Рішення

від 31.05.2018 по справі 910/473/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2018Справа № 910/473/18

За позовомПублічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагропром" простягнення 92 220,00 грн. Суддя Бойко Р.В.

при секретарі судового засідання Бариновій О.І.

Представники сторін:

від позивача:Деменюк О.О. від відповідача:ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська Залізниця" (надалі - "Залізниця") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагропром" (надалі - "Товариство") про стягнення 92 220,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином було виконано взяті на себе зобов'язання договором поставки №ПЗ/НХ-171082/НЮ від 09.06.2017, у зв'язку з чим останній вказує на наявність правових підстав для стягнення з Товариства штрафу у розмірі 92 220,00 грн., нарахованого за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2018 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою від 18.01.2018) за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/473/18, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, підготовче засідання призначено на 16.03.2018.

13.03.2018 через відділ діловодства суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого з заявленими позовними вимогами не погоджувався, вказував на те, що: за змістом укладеного між сторонами договору поставка товару мала здійснюватися на підставі відповідної заяви позивача, однак, доданої позивачем до позову заявки від 27.06.2017 ним не отримувалося, а тому поставка обумовленого договором товару почала здійснюватися відповідачем лише після отримання претензії від 04.09.2017; подальша затримка із поставки товару було зумовлена незалежним від відповідача обставинами, а саме: ненаданням позивачем письмово підтвердження про цивільне використання замовленого товару для його перевезення з території Російської Федерації, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги визнав в розмірі 15 000,00 грн., а в іншій частині просив в задоволенні позову відмовити. Також, у поданому відзиві відповідачем було наведено попередній розрахунок суми судових витрат, згідно з яким Товариство очікує понести витрати на правову допомогу у загальному розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2018 було закрито підготовче провадження у справі №910/473/18 та призначено її розгляд по суті на 18.05.2018.

Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у зв'язку із перебуванням судді Мельника В.І. на лікарняному, на підставі розпорядження керівника апарату суду №05-23/671 від 17.05.2018 справу №910/473/18 було передано на повторний автоматичний розподіл.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу справу №910/473/18 для її розгляду було визначено суддю Бойка Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2018 справу №910/473/18 прийнято до провадження, ухвалено розпочати її розгляд зі стадії підготовчого провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 31.05.2018.

В судове засідання 31.05.2018 представники сторін з'явилися.

Представник відповідача підтвердив визнання позову в сумі 15 000,00 грн.

Судом в судовому засіданні 31.05.2018, заслухавши думки представників сторін, без виходу до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження у справі №910/473/18 та призначити її розгляд по суті в цьому ж судовому засіданні.

Представники сторін надали пояснення по суті спору, у відповідності до яких представник позивача позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову за виключенням визнаної частини.

В судовому засіданні 31.05.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2017 між Залізницею (покупець) та Товариством (постачальник) було укладено договір поставки №ПЗ/НХ-171082/НЮ (надалі - "Договір"), згідно умов якого постачальник зобов'язався у 2017 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (товар - електрощітки 2017 року виготовлення, виробник: ВАТ "Дослідний завод електровугільних виробів" (м. Електровуглі, РФ), відповідно до специфікації №1 (додаток №1), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

За змістом п.п. 3.1, 3.4 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації №1 (додаток №1), сума договору становить 2 114 160,00 грн.

У відповідності до п.п. 5.1-5.3 Договору товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 робочих днів від дня отримання постачальником заявки покупця. Заява направляється постачальнику поштою або передається нарочно під особистий підпис представника постачальника. Товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад покупця на умовах DDP (Київський головний матеріальний склад: 07434, Київська обл., Броварський р-н, с. Шевченкове, вул. Польова, 5 (ст. Бобрик) або інший підрозділ залізниці вказаний у заявці покупця), у відповідності до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС (у ред. 2010р.).

Положеннями п. 12.1 Договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017.

В додатку №1 до Договору сторонами було погоджено специфікацію №1, відповідної до якої визначено найменування, кількість та ціну товару, що підлягає поставці за цим договором.

На підставі Договору, листом №НХ-4/1223 від 27.06.2017, направленим на адресу відповідача поштою 06.07.2017, позивач направив відповідачу заявку на поставку частини товару за Договором, а саме: код МТР: 7081259, найменування: електрощітка ЭГ61А2(12,5х32х56), кількість: 5000 шт.

Листом №НЮ-16-72/17п від 04.09.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією, у відповідності до якої вказував на порушення відповідачем строків поставки товару згідно направленої йому листом №НХ-4/1223 від 27.06.2017 заявки, у зв'язку з чим вимагав оплатити нарахований згідно умов Договору штраф у розмірі 92 220,00 грн.

На виконання умов Договору відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 2 114 160,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №05 від 30.10.2017 та видатковою накладною №РН-0000011 від 28.11.2017.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 92 220,00 грн. за прострочення з поставки товару у відповідності до умов Договору.

При цьому, у поданому до суду відзиві на позов відповідачем було визнано заявлену позивачем до стягнення суму штрафу у розмірі 15 000,00 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

У ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що відзив (який у своєму змісті фактично містить заяву про визнання позову) підписаний директором ТОВ "Інтерагропром" - Мустафаєвим Р.А., перебування якого на відповідній посаді підтверджується доданими до відзиву копіями наказу №2-к від 19.08.2014 і протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Інтерагропром" від 18.08.2014 та підтверджуються наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостями, а матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких обмежень повноважень директора відповідача щодо визнання позову.

Більш того, в судовому засіданні 31.05.2018 представником відповідача, якому довіреністю від 12.03.2018 надано відповідні повноваження щодо визнання позову, було підтримано викладені у відзиві обставини щодо існування затримки в поставці товару та часткового визнання у зв'язку з цим заявлених позивачем вимог у розмірі 15 000,00 грн.

Таким чином, визнання відповідачем позову в частині заявленої до стягнення суми штрафу у розмірі 15 000,00 грн. за встановлених судом обставин не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв'язку з чим позовні вимоги Залізниці в частині стягнення з Товариства штрафу у розмірі 15 000,00 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

В іншій частині заявленого до стягнення штрафу у розмірі 77 220,00 грн. (92 220,00 грн. - 15 000,00 грн.) відповідні вимоги позивача не визнаються відповідачем, а тому є спірними і підлягають розгляду судом.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов Договору відповідачем було взято на себе зобов'язання поставити позивачу визначений сторонам в специфікації №1 до Договору товар.

Згідно із ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та приписів п. 5.1 Договору зобов'язання відповідача по поставці товару за Договором мало здійснюватися на протязі 10-ти робочих днів з моменту отримання відповідної заяви позивача.

Тобто, відповідний обов'язок відповідача поставити визначений умовами Договору товар, а відтак, і відлік початку строку його виконання, обумовлювався отриманням наданої позивачем відповідної заявки.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання з поставки визначеного сторонами в специфікації №1 до Договору товару на користь позивача, а саме: 30.10.2017 на загальну суму 1 928 976,00 грн. (електрощітка ЭГ61А2(12,5х32х57) у кількості 5500 шт.; електрощітка ЭГ61А2(12,5х32х56) у кількості 10000 шт.; електрощітка ЭГ61А2(12,5х32х50) у кількості 6000 шт.) та 28.11.2017 на суму 185 184,00 грн. (електрощітка ЭГ61А2(12,5х32х57) у кількості 2000 шт.), що не заперечується сторонами.

В той же час, позивачем вказується на те, що поставка частини такого товару була здійснена з простроченням визначеного строку, а саме: на підставі Договору, листом №НХ-4/1223 від 27.06.2017, ним було направлено на адресу відповідача заявку на поставку частини товару за Договором, а саме: електрощітки ЭГ61А2(12,5х32х56) у кількості 5000 шт. на загальну вартість 461 100,00 грн., однак відповідачем не було своєчасно виконано взятого на себе зобов'язання з поставки такого товару, у зв'язку з чим існують правові підстави для застосування до нього визначеної умовами Договору відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 20% від суми непоставленого своєчасно товару, що становить 92 220,00 грн.

Заперечуючи проти відповідних доводів позивача відповідачем вказувалося на те, що такої заявки ним не отримувалося та про її існування взагалі стало відомо лише після отримання претензії позивача від 04.09.2017, за наслідками якої відповідачем і почали вчинятися дії, спрямовані на поставку обумовлених Договором обсягів товару.

За змістом ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Положеннями ст.ст. 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

За змістом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 220 Господарського кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

В статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

В положення п. 7.3.1 Договору сторонами було погоджено, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від суми непоставленого в строк товару.

З огляду на викладені положення вбачається, що несвоєчасне виконання взятого відповідачем на себе за Договором зобов'язання з поставки визначеного його умовами товару, що зумовило завдання збитків позивачу, є правовою підставою для застосування до останнього господарсько-правової відповідальності у вигляді сплати штрафу, який відповідно до умов укладеного між сторонами договору обраховується виходячи з вартості несвоєчасно поставленого товару.

Судом відхиляється посилання відповідача на те, що затримка в поставці товару після отримання претензії позивача від 04.09.2017 зумовлено незалежними від нього обставинами, а саме: необхідністю отримання від позивача інформації про цивільне використання товару виключно ним самим з метою отримання дозволу митних органів Російської Федерації на вивезення з митної території останньої відповідного товару, є підставою для звільнення його від відповідальності, адже як вбачається з листа відповідача №06/09-17 від 23.09.2017 відповідні правила митного оформлення експорту з території Російської Федерації були введені ще в лютому 2017 році, тобто, укладаючи Договір (червень 2017 року) відповідач був обізнаний про необхідність оформлення відповідної документації, що свідчить про відсутність правових підстав для звільнення останнього від відповідальності за невиконання зобов'язань згідно приписів ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України.

При цьому, для застосування такого виду господарсько-правової відповідальності, окрім вини, є також необхідним встановлення суми невиконаного (простроченого) зобов'язання та відповідного періоду такого прострочення, адже в іншому випадку є неможливим визначення дійсного розміру штрафних санкцій.

В той же час, додана позивачем до позову заявка, оформлена листом №НХ-4/1223 від 27.06.2017, не дає можливості визначення дійсного розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача за прострочення з поставки спірного товару, адже: по-перше, матеріалами справи підтверджується неотримання відповідачем такого листа (повернення його відділенням пошти на адресу позивача без вручення); по-друге, фактична поставка товару була здійсненна у відмінних від визначеного такою заявкою обсягах (згідно заявки було замовлено товар на загальну суму 461 000,00 (електрощітки ЭГ61А2(12,5х32х56) у кількості 5000 штук), а фактично поставлено двома чергами: 30.10.2017 - на загальну суму 1 928 976,00 грн. (електрощітки ЭГ61А2(12,5х32х57) у кількості 5500 шт.; електрощітки ЭГ61А2(12,5х32х56) у кількості 10000 шт.; електрощітки ЭГ61А2(12,5х32х50) у кількості 6000 шт.) та 28.11.2017 на суму 185 184,00 грн. (електрощітки ЭГ61А2(12,5х32х57) у кількості 2000 шт.), тобто, відповідне зобов'язання виконувалося в іншому порядку, ніж було визначено позивачем в заявці та вказується в позові; по-третє, матеріали справи не містять доказів передачі позивачем відповідачу будь-яких інших заявок на поставку товару за Договором відповідача чи пред'явлення претензій щодо несвоєчасного виконання обов'язку з його поставки; по-четверте, позивачем не наведено жодних доводів та не надано відповідних доказів на понесення ним будь-яких реальних збитків за наслідками несвоєчасної поставки відповідачем спірного товару.

Наведене в своїй сукупності з визначеною в положення п. 7.4 Договору відповідальністю постачальника за поставку товару без відповідної заявки покупця вказує на обґрунтованість посилань представника відповідача щодо здійснення фактичної поставки спірного товару за Договором на підставі усних заявок уповноважених осіб позивача, наданих в вересні-жовтні 2017 року після пред'явлення претензії від 04.09.2017 №НЮ-16-72/17п, що не спростовано позивачем та не суперечить положенням Договору.

Однак, встановлення обставин поставки товару згідно Договору на підставі усних заявок за відсутності підтверджених сторонами дат подання таких заявок унеможливлює визначення початку перебігу строку виконання відповідачем такого зобов'язання, а відтак, і встановлення моменту його прострочення.

При цьому, суд відзначає, що підстави вважати предявлену позивачем претензію від 04.09.2017 №НЮ-16-72/17п заявкою на поставку частити товару в розумінні положень Договору відсутні, оскільки таке звернення має назву саме претензія, а не заявка, а визначена її прохальною частиною вимога про термінову поставку товару на суму 461 100,00 грн. не дає можливості встановлення про який саме товар йде мова згідно погодженої сторонами в специфікації №1 до Договору класифікації такого товару, що має різні показники та вартість, а відповідно і кількість до визначеної позивачем суми.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичного існування всіх складових елементів такого виду господарсько-правової відповідальності як штрафу (суми невиконаного у визначені строки зобов'язання та дати, з якої відповідач може вважатися таким, що прострочив виконання зобов'язання), що унеможливлює дослідження судом заявленої до стягнення суми штрафних санкцій на предмет її обґрунтованості та законності, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Залізниці штрафу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із вимогами п.п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав відповідача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 12.03.2018 між Товариством (клієнт) та Адвокатським бюро "ОСОБА_2 і партнери" (бюро) був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги.

На виконання умов вищезазначеного договору Товариством було видано на ім'я ОСОБА_2 (у відповідності до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України за електронною адресою: http://erau.unba.org.ua/, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3521 від 27.11.2008) довіреність від 12.03.2018 на представлення інтересів Товариства, в т.ч. в межах справи №910/473/18, а між сторонами (клієнтом та адвокатом ОСОБА_2) складено розрахунок суми гонорару за надану правову (правничу) допомогу на загальну суму 10 000,00 грн.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Матеріалами справи підтверджується виконання адвокатом своїх зобов'язань за договором про надання правової (правничої) допомоги від 12.03.2018, зазначених у розрахунку суми гонорару за надану правову (правничу) допомогу на загальну суму 10 000,00 грн., зокрема, фактом надання відповідачем відзиву на позов, а також участю ОСОБА_2 в підготовчих та судових засіданнях.

Відтак, враховуючи, що позивач не скористався своїм правом на надання доводів та доказів неспівмірності витрат відповідача на правничу допомогу, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявленої відповідачем вимоги про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 373,46 грн., визначеному з урахуванням часткового визнання відповідачем позову та пропорційно розміру позовних вимог, в задоволенні яких судом було відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-80, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагропром" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 38, кв. 1; ідентифікаційний код 32386723) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд 5; ідентифікаційний код 40075815) штраф у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 286 (двісті вісімдесят шість) грн. 60 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагропром" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 38, кв. 1; ідентифікаційний код 32386723) відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 373 (вісім тисяч триста сімдесят три) грн. 46 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 12.06.2018.

Суддя Р.В. Бойко