Рішення

від 04.06.2018 по справі 761/1279/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1279/18

Провадження № 2/761/3909/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Рибак М.А.

за участі секретаря Малашевського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.03.2017 року між ним та ТОВ Ентерпрайсс було укладено Договір користування майном №10702 з метою придбання автомобіля Fiat Doblo Combi maxi 1.6D MT, active 2014 року випуску вартістю 200 000 грн. В день підписання договору позивачем було сплачено відповідачу перший платіж у сумі 40 000,00 грн. Відповідно до умов спірного договору постачальник зобов'язався придбати та передати у користування майно, а отримувач зобов'язався прийняти товар та сплачувати фіксовані платежі та інші платежі згідно умов договору.

Як зазначає позивач, Цивільним кодексом та іншими нормативно-правовими актами України визначення Договору користування майном з правом викупу не передбачено. Як вбачається зі змісту вказаного договору, він є змішаним та містить у собі ознаки договору лізингу найму та купівлі-продажу транспортного засобу.

Враховуючи, що договір не відповідає чинному законодавству України, оскільки порушує права позивача як споживача, містить несправедливі умови, не відповідає за формою передбаченою чинним законодавством України, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх прав шляхом визнання недійсним договору користування майном з правом викупу №10702 від 30.03.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Ентерпрайсс та стягнення авансового платежу в розмірі 40 000,00 грн.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача подав до суду заяву з проханням розглядати справу за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просила позов задовольнити, з приводу ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.

Суд повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 березня 2017 року між ТОВ Ентерпрайсс та ОСОБА_1 було укладено договір користування майном з правом викупу №10702, за умовами якого постачальник зобов'язався придбати та передати на визначених договірних умовах у користування майно, а отримувач зобов'язався прийняти товар та сплачувати фіксовані платежі згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 3.3 Договору, товар є власністю Постачальника до моменту переоформлення права власності на отримувача згідно з умовами даного договору. Всі ризики по Товару переходять від постачальника отримувачу в момент передачі товару по акту приймання-передачі.

Відповідно до Додатку №4 до договору користування майном №10702 від 30 березня 2017 року, товаром є автомобіль Fiat Doblo Combi Maxi 1.6D MT Active.

Відповідно до Додатку №2 до Договору Користування майном №10702 від 30 березня 2017 року вартість предмета користування складає 200 000,00 грн., вартість фінансування - 40 000,00 грн., щомісячний платіж - 8 333,33 грн.

Розділом 1 Договору визначено, що вартість фінансування розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного договору отримувачу постачальником при укладенні договору.

30 березня 2017 року на виконання умов договору користування майном позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №44 від 30.03.2017 року, де в графі призначення платежу зазначено: Оплата вартості фінансування за ДОГ №10702

Згодом позивач зрозумів, що укладений між ним та відповідачем договір користування майном №10702 від 30.03.2017 року не відповідає чинному законодавству України, а також містить ознаки недійсного правочину, окрім того, оспорюваний договір порушує його права як споживача, та містить несправедливі умови договору.

З огляду на наступне, суд вважає, що є підстави для визнання договору користування майном №10702 від 30.03.2017 року недійсним.

Відповідно до Розділу 1 договору користування майном №10702 від 30.03.2017 року, Користування майном - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із Договору Користування майном.

Згідно п. 2.1 договору, Постачальник - ТОВ Ентерпрайсс зобов'язується придбати та передати на визначених договірних умовах у користування майно (товар визначений у п. 3.1 цього договору), а Отримувач зобов'язується прийняти Товар та сплачувати Фінансові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Як вбачається зі змісту вказаного Договору, він містить у собі ознаки договору лізингу, найму та купівлі-продажу транспортного засобу.

Тому правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та Відповідачем, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Закону України Про фінансовий лізинг , а також імперативними нормами Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки договір укладено з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір Користування майном №10702 від 30.03.2017 року за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Віднесення вказаної категорії договорів до змішаних підтверджено Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що Постачальник не відповідає перед отримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець.

Крім цього, вказаний договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

А отже, зазначені умови спірного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Отже, у договорі Користування майном №10702 від 30.03.2017 року суттєво обмежені права Одержувача по відношенню до Постачальника, у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених Договором та законом.

Згідно ч.2 ст.10 Закону України Про фінансовий лізинг , передбачені обов'язки лізингодавця, а саме:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Відповідно ж до п. 4.1.1. спірного Договору, Постачальник зобов'язаний передати у користування та володіння Отримувача товар в порядку, встановленому даним договором.

Окрім того, п.4.1.1. Договору не передбачає обов'язку Постачальника передати товар у власність.

Отже, умовами договору Користування майном №10702 від 30.03.2017 року, суттєво звужені обов'язки Постачальника, повністю виключена відповідальність Постачальника за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі товару та його належної якості, одночасно значно розширені права Постачальника.

Також, з огляду на наступне, суд вбачає наявність несправедливих умов Договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 вказаної статті у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

- по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);

- по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;

- по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зі змісту спірного Договору вбачається, що несправедливими є зокрема такі умови договору:

- п. 2.3. Отримувач має право самостійно обрати ТЗ та продавця ТЗ і несе пов'язані з цим ризики, Продавцем ТЗ є особа що як правило, зазначається у специфікації;

- п. 3.4 У разі зміни вартості товару до моменту повної сплати першого фінансового платежу Отримувачем, останній повинен сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі товару Постачальником з метою виплати не менше 50% від вартості товару на момент його передачі;

- п.3.6 Постачальник не відповідає перед Отримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець, якого не зазначено в договорі.

- п.4.3.3 Постачальник має право залишати товар на складі у випадку прострочення Отримувачем сплати щомісячних внесків;

- п.п. 5.4, 8.3, 8.8, 8.13 встановлюють, що розмір Фінансового платежу може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета договору, проте формули перерахунку цей Договір не передбачає;

- п.8.14 Дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі товару між Постачальником та Отримувачем. За дострокову сплату Фінансових платежів, Отримувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10% від суми дострокового погашення;

- п.8.15 Уразі відмови Отримувача від підписання додаткової угоди та/або акту коригування вартості Товару Постачальник має право розірвати даний договір, після чого Отримувач зобов'язаний повернути Постачальнику товар протягом 5 днів, при цьому фінансові платежі поверненню не підлягають

- п. 12.11 У випадку розірвання договору Отримувачем до підписання акта приймання-передачі товару, Постачальник повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми Першого Фінансового платежу. В даному випадку вартість фінансування не повертається.

- п. 12.1 За несвоєчасне внесення Фінансових платежів Отримувач зобов'язаний сплачувати Постачальнику проценти за користування чужими коштами в розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення сплати.

Отже, вказані умови договору Користування майном №10702 від 30.03.2017 року є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Позиція щодо несправедливості названих умов спірного договору підтверджена Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

При цьому, найменування договору укладеного між ОСОБА_1 та Відповідачем в якості "Договору Користування майном" не змінює його змісту, який включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, аналогічні до тих, які визнані несправедливими Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9№ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс визнання договору недійсним та стягнення коштів, оскільки зміст договору, укладеного між сторонами суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам та не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Керуючись ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 263, 265, 280, 285, 289, 354, 355 ЦПК України, ст. 11, 16, 203, 215, 216, 220, 509, 525, 526, 628, 629, 638, 799, 806, 808 ЦК України; ст. ст. 4, 10, 18 Закону України Про захист прав споживачів ; ст. 10 Закону України Про фінансовий лізинг , суд,-

У Х В А Л И В Р І Ш Е Н Н Я:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс про визнання договору недійсним та стягнення коштів, - задовольнити.

Визнати недійсним договір Користування майном з правом викупу №10702 від 30.03.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс на користь ОСОБА_1 суму авансового платежу у сумі 40000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 704,80 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1;

Товариство з обмеженою відповідальністю Ентерпрайсс : 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4а, офіс 139, код ЄДРПОУ - 34191485.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст судового рішення складено: 11.06.2018 року.