Рішення

від 31.05.2018 по справі 640/3459/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/3459/18

н/п 2/640/1561/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Шаповал Є.Б.,

за участю представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю СВІТ ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договорами позики у розмірі 1 226 000,00 грн., три проценти річних у розмірі 24 775,89 грн., та інфляційні витрати в розмірі 92 590,36 грн., та судові витрати покласти на відповідача. В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне. 31.05.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір грошової позики (поворотної фінансової допомоги) №31/05-16, відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачу поворотну безвідсоткову позику у розмірі 1700 000,00 грн., а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути грошові кошти у зазначеному розмірі протягом 365 календарних днів з моменту їх внесення. Позивачем 31.05.2016 року здійснене внесення грошових коштів у розмірі 1700 000,00 грн. на поточний рахунок ТОВ СВІТ ОСОБА_3 . Протягом 2017 року відповідачем було частково повернуто надану позивачем позику. Проте, частина позики 1078000,00 грн. залишається не повернутою, хоча строк повернення настав 31.05.2017 року. Крім того, 19.01.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір грошової позики (поворотної фінансової допомоги) №19/01-2017 року, відповідно до якого позивач надав відповідачу безвідсоткову позику у розмірі 148 000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути вказані грошові кошти протягом 365 календарних днів з моменту їх внесення. Вказана позика залишається неповернута, хоча строк її повернення настав 19.01.2018 року. Також позивач відповідно до ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційне збільшення суми боргу за вказаними договорами позики.

26.04.2018 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в позові, та закрити провадження в частині вимоги в розмірі 1078000,00 грн., посилаючись, що додатковою угодою до договору №31/05-16 було збільшено термін повернення позики, та її строк складає до 31.05.2018 року, а тому підстави вимагати стягнення за вказаним договором відсутні, оскільки строк виконання зобов'язання не настав, а тому відсутній предмет спору. Щодо заборгованості за договором №19/01-2017 року, то слід зазначити, що під час ревізії господарської діяльності відповідача був виявлений факт здійснення протиправних дій з боку попереднього директора, а саме позивача, оскільки 19.01.2017 року на банківський рахунок відповідача надійшли грошові кошти від позивача в сумі 148 000,00 грн., а 20.01.2017 року вказані кошти були перераховані у зворотньому порядку на банківський рахунок позивача, тобто вказані кошти не використовувались у господарській діяльності відповідача. За вказаним фактом зареєстровано кримінальне провадження, та якщо буде доведена протиправність дій позивача, то у останнього будуть відсутні підстави для вимагання стягнення вказаних коштів. Суд вважає поважною причиною неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений строк, оскільки керівник відповідача знаходився у відрядженні по 25.04.2018 року, що підтверджується наказом від 20.03.2018 року №37-К.

03.05.2018 року представником позивача ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив, в якому вона просить не брати до уваги докази, надані відповідачем як такі, що не відповідають вимозі належності, оскільки відповідач не зазначив про наявність оригіналу вказаного документу. Наявність відкритого кримінального провадження не доводить та не спростовує

обставин, які мають значення для справи, та не є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача - директором ТОВ Світ паперу груп ОСОБА_4 заявлено клопотання про зупинення провадження по справі до набрання судовим рішенням у кримінальному провадженні, в задоволенні якого ухвалою від 03.05.2018 року було відмовлено.

Було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 про допит позивача в якості свідка, та залишено клопотання без розгляду заявленого відповідно до ч.3 ст. 264 ЦПК України про визнання недійсної додаткової угоди №1 від 29.05.2017 року у зв'язку з закінченням строку на його подання, оскільки підготовче провадження було закрито 03.05.2018 року, та представник позивача на вказаний час знала про існування вказаної угоди, проте у підготовчому засіданні в своїй відповіді на відзив не просила визнати її недійсною. Від клопотання про витребування оригіналу вказаної додаткової угоди представник відповідача відмовилась.

Позивач та його представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримали і просили задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ Світ паперу груп в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином та своєчасно, причину неявки не повідомив.

Судом встановлено, що 31.05.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір грошової позики (поворотної фінансової допомоги) №31/05-16, відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачу поворотну безвідсоткову позику у розмірі 1700 000,00 грн., а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути грошові кошти у зазначеному розмірі протягом 365 календарних днів з моменту їх внесення, та термін повернення позики може бути продовжений за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди.

Позивачем 31.05.2016 року здійснене внесення грошових коштів у розмірі 1700 000,00 грн. на поточний рахунок ТОВ СВІТ ОСОБА_3 , що підтверджується копією платіжного доручення №38 від 31.05.2016 року.

Протягом 2017 року відповідачем було частково повернуто надану позивачем позику, заборгованість за вказаним договором складає відповідно до позовних вимог 1078000,00 грн.

Але, до суду надано, додаткову угоду №1 до договору грошової позики №31/05-16 від 31.05.2016 року, відповідно до якої термін повернення позики позикодавцю складає 730 календарних днів з моменту внесення грошових коштів позикодавцем в касу або на поточний рахунок позичальника, тобто строк виконання зобов'язання за вказаним договором продовжено до 31.05.2018 року.

Відповідно до приписів ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Вказана угода недійсною не визнавалась, та доказів її фіктивності або нікчемності до суду надано не було, та її не оскаржено в судовому порядку.

Крім того, позивач допитаний в судовому засіданні як свідок підтвердив, що він міг укладати вказану угоду, оскільки підпис його, але він не пам'ятає обставини її укладення. Та вказав, що на момент 31.05.2018 року вказану позику не повернуто.

19.01.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір грошової позики (поворотної фінансової допомоги) №19/01-2017 року, відповідно до якого позивач надав відповідачу безвідсоткову позику у розмірі 148 000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути вказані грошові кошти в розмірі протягом 365 календарних днів з моменту їх внесення. Вказане також підтверджується копією платіжного доручення №1 від 19.01.2017 року на суму 148 000,00 грн.

Вказана позика залишається неповернута, хоча строк її повернення настав 19.01.2018 року.

Відповідач в своєму відзиві посилається, на шахрайські дії з боку позивача, хоча відповідного вироку суду стосовно даного твердження до суду надано не було, а додана копія квитанції №391 від 20.01.2017 року стосується договору №4 від 25.01.2016 року, що не є предметом розглядом в даному випадку.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Ст. 204 ЦК України передбачено презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Зобов'язання, як зазначено в ст. 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

З огляду на зазначене, суд вважає, що уклавши вказані договори, у відповідача виникли зобов'язання по поверненню коштів.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року у справі №6-1188цс16 Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України ).

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, враховуючи приписи ст. 204 ЦК України , за якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та враховуючи, що відповідачем були отримані вказані грошові кошти за договорами позики, а тому вважає позовні вимоги про стягнення

з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики №19/01-2017 від 19.01.2017 року в розмірі 148 000,00 грн., та за договором грошової позики №31/05-16 від 31.05.2016 року в розмірі 1078 000,00 грн. є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки до 31.05.2018 року заборгованість не погашена за даним договором, та доказів її повернення до суду надано не було, а посилання відповідача, що в даному випадку відсутній спір є необгрунтованим, оскільки позивач підтвердив в судовому засіданні, що позика станом на 31.05.2018 року є неповернута.

Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Представником позивача в своєму позові наданий розрахунок розміру 3% річних та інфляційного збільшення за договорами позики, але враховуючи, що відповідач не прострочив виконання зобов'язання за договором від 31.05.2016 року, оскільки його строк виконання до 31.05.2018 року, тому підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат в даному випадку відсутні, а що стосується вимоги про стягнення 3% річних за договором №19/01-2017 року від 19.01.2017 року в розмірі 498,74 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки самим договором сторони передбачили вказану відповідальність за порушення термінів повернення отриманої позики (п. 5.2 Договору), а інфляційні втрати за вказаним договором позивач в своєму позові не просить стягнути.

Таким чином, судом встановлено, що зобов'язання відповідачем належним чином не виконані, що є порушенням ст.ст. 526-530 ЦК України, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості за договорами грошової позики №31/05-16 від 31.05.2016 року в розмірі 1076000,00 грн., №19/01-2017 від 19.01.2017 року в розмірі 148000,00 грн., та 3% річних в розмірі 498,74 грн., а в іншій частині позову суд відмовляє за наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по оплаті судового збору в розмірі 8810,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 204, 525,610, 612, 625, 630, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю СВІТ ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СВІТ ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2, заборгованість за договором грошової позики №31/05-16 від 31.05.2016 року у розмірі 1 078 000 (один мільйон сімдесят вісім тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СВІТ ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2, заборгованість за договором грошової позики №19/01-17 від 19.01.2017 року у розмірі 148 000 гривень оо коп., та три відсотки річних в розмірі 498 гривень 74 коп., а всього 148498 (сто сорок вісім тисяч чотириста дев'яносто вісім) 74 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СВІТ ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2, судові витрати в розмірі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач - ОСОБА_2, місце перебування: АДРЕСА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю СВІТ ОСОБА_3 , місцезнаходження: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, корпус 45, офіс 17, код ЄДРПОУ 40121185.

Повний текст рішення складено 11 червня 2018 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ