Рішення

від 13.06.2018 по справі 918/315/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 червня 2018 р. Справа № 918/315/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо"

до відповідача ОСОБА_1 малого підприємства "МЛС"

про стягнення заборгованості в сумі 13 540 грн. 55 коп.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Локо" (далі Товариство) звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 малого підприємства "МЛС" (далі Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 13 540 грн. 55 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №02/01 від 04.01.2016 року, у зв'язку з чим, позивач просить стягнути з Підприємства на свою користь 9 500,00 грн. заборгованості за поставлений товар, 2 033,26 грн. пені, 950,00 грн. штрафу, 210,04 грн. 3 % річних, 847,25 грн. інфляційних втрат та 1 762,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду від 17 травня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі № 918/315/18. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

25 травня 2018 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній повідомляє суд про те, що сума 9 500,00 грн. сплачена Підприємством ще до відкриття провадження у справі, тому вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та відсутністю предмету спору.

04 червня 2018 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив, в якому останній вказує на безпідставність тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву, зазначає про те що Підприємство сплатило основну суму боргу лише 16.05.2018 року, після отримання копії позовної заяви. Крім того, вказує, що предметом даного спору є не лише стягнення заборгованості за поставлений товар, а й стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Тому Товариство наполягає на стягненні з Підприємства заборгованість в сумі 4 040,55 грн., що складається з: 2 033,26 грн. пені, 950,00 грн. штрафу, 210,04 грн. 3 % річних, 847,25 грн. інфляційних втрат, а також просить стягнути 1 762,00 грн. сплаченого судового збору.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом встановлено, що сторони клопотань про розгляд справи з викликом учасників провадження у справі до суду не подали. Відтак, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Локо" (Постачальник) та ОСОБА_1 малим підприємством "МЛС" (Покупець) було укладено Договір поставки №02/01 (далі Договір, а.с. 9-10), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у встановлені строки за договірними цінами у власність Покупця, а Покупець в свою чергу - прийняти та оплатити Товар, на умовах викладених в Договорі (п. 1.1 Договору).

Згідно з умовами Договору, істотні умови Договору поставки на кожну партію Товару вважаються погодженими з моменту підписання сторонами накладної на розхід. Найменування, кількість товару зазначається в накладних на розхід, які є невід'ємною частиною даного договору (п. п. 1.2, 1.3 Договору).

Відповідно до п. п. 2.1-2.3 Договору загальна сума договору визначається сумами вартості поставок окремих партій Товару, на підставі даних накладних на розхід та/або товарно-транспортних накладних. Товар відпускається Покупцю партіями протягом терміну дії Договору в обумовлених сторонами асортименті та кількості, що зазначається в заявках. Ціна та загальна кількість товару, що поставляється, визначається на день поставки і вказується у накладній на розхід та рахунку.

За умовами п. 3.1 - 3.3 Договору Постачальник реалізує Товар, що є предметом даного Договору за заявкою Покупця. Постачальник зобов'язується поставляти Товар Покупцю в погоджені терміни на умовах, зазначених в накладних, відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Датою виконання зобов'язань Постачальника вважається дата отримання товару Покупцем, на умовах передбачених п. 3.2 Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору Покупець здійснює оплату за Товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника або шляхом внесення готівкових коштів в касу підприємства. Покупець зобов'язаний проводити оплату за кожну отриману партію товару, згідно рахунків та/або накладних на розхід, протягом 35 календарних днів від дати отримання Товару. Наступна поставка здійснюється після розрахунку за попередню. Датою платежу є дата надходження коштів на рахунок постачальника (п. п. 4.2, 4.3 Договору).

Покупець зобов'язаний згідно з умовами п. 5.2.2 Договору оплатити вартість Товару у строки, обумовлені цим Договором, з посиланням у платіжному дорученні на номер накладної на розхід або рахунок.

Договір підписано повноважними представниками Товариства та Підприємства та скріплений відбитками печаток вказаних юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Товариство поставило а Підприємство прийняло Товар на загальну суму 55 196,58 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної №ТВВВ-01057.

Однак, Підприємство за отриманий товар розрахувалось лише частково в сумі 45 696,58 грн., що стало підставою для звернення Товариством з вказаним позовом до суду. Сума боргу Підприємства за поставлений за Договором Товар на момент направлення позивачем позову до суду складала 9 500,00 грн., та не була сплачена відповідачем у встановлений Договором строк, що підтверджується доказами долученими до матеріалів справи.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що Покупець у визначений Договором строк не здійснив повний розрахунок за поставлений товар, та допустив прострочення, розмір якого складав 9 500,00 грн.

Однак, з відзиву відповідача вбачається, що 16.05.2018 року Підприємство здійснило оплату заборгованості за Договором в розмірі 9 500,00 грн., що підтверджується належним чином завіреною копією платіжного доручення №2610 від 16.05.2018 року.

Оскільки, заборгованість в сумі 9 500,00 грн. за Договором на момент відкриття провадження у справі №918/315/18 була сплачена, позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Разом з тим, Товариство просить стягнути з Підприємства заборгованість в сумі 4 040,55 грн., що складається з: 2 033,26 грн. пені, 950,00 грн. штрафу, 210,04 грн. 3 % річних, 847,25 грн. інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, визнано розрахунок таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, та оскільки боржник допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 210,04 грн. 3 % річних та 847,25 грн. інфляційних втрат є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Крім того, Товариство просило стягнути з Підприємства 950,00 грн. штрафу на підставі п. 7.3 Договору.

У відповідності до п. 7.3 Договору у разі протермінування платежу більше як на 10 днів покупець сплачує штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За умовами Договору Підприємство повинно було сплатити кошти за поставку товару отриманого за видатковою накладною №ТВВВ-01057 від 05.07.2017 року до 08.08.2017 року включно.

Оскільки повна оплата за отриманий товар була здійснена лише 16.05.2018 року, відповідачем допущено прострочення виконання понад 10 днів, позивач підставно просить стягнути з відповідача 950,00 грн. штрафу. Вимога Товариства в цій частині також підлягає задоволенню.

Що стосується стягнення з відповідача 2 033,26 грн. пені за період з 09.08.2017 року по 04.05.2018 року (розрахунок на а.с. 39), суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку недотримання договірних термінів розрахунків, вказаних у п. п. 4.2, 4.3 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день протермінування платежу.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що позивач, всупереч вимогам статті 232 ГК України нараховує пеню на суму боргу 9 500,00 грн.за період понад шість місяців .

Відтак, за розрахунком суду з відповідача підлягає до стягнення пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09.08.2017 року по 09.02.2018 року, що становить 1 300,33 грн. Тому позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства до Підприємства.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, враховуючи що Підприємством основна сума боргу сплачена лише після направлення позовної заяви до суду та на адресу відповідача, суд вважає за доцільне на підставі частини 9 статті 129 ГПК України покласти судові витрати на відповідача, як сторону внаслідок неправильних дій якої виник даний спір.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено 1 762 грн. 00 коп. судового збору, які покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 Малого Підприємства "МЛС" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 20, код ЄДРПОУ 13991251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо"(81140, Львівська обл., Пустомитівський р-н., с. Миклашів, код ЄДРПОУ 13833658) 950 (дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. штрафу, 1 300 (одну тисячу триста) грн. 33 коп. пені, 210 (двісті десять) грн. 04 коп. 3% річних, 847 (вісімсот сорок сім) грн. 25 коп. інфляційних втрат та 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо" до ОСОБА_1 Малого Підприємства "МЛС" в частині стягнення 9 500 грн. 00 коп. основного боргу та 732 грн. 93 коп. пені відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 13 червня 2018 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 4 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (81140, Львівська обл., Пустомитівський р-н., с. Миклашів);

3 - позивачу рекомендованим (79022, м. Львів, а/с 9467);

4 - відповідачу рекомендованим (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 20).