Постанова

від 30.05.2018 по справі 461/4683/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 461/4683/16-ц

провадження № 61-314 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: -ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідач -публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит , третя особа -приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Коцюбинський Андрій Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м. Львова у складі судді Радченка В. Є. від 05 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф. від 16 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Коцюбинський Андрій Володимирович, про визнання припиненими відносин за договором іпотеки.

Встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит (далі - ПАТ Банк Фінанси та Кредит ) , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Коцюбинський А. В., про визнання припиненими відносин за договором іпотеки .

Позовна заява мотивована тим, що 06 листопада 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит , та ОСОБА_4 укладений Кредитний договір № 05/06-ЛВ із подальшими додатковими угодами. На забезпечення кредитного договору між ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ТОВ Банк Фінанси та Кредит укладені договір іпотеки від 06 листопада 2006 року та договір іпотеки від 07 листопада 2006 року.

07 жовтня 2011 року банк направив ОСОБА_4 та ОСОБА_7 вимогу про усунення перешкод в порядку статті 35 Закону України Про іпотеку та зазначив днем остаточного виконання кредитного договору від 06 листопада 2006 року №05/06-ЛВ тридцятий день з дня отримання вимоги. Вимоги отримані позивачами 02 грудня 2011 року, а термін дострокового погашення заборгованості сплив 02 січня 2012 року. Вимоги банку не були задоволені.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 12 вересня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ТОВ Львів'янка на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит заборгованість по кредитному договору. Вказане рішення не виконане у зв'язку із пропуском банком строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, заборгованість фактично не стягнута.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, спадкоємцем прав та обов'язків померлої є ОСОБА_5 Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Вважають, що ПАТ Банк Фінанси та кредит пропустив строки для захисту свого порушеного права, сплив строк позовної давності та строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, зобов'язання позивача ОСОБА_4, є припиненими, та усі похідні зобов'язання від основного зобов'язання за кредитним договором, в тому числі іпотека, є припиненою.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили суд визнати відносини іпотеки припиненими та скасувати обтяження нерухомого майна.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту свого права.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року рішення Сарненського районного суду від 14 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки судами не застосовано законодавство, яке слід було застосувати при вирішенні зазначеної справи.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_5 передано на розгляд Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Судами встановлено, що 05 лютого 2016 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7

Статтею 1218 ЦК України передбачено, які до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Відповідно до статті 23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , а саме: отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК ( 435-15 ) є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК ( 435-15 ), зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу.

Отже, враховуючи положення статті 1218 ЦК України та статті 23 Закону України Про іпотеку , ОСОБА_5 із прийняттям спадщини отримала право власності на все майно померлої ОСОБА_7, а також, набула всіх прав та обов'язків іпотекодавця за іпотечними договорами.

Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судами установлено, що зобов'язання за кредитним договором від 6 листопада 2006 року № 05/06-ЛВ 07 та укладеними в забезпечення його належного виконання договорів іпотеки від 06 та 07 листопада 2006 року не припинені. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ Банк Фінанси та Кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банк Фінанси та Кредит Чернявської О. С. до ОСОБА_4, ОСОБА_5 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовлено за спливом позовної давності, в частині виселення - за безпідставністю. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 лютого 2017 року рішенням Галицького районного суду м. Львова скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові за безпідставністю вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки саме у спосіб визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання за кредитним договором не припинилося, а тому і договір іпотеки є чинним та діє до повного виконання зобов'язання іпотекодавцем, у зв'язку з чим підстави для визнання припиненим договору іпотеки відсутні. Крім того, при відмові в задоволенні позовних вимог про припинення відносин застави за договором іпотеки відсутні законні підстави для вчинення реєстраційних дій щодо скасування обтяжень нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди, відмовляючи у задоволенні позову не застосували норм матеріального права які слід було застосувати при вирішенні даного спору. Однак суди надали належну оцінку наданим доказам у справі та обґрунтовано дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки зобов'язання за кредитним договором не припинилося, а тому підстави для визнання договору іпотеки припиненим відсутні.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська