 2 вказаний майновий комплекс включено до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, а наказом представництва Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва від 27.06.2001 № 10/01 затверджено спосіб його приватизації шляхом продажу на конкурсі.

Рішенням Київської міської ради від 27.04.2001 № 280/1257 "Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи" здійснено реорганізацію районів в м. Києві, в тому числі ліквідований Харківський район м. Києва, а його територія була розподілена між Дарницьким, Голосіївським та Печерським районами м. Києва.

Згідно з описом нових меж адміністративних районів міста Києва ЦМК був віднесений до меж Печерського району м. Києва.

У зв'язку з реорганізацією районів, наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 11.10.2001 № 531 призупинено продаж ЦМК та зобов'язано представництво фонду відмінити проведення конкурсу з продажу спірного майна. Іншим наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 15.10.2001 № 26/01 зобов'язано представництво фонду призупинити приватизацію.

Однак, наказом представництва ФДМУ у Харківському районі Києві від 26.10.2001 № 26-1/01 було затверджено переможця конкурсу з продажу спірного майна - ТОВ "Ласпі", у зв'язку з чим на виконання зазначеного наказу 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва та ТОВ "Ласпі" укладено спірний договір № 71 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

У подальшому ТОВ "Ласпі" відчужило ЦМК на користь ТОВ "Астрая" на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2007, яке, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2007 відчужило спірне майно на користь відповідача-2 - ТОВ "Приватбудсервіс", яке на даний час згідно з відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є власником спірного ЦМК. При цьому, судовими рішеннями у справі № 5011-74/6329-2012 встановлено ідентичність ознак цілісного майнового комплексу, який вибув з комунальної власності, майну, яке зареєстровано за відповідачем-2 на даний час.

Звертаючись до суду з даним позовом та посилаючись, в тому числі, на постанову Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі №2а-11684/11/2670, якою скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01, на підставі якого був укладений спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, прокурор стверджував, що спірний ЦМК вибув з комунальної власності з порушенням вимог законодавства про приватизацію.

Вважаючи, що інтереси держави в особі Київської міської ради порушено, прокурор звернувся до суду та просив:

- визнати недійним договір купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8), укладений 26.10.2001 між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та ТОВ "Ласпі";

- витребувати від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27.10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

У позовній заяві містилось клопотання прокурора про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказаний цілісний майновий комплекс, обґрунтоване тим, що з часу незаконного вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, воно неодноразово відчужувалось на користь третіх осіб на підставі цивільно-правових угод. Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про те, що існує реальна можливість відчуження відповідачем-2 спірного цілісного майнового комплексу, що в свою чергу утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду в даній справі у разі задоволення позову.

Положеннями ст. 136 ГПК України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора м. Києва про забезпечення позову шляхом накладення арешту на цілісний майновий комплекс, місцевий господарський суд зазначив, що прокурором в обґрунтування поданого ним клопотання не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову та дійшов висновку, що наведені прокурором в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є такими, що в розумінні ст. 136 ГПК України свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову, про які просить прокурор.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду, який полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, мають тимчасовий характер і діють до закінчення розгляду справи по суті заявлених вимог.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.74 ГПК України. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Так, заявник не зазначив, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову, та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення.

Зокрема, відповідач-2 відповідно до інформації, що міститься в позовних матеріалах, придбав спірне майно 12.04.2007 (майже одинадцять років тому), жодних документальних доказів на підтвердження вчинення товариством з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" будь-яких дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна (розміщення оголошень про продаж тощо) суду не надано.

Також, заявником жодним чином не доведено як саме невжиття заходів забезпечення позову у справі №910/21071/17 може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заявником суду не наведено жодних достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного прокурором заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі.

Оцінюючи в сукупності усі матеріали оскарження, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви Заступника прокурора міста Києва про забезпечення позову у справі №910/21071/17 шляхом накладення арешту на майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду м. Києва від 16.03.2018 у справі №910/21071/17 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 16.03.2018 у справі №910/21071/17 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження у справі №910/21071/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текст постанови складено 11.06.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Ю.Б. Михальська