Рішення

від 11.06.2018 по справі 910/5008/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2018Справа № 910/5008/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства Єврооснова-СМ

до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення штрафних санкцій в розмірі 96 375,78 грн.

Представники сторін:

від позивача: Бабаєв С.М., керівник;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Єврооснова-СМ звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення штрафних санкцій в розмірі 96 375,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № ПЗ/НХ-17821/НЮ від 24.04.2017 в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

05.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до яких, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 26.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 11.06.2018.

У судове засідання 11.06.2018 представник позивача з'явився та подав для огляду оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви та оригінал позовної заяви та розрахунку, поданого у справі № 914/2007/17.

Представник відповідача у судове засідання 11.06.2018 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103046529980.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 11.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2017 між Приватним підприємством Єврооснова-СМ (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №ПЗ/НХ-17821/НЮ (далі - Договір), за умовами постачальник зобов'язується у 2017 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, відповідно до специфікації №1 (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.4 Договору, сума по договору становить 716 124,38 грн.

Згідно з п. 4.2 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Приватне підприємство Єврооснова-СМ звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ про стягнення 578112,12 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 у справі №914/2007/17 позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в ос. регіональної філії Південно-Західна залізниця , м. Київ, вул. Тверська, 5 та Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ на користь Приватного підприємства Єврооснова-СМ 558000,00 грн. основного боргу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця , м. Київ, вул. Тверська, 5 на користь приватного підприємства Єврооснова-СМ 15 577,70 грн. пені, 3 738,65 грн. 3% річних, 795,77 грн. інфляційних нарахувань та 8 671, 69 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця залишено без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017р. у справі № 914/2007/17 залишено без змін.

Звертаючись до суду з даним позовом, Приватне підприємство Єврооснова-СМ зазначає, що грошове зобов'язання за Договором було виконано Публічним акціонерним товариством Українська залізниця лише 22.03.2018, а відтак у позивача наявне право вимоги сплати інфляційних втрат, 3% річних та пені, в зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання умов Договору інфляційні втрати в розмірі 49 459,80 грн. за період з 31.07.2017 по 21.03.2018, 3% річних в розмірі 10 731,95 грн. за період з 31.07.2017 по 21.03.2018 та пеню в розмірі 36 484,03 грн. за період з 31.07.2017 по 26.01.2018.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 у справі №914/2007/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в ос. регіональної філії Південно-Західна залізниця , м. Київ, вул. Тверська, 5 та Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ на користь Приватного підприємства Єврооснова-СМ 558 000,00 грн. основного боргу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця , м. Київ, вул. Тверська, 5 на користь приватного підприємства Єврооснова-СМ 15 577,70 грн. пені, 3 738,65 грн. 3% річних, 795,77 грн. інфляційних нарахувань та 8 671, 69 грн. судового збору.

Означеним рішенням встановлено факт порушення Публічним акціонерним товариством Українська залізниця взятих на себе зобов'язань за Договором поставки №ПЗ/НХ-17821/НЮ від 24.04.2017 та встановлено розмір заборгованості останнього перед ПП Єврооснова-СМ .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи наведене, висновок Господарського суду Львівської області про факт прострочення виконання грошового зобов'язання Публічним акціонерним товариством Українська залізниця за Договором поставки №ПЗ/НХ-17821/НЮ від 24.04.2017 у розмірі 558 000,00 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство Українська залізниця виконало грошове зобов'язання за Договором - 22.03.2018, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положенням ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За таких обставин, оскільки відповідач був обізнаний про наявність грошового зобов'язання за Договором, проте жодних дій направлених на сплату заборгованості не вчиняв, протилежного матеріали справи не містять, виконав грошове зобов'язання по Договору лише 22.03.2018, а відтак позивачем правомірно заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено подвійне нарахування з огляду на наступне.

Як зазначає сам позивач у позовній заяві та вбачається з рішення Господарського суду Львівської області, ПП Єврооснова-СМ у справі № 914/2007/17 було заявлено та стягнуто 3% річних в розмірі 3 738,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 795,77 грн. за період з 08.07.2017 по 20.09.2017.

В свою чергу, у даній справі позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за період з 31.07.2017 по 21.03.2018.

Відтак, період з 31.07.2017 по 20.09.2017 був предметом розгляду у справі № 914/2007/17 та відповідно не може бути предметом розгляду у даній справі, оскільки 3% річних та інфляційні втрати за означений період вже стягнуті рішенням Господарського суду Львівської області.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 21.09.2017 по 21.03.2018, судом встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 37 848,18 грн. та 3% річних в розмірі 8 347,07 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 7.2 Договору у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, у даній справі позивачем заявлено період 31.07.2017 по 26.01.2018, та як зазначає сам позивач у позовній заяві та вбачається з рішення Господарського суду Львівської області, ПП Єврооснова-СМ у справі № 914/2007/17 було заявлено та стягнуто пеню в розмірі 15 577,70 грн. за період з 08.07.2017 по 20.09.2017

Відтак, період з 31.07.2017 по 20.09.2017 був предметом розгляду у справі № 914/2007/17 та відповідно не може бути предметом розгляду у даній справі, оскільки пеня за означений період вже стягнута рішенням Господарського суду Львівської області.

Також, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені за період з 21.09.2017 по 08.01.2018, визначених позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 22 534,03 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного підприємства Єврооснова-СМ (79053, Львівська обл., місто Львів, вулиця Володимира Великого, будинок 63, квартира 301; ідентифікаційний код: 39764221) 3 % річних в розмірі 8 347 (вісім тисяч триста сорок сім) грн. 07 коп., інфляційні втрати в розмірі 37 848 грн. (тридцять сім тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 18 коп., пеню в розмірі 22 534 (двадцять дві тисячі п'ятсот тридцять чотири) грн. 03 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі у розмірі 1 268 (одна тисяча двісті шістдесят вісім) грн. 64 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.06.2018

Суддя О.А. Грєхова