Рішення

від 11.06.2018 по справі 533/468/18

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.06.2018 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е провадження 2/533/164/18

Р І Ш Е Н Н Я справа 533/468/18

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого-судді - Науменко Н.Д.,

за участі секретаря судового засідання - Кругловецького Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні взалі суду селища Козельщина цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 адреса для листування: АДРЕСА_1, до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР АВТО , адреса для листування: вулиця Левандовська, будинок 38, місто Київ, 01010, про захист прав споживача, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР АВТО та прохав визнати недійсним договір фінансового лізінгу №700049 від 26.03.2018 року, укладений між ними та стягнути 25800грн незаконно отриманих коштів за наслідками укладання договору.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26.03.2018 року між ним та відповідачем укладено договір про надання послуги про придбанню автомобіля (фінансового лізингу) №700049, згідно якого відповідач зобов язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача транспортний засіб автомобіль марки "Лада Ларгус" без заначення його вартості, а він зобов язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. На виконання умов даного договору він перерахував 25800,00грн, як оплату на розрахунковий рахунок відповідача, але предмет лізінгу не отримав ні в день підписання договору, як його орієнтували працівники відповідача, ні у визначені ними дні, ні протягом строку до звернення до суду.

З інформації клієнтів Товариства на веб-сайті він узнав, що фірма не поставила автомобілі не лише йому, а й іншим особам, з якими уклаладала аналогічні договори та зрозумів, що наміру виконувати умови договору відповідач не мав, його ошукали, що примусило звернутись до суду за захистом порушеного права.

23.04.2018 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання на 14 годину 17.05.2018 року. Підготовче провадження закрито 17.05.2018 року та справа призначена до розгляду на 15 годину 11.06.2018 року.

В підготовчому судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував проти заочного розщгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився. Відповідач письмових заперечень проти позову не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не надіслав.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Враховуючи вимоги закону, суд вважає можливим розглянути справу без фіксування процесу технічними засобами.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.03.2018 року між сторонами укладено договір №700049, відповідно до умов якого відповідач зобов"язався надати позивачу послуги по пошуку транспортного засобу, який обрано позивачем серед прорекламованих відповідачем (предмет лізингу - автомобіля "Лада Ларгус"), вартість якого сторонами оговорена, але в договорі не зазначена, надати пропозиції про отримання ним транспортного засобу, представляти інтереси замовника при укладанні договорів щодо отримання транспортного засобу у продавця, а позивач - отримати автомобіль, оплати послуги відповідача за надані послуги по отриманню автомобіля( аркуш 21-35).

За квитанцією №0.0.997629773.1 від 26.03.2018 року позивачем з метою отримання автомобіля сплачено 25800,00грн ( аркуш 8).

Відповідно до п.п. 5.1 та 5.3 даного договору, предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом трьох днів з моменту провідомлення його про адресу поставки, місцем передачі транспортного засолбу є: спеціальний салон з торгівлі транспортними засобами, з яким укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, або інше місце, визначене виконавцем з урахуванням інтересів замовника.

Відповідно до п.4.5 сторони погодились, що вартість послуги виконавця становить 1.5% від суми, вказаної в заявці. На виконання умов договору від 26.03.2018 року згідно банківської квитанції він сплатив адміністративний платіж в розмірі 25800грн.

Пунктом 9.4 Замовник має право відмовитись від договору в односторонньому порядку, про що письмово повідомити виконавця.

Винагорода за надані послуги не підлягає поверненню ( п.9.5).

Позивачу надавалась відповідачем інформація про продаж автомобіля, обраного ним за пропозицією відповідача, який представився лізінгодавцем та відповідно до Дотатку № 2 пропонував придбати автомобіль "Лада-Варгус" відповідної комплектації.

Однак, текст договору, який позивач отримав лише після оплати авансового платежу не містив основних умов договору лізінгу.

Умови договору від 26.03.2018 року передбачали лише частину повноважень по придбанню транспортного засобу на замовлення позивача, та свідчать про намір відповідача виконати на його замовлення лише пошук автомобіля та представляти його інтереси у продавця обраного транспортного засобу при укладанні договору.

Однак, враховуючи характер письмового договору, який відповідач назвав договором доручення, відповідач не виконав жодної із його умов: не надав інформації про продавця автомобіля, умови його продажу, не представляв інтересів позивача перед продавцем, не проїнформував його про результати виконання зобов"язань з приводу продажу йому автомобіля, однак за виконання договору отримав 25800грн.

Відповідно до ст.21 Закону україни "Про захист прав споживачів" права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

В ст. 18 цього Закону наведено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами, який не є вичерпним та визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно з п. 9.5 договору від 26.03.2018 року, укладеного між сторонами передбачено, що винагорода за надані послуги не підлягає поверненню.

Однак, вказана стаття договору суперечить положенням п.4 ч.3 ст. 18 ЗУ " Про захист прав споживачів", оскільки надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням договору є несправедливою умовою договору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, в договорі №700049, укладеному між позивачем та відповідачем 26.03.2018 року, обмежені його права, як споживача, передбачені Законами України "Про захист прав споживачів" та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, є несправедливими і порушують вимоги чинного законодавства.

Також, додаток до даного договору№ 1, який є невід'ємною частиною договору та повинене містити істотні умови договору, а саме: графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, які підлягають обов'язковому погодженню сторонами, сторонами підписано не було, а тому його позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченого платежу є законними та обґрунтованими.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст. 12,13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 26.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО та ОСОБА_1 укладено договір №700049 (а.с.6).

Як вбачається з копії квитанції №№0.0.997629773.1 від 26.03.2018 року позивачем внесено кошти в сумі 25800,00грн авансового платежу згідно договору №700049 від 26.03.2018 р. на рахунок відповідача (а.с.19).

У відповідності до вимог п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Як вбачається з матеріалів справи, після підписання сторонами договору від 26.03.2018 року, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення коштів, але отримав відмову.

З доводів позивача, не спростованих відповідачем, без попередньої сплати ним на рахунок ТОВ ВІНГЕР-АВТО платіжу у сумі 25800грн, що становить 1,5% від вартості наданих послуг (який, відповідно до умов договору поверненню не підлягає), договір між сторонами 26.03.2018 р. не був би укладений.

Проте, які саме дії, що має вчинити відповідач, розуміються під змістом пошук належного транспортного засобу і інформування замовника про продавців такого трранспортного засобу в Україні, про умови і види правочинів, згідно з якими можливе отримання транспортного засобу, аналіз та оцінка ризиків в межах переданих повноважень, укладання договору щодо отримання транспортного засобу", а також, чому розмір вказаного платежу на даному етапі правовідносин між сторонами є досить істотним, договором не визначено.

Відповідачем також не надано суду переконливих пояснень з цього приводу, враховуючи, що окрім підписання сторонами бланку договору 26.03.2018 р., будь-яких інших дій відповідачем вчинено не було, а всі наступні звернення позивача про передачу автомобіля не були задоволені та він фактично відмовився від придбання автомобіля та від надання йому відповідачем в подальшому фінансових послуг.

Як зазначено вище, договір про надання послуг є за своєю правовою природою договором з надання фінансових послуг, тому на правовідносини між сторонами розповсюджується положення ЗУ "Про захист прав споживачів".

За положеннями м ст. 17 вказаного Закону, за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту. В договорі ж від 26.03.2018 року не зазначені усі необхідні данні автомбіля, що пропонувався позивачу: рік випуску, номер кузова автомобіля та інші дані, що відрізняють його від автомобілів подібної модіфікації.

Згідно з вимогами ч.21 цього Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільнимм і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі встановленій законодавством та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В той же час, оспорюваний позивачем договір було укладено сторонами у письмовій формі, проте без дотримання нотаріальної форми договору лізингу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України , недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням встановленого, зважаючи на наявність підстав вважати оспорюваний договір про надання фінансових послуг недійсним через невідповідність його вимогам закону, з метою відновлення порушених прав позивача, до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім платежу у розмірі 25800грн.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь коштів у сумі 25800грн, сплачених ним при укладанні договору.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 704,8грн та на користь позивача послуги по складанню позовної заяви в сумі 450грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО" про визнання недійсним договору та стягнення коштів задовольнити.

Визнати недійсним договір №700049, укладений 26.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО (юридична адреса: 01010, м.Київ, вул.Левандовська, 3-В, код ЄДРПОУ 41892422, п/р 26005024917301 в ПАТ "Альфа-Банк" , МФО 300346) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_1, виданий Козельщинським РВ УМВС України в Полтавській області 27.08.2003 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО на користь ОСОБА_1 25800грн ( двадцять п"ять тисяч вісімсот гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО" на користь держави судовий збір в сумі 704,8грн та на користь позивача 450грн за надані правові послуги за складання позовної заяви.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач та відповідач мають право оскаржити повторне заочне рішення в загальному порядку.

Суддя Н.Д.Науменко