Ухвала

від 12.06.2018 по справі 804/3554/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

12 червня 2018 р.Справа №804/3554/18

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар М.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Петриківського району про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконною позачергову сесію, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Петриківського району про:

- визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської селищної ради від 10.05.2018 року Про схвалення проекту рішення селищної ради Про добровільне об'єднання територіальних громад ;

- визнання позачергової сесії Миколаївської селищної ради, яка відбулася 10.05.2018 року незаконною.

04.06.2018 року до суду надано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить:

- зупинити дію рішення Миколаївської селищної ради від 10.05.2018 року Про схвалення проекту рішення селищної ради Про добровільне об'єднання територіальних громад ;

- зобов'язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію не надавати позитивного висновку щодо відповідності схваленого Миколаївською селищною радою 10.05.2018 року проекту рішення про добровільне об'єднання територіальних громад Конституції та законами України до винесення рішення суду по суті адміністративної справи.

12.06.2018 року за наслідком автоматичного розподілу заяву передано на розгляд судді Бондар М.В.

Згідно з ч. 1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 ст. 150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У ч. 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, враховуючи, що ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Частиною 1 ст. 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (у даному випадку територіальної громади, жителів села (сіл), інтересів яких стосується рішення, яке оскаржується) з огляду на таке.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію Про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу рівності сторін, як складової концепції справедливого судового розгляду та який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справах Кресс проти Франції (Kress v. France), Ф.С.Б. проти Італії (F.C.B. v. Italy), Т. проти Італії (Т. v. Italy) та Кайя проти Австрії (Kaya v. Austria).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об'єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову (ч. 2 ст. 6, ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Статтею 7 Закону України Про добровільне об'єднання територіальних громад встановлено порядок підготовки рішень щодо добровільного об'єднання громадян. Цією статтею визначено, що схвалені сільськими, селищними, міськими радами проекти рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад у п'ятиденний строк подаються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація протягом 10 робочих днів з дня отримання проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад готує відповідний висновок, що затверджується постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядженням голови обласної державної адміністрації.

Лише у разі відповідності проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад Конституції та законам України сільські, селищні, міські ради приймають рішення про добровільне об'єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об'єднання територіальних громад. У разі встановлення невідповідності проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад Конституції та законам України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація повертає його на доопрацювання у порядку, встановленому цим Законом.

Проекти рішень підлягають перевірці на їх відповідність Конституції та законам України обласною державною адміністрацією, що є пересторогою від прийняття незаконних рішень з боку відповідача, що можуть прийматися ним у зв'язку із реалізацією оскаржуваного рішення.

Отже, у даному випадку неможливо оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Оскільки, задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову може порушити право територіальних громад на підготовку та вирішення організаційних питань для виконання оспорюваного рішення сільської ради.

Крім того, в клопотанні про забезпечення позову вказано, що висновок Дніпропетровська обласна державна адміністрація має надати до 24.05.2018 року. До суду клопотання про забезпечення позову подано 04.06.2018 року, тобто вже після спливу зазначеного заявником строку.

Щодо посилання позивача на наявність очевидних ознак протиправності рішення відповідача та порушення таким рішенням прав, свобод або її інтересів, суд зазначає, що перевірка протиправності рішення можлива лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності під час судового розгляду справи на підставі позову, про забезпечення якого просить позивач. Тобто, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150-154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар